Нова «прихватизація» під канонаду війни?

Відверто кажучи, була шокована. Чула, що уряд має намір віддати на приватизацію низку державних підприємств, гроші від продажу яких мали би поповнити державну скарбничку. Але наївно думала, що йдеться про збиткові об’єкти, які працюють неефективно. Нові власники мали би вдихнути у них нове життя, інвестувати, модернізувати, вивести на якісно новий рівень виробництва. В ідеалі це мав би бути іноземний інвестор, який має сучасні технології... Виявляється, уряд Яценюка має намір здійснити масштабну приватизацію стратегічних державних підприємств, зокрема і прибуткових, до яких через різні причини свого часу не дійшли руки усіх попередніх урядів. Список цих підприємств приголомшує. Наприклад, на приватизацію хочуть віддати Державне акціонерне товариство «Магістральні нафтопроводи «Дружба» з магістральними нафтопроводами та морським нафтовим терміналом «Південний». Стратегічні підприємства тепло- й гідроенергетики — ТЕЦ «Чернівціобленерго», каскад Середньодніпровських ГЕС, Кременчуцька ГЕС, Каховська ГЕС, гідроенергогенеруюча компанія «Дністрогідроенерго». У планах виставити на продаж підприємства у галузі водного господарства, зокрема обласних виробничих управлінь водних ресурсів і водного господарства. У переліку на приватизацію — державні лісогосподарські об’єднання, лісництва, мисливські господарства. Поклали око і на підприємство «Артемсіль», яке є найбільшим на території Центральної і Східної Європи із видобування, переробки та реалізації кухарської кам’яної солі. І навіть стратегічні об’єкти, що мають причетність до космічної галузі: Павлоградський механічний завод (філія дніпропетровського «Південмашу» ім. Макарова), ДП «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. Антонова» (авіабудівний концерн). Список довжелезний, в газеті місця забракне усе перелічити.

Справді, держава не завжди є ефективним власником. У цивілізованих країнах прикладів вдалої приватизації, яка принесла реальну користь економіці держави, багато. Але тільки не в Україні. Приватизація, наприклад, в Польщі і в Україні, це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Недаремно народ охрестив нашу приватизацію влучним словом “прихватизація”. За усі 23 роки незалежності відомий лише один позитивний приклад приватизації, точніше, реприватизації, державного гіганта — металургійного комбінату «Криворіжсталь». На повторному аукціоні його продали міжнародній компанії Mittal Steel Germany GmbH в 5,7 (!) раза дорожче, ніж попереднім власникам — українським олігархам Пінчуку і Ахметову. І цей приклад якнайкраще ілюструє, яким чином і в чиїх інтересах в Україні відбувалася квазіприватизація. Про інтереси держави ніколи не йшлося. Державне майно продавали за копійки тим, хто був при владі, або наближеним до влади особам. Зрештою, саме так ахметови, пінчуки, суркіси, медведчуки, коломойські, фірташі стали олігархами. Вони ж у своєму житті нічого не створили, а лише прибирали до рук за корупційними схемами державні об’єкти та природні ресурси. А потім викачували з них останні “соки”, не вкладаючи ні копійки у модернізацію та розвиток. Крім того, українські горе-можновладці примудрялися допускати на український ринок таких собі псевдоіноземних інвесторів, які більше нагадували пройдисвітів чи диверсантів. Вони за хабарі приватизовували українські підприємства, доводили їх до банкрутства і залишали після себе руїну. Як це, наприклад, сталося з Львівським автобусним чи Дрогобицьким долотним заводами.

Та найстрашніше для держави, коли до рук недобросовісних приватизаторів потрапляють стратегічно важливі підприємства. Вже не раз наводила приклад Жидачівського целюлозно-паперового комбінату (у кого що болить, той про те і говорить), який після приватизації накрився мідним тазом. Як наслідок, в Україні нині немає жодного вітчизняного підприємства, яке виробляє газетний папір, а усі видавництва стали заручниками імпортної сировини. Але папір — це півбіди. Гірше, коли до нечистоплотних загребущих рук потрапляють монополії, від яких залежить безпека держави. Наприклад, енергетична галузь! Особливо в умовах війни?! “Якщо президент Порошенко і досі не знайшов покупця, готового заплатити гідну ціну за свій «Рошен», то кому й за скільки уряд Яценюка зібрався продавати українські державні підприємства?” — задається питанням у своїй статті Олег Тягнибок. Питання справедливе. Маю варіант відповіді. Хоча, думаю, пан Тягнибок також його має. Підозрюю, хитромудрий уряд Яценюка зібрався продати привабливі державні підприємства собі, любимим. Нічого нового. Все як і раніше. Тільки значно цинічніше. Бо, на відміну від Кравчука, з якого, до речі, “прихватизація” і почалась (згадайте скандальну приватизацію Чорноморського пароплавства), Кучми, Ющенка та Януковича, теперішня влада “велику приватизацію” буде робити під канонаду війни та на тлі економічної кризи. А це дасть шанс новітнім приватизаторам прибрати стратегічні об’єкти за безцінь. Іноземний покупець у країну, де триває війна, не ризикне інвестувати. Ось тільки що будуть дерибанити ті, хто прийде після Яценюка і Порошенка. Думаю, це буде найчесніша влада, бо грабувати в державі вже не буде що...