Андрійко з податкової і АТО

Чому — Андрійко? Бо у свої тридцять з хвостиком через щупленьку фігуру, смирний характер і тихий голос виглядає на скромного сільського пацана, що ніяковіє у великому місті, але аж ніяк не на грізного представника фіскальної служби, який наводить жах на неплатників податків.

Добре знаю його маму — пані Любу, колишнього бухгалтера будинку культури, кипуча енергія якої б’є фонтаном і тепер, у літньому віці, допомагає їй давати собі раду у заробітчанській Італії.

Син — повна протилежність. Як кажуть: нижче трави, тихіше води. Не раз запитував його: як зі своїм “неправильним” характером можеш жити серед отих “акул”? А він лише усміхався. І після мого наполегливого штурму натяками давав зрозуміти, як їхньому брату нелегко виконувати оті часто диявольські “цеу” згори.

Одного разу пізно ввечері зустрів його у гастрономі. Одразу не впізнав: шорти зі слідами вапна, порепані від цементного розчину руки. Виявляється, прийшов з будови за містом, де споруджує хату. Перекинулися словом, хотів пригостити мене “Львівським світлим”, але я відмовився, бо за пивом не фанатію. Пригадую, як тоді, може, й зверхньо, шпигонув Андрія: “Перший раз бачу, щоб податківці мішали мальту”. Він лише розвів руками. І, як звично, усміхнувся.

А оце вчора випадково почув: “ тихоню” Андрія беруть на схід, для участі в антитерористичній операції. Ще коли окупанти сунули у Крим, він записався у добровольці. А тепер, коли пекло пересунулося на Донбас, згадали про його заяву. Ось уже котрий день проходить військову перепідготовку перед тією АТО. Друзям очі на лоба лізуть, мама у своєму закордоні заходиться плачем: двоє дітей у дружини на руках (одне недавно народилося), незакінчена хата. Та й здоров’я доброго не має: кілька років мучився з грижею у хребті. А ще дуже вразливий на жорстокі речі. Недавно прийшов на похорон свата свого знайомого, то не міг винести труну — так переймався чужою бідою. Навіщо йому іти на війну?

А він на всі оті “чому?” відповідає коротко: “Обов’язок!”.

Через скорочення штатів Андрійко недавно покинув податкову, стоїть на обліку у центрі зайнятості. Але колеги з двох районів не забули про нього. Дізнавшись про повістку на АТО, зібрали поміж собою гроші і купили другові бронежилет. Спочатку вдалося дістати “бронік” третього ступеня, однак розуміють, що їхнього товариша він не захистить, тому роздобули надійніший, канадський, четвертого класу. Тепер шукають ще кевларовий шолом, бо придбана металева каска — вчорашній день. Помічник народного депутата зі Стрийщини, який є товаришем цього податківця, взявся знайти так потрібну у бойових умовах рацію. Каже мені: Андрійко хоч з вигляду непримітний, зате “зацьонтий” — як сказав, так зробить. Україна для нього — не лише дзвінке слово...

У найближчі дні Андрійко разом з десятками галицьких хлопців візьме курс на Донбас. Захищатиме своїх дітей, нас з вами, нашу країну. Чекаю наступної зустрічі з ним, щоб спокутувати свій “гріх” — ми з тобою, Андрійку, маємо випити пива...