У Львові мене не з’їли і не розіп’яли...

Як так? Дивно і незрозуміло це для деяких «ватних голів», які живуть на сході країни. Зрідка спілкую­ся зі знайомими зі сходу (на щастя, їх одиниці), які цитують псевдожурналіста Кисельова, говорять мовою пропагандистського телебачення. Моя фраза «Все добре, я ж у Львові» призводить до “хвилини мовчання” — відмовляються вірити своїм вухам. А потім починають переконувати, «що все ще попереду…».

...Львівська манера спілкування мене, “східнячку”, приємно дивує. Тут тобі детально розкажуть, як знайти дорогу до потрібного об’єкта або вулиці, не виключено, що й проведуть. Нещодавно так зробив молодий чоловік, побачивши мої очі, повні розпачу. І номер мого телефону хлопцеві був не потрібен...

Маршрутки — окрема історія. Мені ще не доводилося бачити, щоб літнім (і не дуже) людям не поступилися місцем, щоб водій лаявся на старих людей за те, що їх, пільговиків, занадто багато їде в автобусі (хоча львівські колеги переконують, що такого у львівських маршрутках не бракує). Не хочу сказати, що на Луганщині з чуйністю негаразди. Проте рівень ставлення одне до одного, зізнаюся, гірший. Моя подруга, до речі, луганчанка, зазначила, що тут і жекам характерна атмосфера дружелюбності: працівники цікавляться, чи можуть ще чимось допомогти, без проблем консультують телефоном, трубки не кидають. Вона не береться стригти усі львівські жеки під один гребінець, але те, з чим зіткнулася, їй сподобалося.

Після Луганщини у Львові все здається красивим і особливим. Місто оновлюється, живе. Ремонтують дороги, будують житло, кладуть бруківку, реставрують фасади. Але голов­не — тут своїми руками і для себе створюють шедеври «автопрому» — трамваї і тролейбуси «Електрон».

Ще одна перевага Львова — майстри handmade, які перетворили своє хобі на професію, створюючи неповторні речі високої художньої цінності. Любов до оригінальності у мене в крові. Часто відвідую виставки, ярмарки, тематичні заклади. За той час, що я у Львові, у мене змінилося ставлення до вибору предметів інтер’єру, аксесуарів, іграшок. Один м’який шедевр від майстрині з Івано-Франківська вже на шляху до Луганщини — його чекає маленька дорога мені людина. Ексклюзивна робота з’явилася і в мене: оберіг подарував мені львів’янин середніх років, коли дізнався, що я зі сходу. Щирі слова співчуття та підтримки почула в магазині перед вітриною з ляльками-мотанками.