Ми на рівні липня 1938 року

У березні, одразу після окупації Росією Криму, я зробив достатньо ризикований для історика прогноз — за аналогією з історією початку Другої світової війни — про те, що окупація Криму Путіним – це переддень початку Третьої світової.

Друга світова війна почалася з приходу Гітлера до влади, створення в Німеччині однопартійної диктатури, анексія Австрії в березні 1938-го, анексія Судет у вересні 1938-го, захоплення Чехословаччини в березні 1939-го, початку війни у вересні 1939-го. З Путіним кілька етапів ми вже пройшли: прихід Путіна до влади в 2000-му, встановлення однопартійної диктатури Кремля через повністю контрольовані Путіним уряд і парламент, фактична відміна вільних виборів, фактична заборона вільної преси. В Росії це назвали «вертикаллю влади». Але результат — повна узурпація влади невеликою групою людей, переважно колишніх офіцерів КГБ-ФСБ: Володимиром Путіним, Сергієм Івановим, Віктором Івановим, Ігорем Сечіним, Миколою Патрушевим...

Березень 2014-го, окупація Криму, — це гітлерівський березень 1938-го, — аншлюс Австрії. Зараз ми там, де я передбачав. Після окупації Криму Путіну посилали сигнали зі США, Англії, Німеччини: скажіть нам, що зовнішня експансія Росії закінчується на окупації Криму, тоді ми все пробачимо і дружно-мирно заживемо по-старому. Замість цього Путін виступив з промовою і розповів, що Росія тільки починає виправляти велику історичну несправедливість 1991-го, коли СРСР розпався і Росією були втрачені території.

17 квітня 2014-го Путін виступив у телепрограмі та розповів про особливості російського народу і російські гени, які відрізняють росіян від всіх інших. Одночасно відразу після анексії Криму почалася підготовка масштабної агресії проти України. Компоненти підготовки: створення потужного військового плацдарму в Криму; проведення ряду військових навчань у прикордонних з Україною районах, в Калінінградській області і на Балтиці; постійне порушення повітряного простору ряду країн бойовими літаками Росії; безпрецедентна антиукраїнська і антизахідна кампанія, розгорнута всіма російськими ЗМІ; концентрація російських військ уздовж російсько-українського кордону; заклик засилання диверсійних груп в Україну для розпалювання в східних регіонах України «громадянської війни» з метою подальшого вторгнення в Україну російської армії. Тож ми на рівні липня 1938-го.

Теперішнє завдання Росії — спровокувати максимальну кількість прикордонних інцидентів, які потім глава МЗС Сергій Лавров довгим списком буде зачитувати іноземним колегам, виправдовуючи цими інцидентами вторгнення в Україну російських військ.

Наразі бачу два сценарії, як буде розвиватися подальша ситуація. Перший — США і ЄС підуть ще далі у санкціях проти РФ через очевидну причетність Росії до збиття малайзійського літака і через відмову Росії допомогти міжнародній громадськості розслідувати інцидент. Ніяких сепаратистів насправді немає. Там воюють російські диверсанти, які спеціалізуються на організації громадянських воєн — в Африці, в Латинській Америці, в Україні... Їм все одно, кого вбивати, — це їхня професія. І свою справу вони добре знають. Їхня робота — організовувати конфлікти. Те, що можна рідною мовою говорити, а не іспанською чи африканською, лише спрощує роботу з розпалювання війни.

Другий сценарій, який буде продовженням першого, — Путін сам піде на загострення відносин із Заходом. Його логіка — тепер вже втрачати нічого, адже «відмитися» і раніше було складно, а тепер — просто неможливо.

Третього сценарію, що Путін скаже: все, хлопці, догралися, більше я в цьому не беру участі, — я не бачу.