Дрібка радості

Вона наче повітря — за її відсутності людина задихається. За будь-яких обставин без неї не обійтися. Надто у часи випробувань, коли найбільше потрібні віра у власні сили, надія на краще, любов до ближнього. І не так вже суттєво — скільки саме її маємо, багато чи мало. Вона просто має бути, бодай як мікроелемент, без якого не функціонуватиме живий організм.

Часом вона виникає не завдяки, а всупереч. Нізвідки, без жодного приводу. Трапляється, й зі своєї протилежності — зі смутку. Різновидів безліч.

Радість творчості. Радість порозуміння, у першу чергу із самим собою. Радість здолання сумнівів і прийняття рішень. Радість споглядання. Надії і перетворення. Радість доброї розмови. Подолання спокуси. І радість наповнення енергією. А ще — помочі скривдженим. А також спокою, бодай хвилинного. І боротьби. І звісно — радість свободи... Пізнання та пізнавання. Повторюваності і неповторності. Нескінченний перелік, спільний для усіх або ж суто індивідуальний.

Прості речі, душевні порухи, промовисті вчинки, пов’язані із радістю. Слухати музику дощу, спостерігати за дітьми, усміхатися незнайомим, говорити правду, годувати голодного, напувати спраглого, ділитися необхідним, відчувати спорідненість — це усе пов’язане з нею. Вона завжди поруч у хвилини, коли людина не може змовчати, коли говорить або робить важливі речі, підводиться з колін, випрямляє спину, виходить за окреслену кимось межу... І особливо, коли відчуває спільну радість, огром емоцій, що єднає вільних людей. А цей момент неодмінно чекає на нас попереду.

Бетховен уславив Радість у найскладніший період свого життя.

Хворий, позбавлений слуху, затиснений лещатами бідності композитор написав свою безсмертну 9-ту симфонію, у фіналі якої хор виконує «Оду до радості»... Тепер це гімн Євросоюзу.

Свого часу Микола Лукаш переклав слова Шиллера — “Ода до радості” заговорила українською. Там є такі рядки:

«Радість — всесвіту пружина, радість — творчості душа,

Дивна космосу машина нею живиться й руша».

Наша дійсність потребує вчинків. Від кожного щось доброго бодай потроху — і матимемо зовсім іншу реальність навколо. Але задля цього треба підтримувати у собі вогник радості, дар бачення приводів для неї. Іноді це неабияка наука.