«А хто ви йому?..»
Ми зараз усі як одна родина. Переконалася у цьому минулих суботи-неділі, бо бачила, як люди з різних куточків України, навіть не знайомі одне з одним, намагаються допомогти мамі пораненого бійця з Львівщини.
Серед поранених військових під Зеленопіллям Луганської області є й молодший лейтенант Роман Лойко. Він зі села Цеперова (де лише дві з половиною сотні Жителів) Кам’янка-Бузького району. Роман — 1988 року народження, має двох сестер та маму, батько помер, коли діти були ще зовсім маленькими. Про те, що трапилося з батальйоном, мама Романа дізналася по телевізору. Кинулася дзвонити до сина — його мобілка мовчала...
Про те, що син живий, дізналася від його товариша, який вцілів того ранку під обстрілом поблизу Зеленопілля. Товариш повідомив, що Роман перебуває у госпіталі у Дніпропетровську. Їхати! Але ж хоча б спочатку дізнатися, яке поранення, якої важкості, будь-яка дрібниця є безцінною. Звідки дізнатися? Жодних офіційних повідомлень, дзвінків, будь-якої інформації та хоча б сухого повідомлення про те, що живий. На допомогу прийшли знайомі, а тоді й незнайомі люди, почали дзвонити колегам та друзям, пригадувати, кого вони мають у далекому Дніпропетровську. Там, на сході, люди відкладали свої справи та бралися за телефони, їхали у госпіталь. “А хто ви йому?” — запитували їх. “Родичі”, — лунало у відповідь. Не пояснювати ж, що колега по роботі знайомої троюрідної сестри... Чи що приїжджав колись до Львова і там познайомився з ровесницею, бабця якої походить з того маленького села, назву якого вже забув...
Відтак дізналися: є такий поранений у госпіталі. Стан такий-то. Перевели у госпіталь в Одесу. Тож не треба вже їхати до Дніпропетровська.
І знову дзвінки, тепер вже до одеситів. Тепер вже вони на прохання львів’ян та дніпропетровців телефонують та їдуть у госпіталь, бо так, наживо, можна більше дізнатися.
Що б ми робили усі без взаємної підтримки та готовності допомогти одне одному? Десятки людей передавали одне одному ім’я та прізвище львівського військового, дізнаючись, що з ним і як він почувається.
...Жіночий голос у приймальному відділенні Військово-медичного центру Південного регіону лаконічно повідомив, що є такий пацієнт, зараз у реанімації, під наглядом фахівців, стан стабільний, середньої важкості. Про подробиці та про інших хлопців, що поступили разом з ним, можна дізнатися лише у заступника начальника центру, завтра. А тоді додала вже неофіційним голосом: не хвилюйтеся, у нас тут хороший догляд...
