Українська влада вдає реформи – замість того, аби їх проводити…
Україна має діяти швидко, перебудовуючи свою економіку.
По-перше, аби продемонструвати західним партнерам, що ми винесли уроки з минулого та готові грати за правилами розвиненого світу. По-друге, нам конче потрібні нові точки росту. Якщо у найближчій перспективі вони не з’являться, то наслідки будуть плачевні — новий виток економічної кризи і можлива соціальна катастрофа.
Економічна криза — це подальше зубожіння людей, закриття бізнесу, масові звільнення (підприємства звільняють працівників, бо перестають виготовляти продукцію, яку ніхто не купує, — а не купують її через падіння доходів населення). Як наслідок, велика кількість безробітних спричинює ріст соціальної напруги. Зважаючи на роздратованість українського суспільства, це небезпечно, адже загрожує новими протестами. Колапс господарки загрожує цілісності України не менше, ніж зовнішня агресія. Якщо перестануть платити пенсії та зарплати бюджетним працівникам, може бути соціальний вибух. Єдність нації перед зовнішнім ворогом — теж вичерпний ресурс...
Єдиний вихід — швидко провести системні реформи, даючи поштовх для росту економіки, і під це отримувати західну допомогу. Наразі ж влада вдає реформи замість того, аби їх проводити. За західні кредити ми лише віддаємо старі борги та проїдаємо те, що залишилося.
Захід готовий давати Україні гроші, бо розуміє важливість України. Для розвинених країн світу важливо, аби Україна не перетворилася на осередок нестабільності — біль голови для Європи та всього світу. По-друге, ми важливі для євроспільноти, аби дати їм поштовх для їхньої власної стагнуючої економіки. Україна може стати маленьким європейським Китаєм. Це понад 10 млн. молодої, дешевої та кваліфікованої робочої сили на кордоні ЄС. Можна перенести сюди велику кількість виробництв — з Німеччини, Франції чи Італії, та підняти конкурентоспроможність їхніх товарів. Для України це колосальний зиск: зайнятість, вищі зарплати, нові технології.
Зразок структурних реформ — Грузія. Для корумпованої пострадянської країни із гіпертрофованою бюрократією та олігархічною економікою, якою є Україна, — це найкращий приклад. По-перше, це радикальна лібералізація в стилі Кахи Бендукідзе (покійний міністр економіки Грузії, який був координатором програми економічних реформ уряду Михаїла Саакашвілі). Каха описав стратегію ліберальних реформ просто: «Продати треба все, крім совісті». Слід зменшити роль держави в усіх сферах економіки, радикально скоротити державний апарат (чиновники працюють передусім на себе та створюють високі трансакційні витрати), скоротити державні видатки (соціальні виплати та пільги) і перекласти функції держави на соціальні підприємства. Ввести конкуренцію в сфери, де її досі немає, а діє монополія держави. По-друге, слід дерегулювати бізнес (зменшити кількість необхідних дозвільних документів, податкових і контролюючих органів). По третє, знизити податки та забезпечити простоту і прозорість їх обліку та сплати.
Україна також може частково фінансувати ріст за рахунок інфляції. Але зараз інфляцію розганяють (падіння гривні щодо долара), а реформ не проводять. До бюджету України на 2015 рік закладено доходи на 26% вищі від попереднього року. Тобто чверть бюджету на 2015-ий просто надрукують, і гривня щонайменше ще на чверть впаде.
Пільги бідним верствам слід монетизувати: замість безкоштовної медицини, за яку все одно доводиться платити, соціально незахищені верстви мають отримувати кошти, — аби лікуватися в приватній клініці чи їздити в маршрутці. Тоді ці гроші отримує лікарня чи водій маршрутки, які теж щось купують за них і таким чином допомагають росту економіки.
Такі реформи гальмуються кумівством та інтересами чиновників-хабарників, які платять данину нагору. Адже всі ці люди позбудуться свого заробітку. Цим людям вигідний теперішній статус-кво. Їхній патріотизм закінчується там, де починається їхня кишеня. Якщо не буде точок росту, а будуть такі негативні чинники, які тиснуть на Україну ззовні та зсередини, то довго наша країна не витримає. Наразі уряд, на жаль, не проводить структурних реформ, — а це означає, що ми продовжуємо рухатися до економічного колапсу.
