Реквієм по Януковичу. Політичний

Сьогодні, 25 лютого, Віктор Янукович мав би відзначати четверту річницю свого президентства. Однак нині п’є не шампанське, а валеріану, ковтає антидепресанти

Не влаштовує пишних прийомів і хвалебних телезвітів з приводу «досягнень», а, як щур, ховається від людського ока бозна-де. Як кримінальний злочинець перебуває у державному розшуку. Кажуть, учора відсторонений від своєї посади український президент переховувався на російській військовій базі морської піхоти у Козачій бухті Севастополя і чекав, щоб десантним кораблем Чорноморського флоту РФ його доставили у Росію, де хоче знайти притулок. «Залізний господар», як його колись називала Ганна Герман, виявився бездарою і нікчемою, з командою горе-«професіоналів» поставив Україну на межу існування, довів її до убогості і сліз. Став кривавим диктатором, уособленням зла. Такий трагічний підсумок діяльності четвертого президента України, яким, на диво всій планеті, стала особа з двома судимостями.

Символічний вінок, що падає на президента...

Побожні українці мало вірять у містику, але у багатьох речах вбачають символізм. На пам’яті кожного з нас пряма трансляція президентської інавгурації 25 лютого 2010 року. Тоді перед входом у сесійну залу Верховної Ради, в якій Янукович мав складати присягу глави держави, перед ним самі по собі зачинилися двері. Люди побачили у цьому ЗНАК. Минуло ще трохи часу, і на очах тодішнього російського президента Медведєва, Януковича у Парку Слави від пориву вітру ударив по голові вінок. Це ЗНАК! — повторювали люди і пророкували, що Янукович не всидить у кріслі керівника краї­ни до кінця каденції. А може, і помре не своєю смертю…

Янукович сам викопав собі політичну могилу. Здавалося, після дошкульної поразки у 2004-2005 роках він переосмислить свою зверхню, антинародну поведінку, яка вивела людей на перший Майдан. Як «досвідчений господарник», виведе Україну на шлях реформ, забезпечить добробут і свободи її громадянам. У це повірили і західні політики, які на перших порах намагалися не помічати авторитарних тенденцій у президентській діяльності посланця Донбасу. Як потім карали себе за цю наївність!

Отримавши булаву, Янукович пішов напролом, узявся підминати всі гілки влади. Приборкав Конституційний і всі решта суди, з допомогою якого присвоїв собі багато чужих повноважень. Влада Януковича стала абсолютною на всіх рівнях. Вірних слуг, перекінчиків і нашіптувачів винагороджував, опонентів — нещадно карав. Публічні обіцянки «відірвати голову» стали його фірмовим стилем, нормою поведінки.

Проігнорувавши засади зваженої державної політики, Янукович оточив себе вірнопідданими земляками з донецького краю, які зайняли усі ключові посади у країні, зокрема у силових відомствах. Тим самим створили йому щит безпрецедентної особистої безпеки.

Провальною виявилася соціально-економічна політика Януковича. Уряд престарілого ретрограда Азарова сповідував архаїчний, совковий стиль управління, який передбачав не ринкові механізми, а ручне керівництво. Головним для цієї команди був контроль фінансових потоків, зокрема державних. Через це Україна зараз перебуває у переддефолтному стані: державна скарбниця порожня, утричі, до критичних розмірів, зменшилися золотовалютні запаси країни. За правління Януковича більш ніж удвічі нарощено державний борг України. Зменшено підтримку Збройних сил, багатьох стратегічних галузей, зате у кілька разів збільшено фінансування репресивного апарату, з допомогою якого президент намагався розправитися з Євромайданом.

За час свого правління Янукович розплодив корупцію, затіяв незаконний переділ чужої власності, більшість ласих шматочків якої дісталися його сім’ї. Особисті статки Януковича і родини зросли до фантастичних розмірів. Коли багато рядових українців, образно кажучи, перебивалися з хліба на воду, президент і його оточення потопало у розкоші. Маленьку частинку його шокуючих надмірностей наші громадяни побачили під час недавніх відвідин резиденції «Межигір’я».

Янукович позиціонував себе як ревний парафіянин УПЦ Московського патріархату, як вірний учень свого духівника — отця Зосіми, як людина, що торкалася афонських реліквій. Це реноме розвіяв безбожним обманом, який супроводжував усе його президентство. Зокрема, обманув і найближчу людину — дружину, яка так старалася для свого «баті». Відправив її на «заслання» у Донецьк, а сам у «Межигір’ї» розважався з коханкою…

Четвертий президент в інтересах Росії проводив культурну, освітню політику. Через підконтрольних олігархів упокорив провідні ЗМІ. Геть начисто нівелював поняття чесного парламентаризму, вільного волевиявлення. За його правління у наш лексикон увійшли слова «тушки» і «тітушки»...

Янукович не проводив в інтересах своєї держави і зовнішньої політики. Відмовившись від диверсифікації енергоджерел, заліз у фінансово-газову кабалу до Росії. Ніяк не реагував на оголошені нею торгові війни. Небезпечно продовжив на 25 років квартирування російських військ в Україні. Обманув українців і світову спільноту, підступно згорнувши євроінтеграцію і пішовши під крило Кремля.

Саме цей «розвод» і вивів українців на Майдан. Замість того, щоб прислухатися до їхнього голосу (обіцяв же перед виборами — «Почую кожного!»), натравив на них «Беркут», внутрішні війська. І Україна багатомільйонним спротивом повстала за свою гідність. Кийки, перцев ий газ, гумові кулі, світло-шумові гранати, бойові набої снайперів не спинили людей. За прагнення жити вільно вони заплатили своїм життям і здоров’ям.

Четвертий президент України безславно закінчив політичну кар’єру. Своє ім’я вписав хіба що у словник сучасних диктаторів світу. Поряд з прізвищами Чаушеску, Хусейн, Каддафі, там тепер є ще й слово «Янукович».