Ми хочемо зруйнувати стіни, які не пускають нас у сучасний світ

Виступ на ЄвроМайдані у Запоріжжі 29 грудня 2013 року

Дякую кожному, хто вже місць збирається тут, на запорізькому ЄвроМайдані. За те, що ви є активними громадянами і будуєте власне майбутнє. Саме ви — і вже дуже скоро — визначатимете долю країни.

Без гасел і скандувань хочу поговорити чесно про серйозне.

Багато хто намагається нав'язати думку, що Схід України — це інша Україна. Але це не так.

Два з половиною роки я провів у в'язниці. Півтора з них — у колишній камері смертників Лук'янівського СІЗО. Там у мене була нагода провести тривалі дискусії із самим собою. Я докоряю собі багато за що. І перше, що я хочу зробити, то це вибачитися за те, що помаранчева команда не виправдала вашої довіри. І я — зокрема.

Вийшовши з в'язниці, першу тезу, яку я сказав у Львові та Харкові, прозвучала так: нам треба припинити україно-українську війну. Успішна Україна неможлива без Харкова, Запоріжжя, Дніпропетровська і Одеси. Так само, як вона неможлива без Львова, Тернополя, Вінниці і Києва.

Ми — один народ. Але нас штучно розділили, і сьогодні банда приходить до влади тільки тому, що зіштовхує лобами так званих бандерівців і так званих москалів.

Українські демократи — і я перший — вважаю необхідним заявити, що кожен російськомовний українець має право на український патріотизм і обов'язок бути справжнім громадянином незалежної України.

Тому саме вас я хочу попросити: давайте припинимо шукати між собою ворогів. Особлива дурниця робити це на підставі мови, історії або ж непорозумінь з приводу колишніх подарунків імперії. Ми — єдиний народ.

Так, у нас є різне минуле. Але давайте один одному потиснемо руки і дамо право в кожній області будувати ті пам'ятники, які подобаються людям. Віншувати тих героїв, яких вони поважають.

Інколи історія нас розділяє. Так вже сталося. Але ми маємо спільних сучасних ворогів. Вони сидять не в Донецьку і не у Львові. Головний наш ворог сидить у Межигір'ї. Спільний ворог України — це мафія, що здобула владу і сьогодні п'є кров Сходу і Заходу, Півночі і Півдня, а також Центру України.

Якщо ми з цим погодимося, то зрозуміємо ще одну істину, яку я виніс із тюрми. Я прискіпливо аналізував причину власної невеликої успішності на посаді міністра внутрішніх справ. Так, мені вдалося зупинити безпредєл і безкарність міліції. Хоча знаю про те, як багато скарг на міліцію було й тоді, коли я був міністром. Але жодного разу я не давав команду розганяти мітинги. І жодну справу я, як міністр, не продав.

Ми робили, що могли. Але ми не могли змінити закони. Із півсотні поданих мною законів був прийнятий лише один — Про дорожній рух. І мене особисто в тій камері смертників "гріло" те, що за два роки на 8 тисяч українців менше загинуло на дорогах. Не кожен може похвалитися майже дивізією збережених життів.

Але систему змінити я не міг. Тому усвідомив, що, як і раніше, я керував не Міністерством внутрішніх справ, а видозміненим НКВС, яке створили як орган страху. А в нинішніх ринкових умовах воно цим страхом почало торгувати.

Загалом, Українська Держава є лише перефарбованим у жовто-блакитні кольори радянським бараком. Озирніться навколо: хіба це не так? Всі закони звідти, всі звички з тих часів. Право вождя забратися нагору і грабувати — теж звідти. Вимога вождя до вас коритися і мовчати також із тих часів.

Тому перше, що має зробити Україна, — вийти з бараку Української Радянської Соціалістичної Республіки й остаточно порвати із своїм минулим. Ми з вами це вже зробили. Ми покинули барак і вийшли жити на Майдан.

Тепер ми маємо зробити наступний крок — домовитися про спільний дім. Мене пробували переконати, що тут — у Запоріжжі — не підтримують ідеї Європи. Невже у вас є хтось, хто проти чесного суду? Хто з вас проти чесної і підконтрольної людям міліції і прокуратури? Хто тут проти доступної медицини? Хто проти того, щоб оплата праці на запорізьких підприємствах не була крихтами з олігархічного стола? Хто проти того, щоб соціальні виплати надходили з місцевого бюджету, а не залежали від подачок з Києва? Хто проти місцевого самоврядування? Хто, зрештою, проти нормальної Конституції, де не буде узурпації влади однією людиною?

Ніхто не проти? Але саме це й називається європейськими правилами. Саме тому всі наші сусіди по, пам'ятаєте, "соціалістичному табору" втекли з нього двадцять два роки тому і стали жити краще.

Нам сьогодні кажуть: ми не хочемо Європи, бо ми тяжіємо до слов'янського союзу. Проте слов'яни поляки, болгари, чехи і словаки, серби — вони сьогодні усі в Європейському Союзі. І жоден з цих народів не живе гірше за час, коли починався цей рух. Всім стало краще. Бо Європа — це система відносин, в якій людина є центром влади. Все працює на людину. Хоча й не без проблем і, водночас, з дуже серйозними вимогами до праці та дисципліни.

Але все там обертається навколо людини, а не навколо царя-батюшки, якому всі мають кланятися і виконувати його волю.

Ми також хочемо саме таких нових правил.

Ще одна річ, яку я хотів би сказати саме тут — у Запоріжжі. Так сталося, що Україна знаходиться на роздоріжжі трьох великих геополітичних сил. Поруч з нами є велика євроазійська цивілізація, є велика мусульманська цивілізація за Чорним морем і є велика європейська цивілізація. Україна завжди була полігоном цих трьох сил, бо так складалася наша історія. Сьогодні ми вже маємо угоду про вільну торгівлю з Росією і Туреччиною. То хіба не в наших інтересах підписати таку саму угоду з Європейським Союзом, ринок якого у п'ять разів більший за російський?

І чому ми маємо угоду про вільну торгівлю з Росією, але вільної торгівлі не маємо? Чому щоразу, як Москва хоче знову зробити з нас свою колонію, вона зупиняє на своїх кордонах наші, в тім числі — й запорізькі — товари?

Це торгівля чи політика? Маємо визнати: такі кроки — це спроба колонізації країни. Це навіть не повернення до СРСР, про який треба забути. Це — реальний імперіалізм, який хоче грабувати колонію. Саме тому наш національний інтерес — угода про вільну торгівлю з ЄС. Бо це створить нам нову економіку.

Мабуть, у Запоріжжі вже всі розуміють, що неможливо гідно жити лише на старих радянських підприємствах. Вони, безумовно, потрібні, як потрібен АвтоЗАЗ, металургійний і коксохім. Та через тих кровососів, які до них причепилися, людям залишається так мало, що жити вже не можна.

Про це говорять мільйони людей.

Ми потребуємо нової економіки, такої, де будуть вільні підприємці, нові галузі, які можуть прийти до нас тільки через європейські технології, інвестиції та менеджмент. Це зрозуміло усім, хто виходить на майдани.

Ми не збираємося будувати Велику Українську Стіну на кордоні з Росією чи Туреччиною. Ми потребуємо вільної торгівлі з усіма сусідами задля інтересів усього українського суспільства. Тому всім, хто переживає за зв'язки з підприємствами, сім'ями, які живуть у Росії чи Білорусі, заспокойтеся. Ми не будуємо стін. Навпаки, ми хочемо зруйнувати стіни, які не пускають нас у сучасний світ.

Чого ми хочемо?

Щоб нас припинили роз'єднувати. Припинили грабувати. Не може такого бути, щоб бізнес сина президента за рік зростав на 7 тисяч відсотків, а тисячі підприємців почали жити, як пролетаріат. Тоді, коли пролетаріат став жити як жебраки. Так бути в нормальній державі не може.

Двигуном будь-якого суспільства є середній клас: підприємці, інтелігенція, вчені. Ким вони сьогодні себе почувають? Сьогодні кожен день на кожному кроці вони вимушені платити "відкат" для общака, який іде нагоду правлячій мафії. Вам у Запоріжжі це зрозуміло, як нікому. У вас недавно сталася чудернацька подія: арештували "смотрящого". Я бачив, як все місто святкувало цю подію.

Я тоді написав: світкуватимемо тоді, коли буде ліквідовано всю систему "смотрящих", а не одного із них. Бо на його місце прийде такий самий. І поки ми не знищимо спрута відрізати його щупальця — це мало.

Так, Запоріжжя настраждалося за Анісіма. І сьогодні ви збираєтеся на своєму Майдані, аби покарати й тих, хто допоміг йому стати "смотрящим". Хто все місто перетворив на його общак. Ви знаєте їхні імена — мера-зрадника і губернатора. Люди протестують проти того, щоб бандита посадили, а того, хто його зробив усемогутнім, не чіпають.

Люди вже не можуть далі терпіти, коли над ними так відкрито збиткуються. У країні завжди була корупція, проте ніколи ще вона не була такою відвертою. Вона ніколи не була правлячою і зухвалою.

Я ніколи не забуду, що в день, коли мене завезли до Лук'янвського СІЗО, звідти випустили смотрящого по Львову. Пам'ятаєте кінофільм "Холодное лето 53-го года"? Коли банда захопила, село першою вона прийшла по дільничного. Тому в будь-якій країні — чи то Україні, чи то Грузії — при зміні влади на напівкримінальне угруповання, міністра внутрішніх справ відправляють у тюрму. Мій колега Вано Мерабешвілі саме зараз проходить процес "луценкізації". А Грузія йде шляхом українізації. Так відбувається тому, що ми бачимо центр, больову точку нинішньої влади: якщо в країні не працюють закони — владу захоплюють злодії в законі.

І якщо ми і в Запоріжжі, і в усій Україні хочемо, щоб запрацював Закон, ми маємо знищити систему злодіїв у законі. Ми маємо покінчити з правом верховного мафіозі призначати своїх смотрящих у кожній області, у кожному міністерстві, на кожному грошовому потоці.

Що ми можемо для цього зробити?

Можемо покірно чекати наступних президентських виборів. Та це не допоможе. Під час київського ЄвроМайдану ми випадково зазирнули за лаштунки того, що нам готували у 2015 році замість виборів. Тоді й побачили, що результати наступних перевиборів Януковича нам оголосить "Беркут". Ми усвідомили, що виборів у європейському розумінні у нас не буде. Ніхто їх не планує. Бо планується силовий сценарій захоплення влади на чергові 5 років, а далі — знову й знову.

Такому сценарію влади ми можемо протиставити свої акції громадянської непокори. Вони єдині можуть змінити ситуацію. На жаль, на відміну від 2004 року у нас нині немає юридичних механізмів для зміни ситуації. Тоді ми вийшли на Майдан тоді, коли були вибори. І навіть екзотичний для світу третій тур президентських виборів був освячений і Верховним судом, і Верховною Радою.

Зараз у нас немає закону про імпічмент, немає можливості розпустити парламент. Але в нас є політична воля до змін. І сьогодні в країні після київського, запорізького, одеського, харківського, львівського та інших майданів склалося двовладдя.

Реальна влада сьогодні належить людям, які контролюють і столицю, і регіони. А от де-юре влада належить Януковичу, який став колишньою владою.

Як витурити ведмедя з його барлоги? Перший — піти до бар голи з рогатиною. Вже ходили. Там по периметру усе охороняє спецназ. У Києві сьогодні 75 тисяч міліції і весь, крім однієї роти, запорізький "Беркут". Тому пробитися рогатиною важко.

Але ведмедя ще можна вразити мільйоном бджіл. Жалити його в кожному місті по всій території України. Ось тому ми й прийняли рішення про організацію надпартійного громадянського руху "Майдан".

Вступайте в цю організацію. Так само як поляки, які наприкінці 80-их чи не всі стали членами "Солідарності". У них туди вступали навіть комуністи, а в нас, очевидно, вступатимуть регіонали. Мільйонна організація стане не партійним інструментом, вона зробить своїм інструментом нових або переформатованих сьогоднішніх політиків.

Скажу вам відповідально: наша міліція не зможе втримати всю протяжність українських автодоріг, залізниці, мостів, адміністрацій і — натякаю — місць проживання нелюбих вам чиновників. Жоден спецназ не зможе упокорити країну, яка у січні раптом розпочне страйк у кожному місті.

Своїм мирним протестом по всіх Україні, а не тільки в столиці, ми зможемо довести Януковичу необхідність ухвалення політичного рішення про проведення дострокових президентських виборів.

Ми не захоплюємо жодні приміщення, бо приміщення не є владою. Ми хочемо, щоб люди, які є джерелом влади, отримали можливість обрати собі нового президента.

Чого боїться нинішня влада, якщо вона у своїй всемогутності: вперед, на вибори, перестаньте мучити людей, доведіть свою перевагу. Тому давайте визначимо, хто є хто.

Якщо нинішня влада така крута, як вона про це розповідає на своїх прес-конференціях, то давайте згадаємо, як дехто обіцяв, що до Нового року у Запоріжжі буде новий міст. То нехай влада і йде на свої мости, а ми вже залишимося тут — на Майдані.

Ми зможемо проголосувати за ту Україну, що нам її обіцяли, і в якій живемо зараз. І кому змінювати країну.

Ось тут дуже важливий момент. Мільйони людей не можуть не добитися свого. Очевидно, що нам не достатньо гасла "Геть Януковича!". На Майдані зараз не такі люди, як у 2004-му. Ми вже не розглядаємо наступного президента як месію, котрий одразу дасть нам усе. Нас передусім цікавить, що саме він буде робити, і хто стане членами його команди.

Ми покинули радянський барак і вийшли на цю площу. Ми хочемо жити в іншому комфортному європейському домі. Перше, що робить людина, котра планує переїзд, запитує про планування нового житла: кількість кімнат, поверхів, куди виходять вікна. Коли її все влаштовує, людина приймає усвідомлене рішення.

Саме тому ми маємо вимагати в опозиції план реформ у країні вже на перший рік президентства. Жодних соплів, як це було у 2005 році.

Фундаментом цього дому має стати нова Конституція. Потім — кімнати правосуддя, соціального забезпечення, освіти і охорони здоров'я, і яким буде дах у вигляді міліції, прокуратури і судів, який захищатиме цю нову систему.

Після того, як побачимо такий план, маємо запитати, хто стане його виконавцями. Ми ж не хочемо більше "халтури", яку мали в 2005-му, коли кожен член команди працював за своїм окремим планом. Саме тому опозиція має нам показати, хто і ким буде. Не для того, щоб ми знали, хто займе те чи інше місце, а для того, щоб ми знали з кого нам питати. І щоб цього разу ми відчули, що цього разу вони домовилися діяти разом і, на відміну від 2005-го і 2007-го року, не будуть воювати між собою після перемоги.

Нарешті, після плану і команди, ми маємо підписати угоду з відповідальним "прорабом". Це — єдиний кандидат у президенти, що візьме на себе відповідальність за реформи і за команду. Це вже треба робити. Це стане сигналом до початку активних дій у січні. Це стане усвідомленням потреби зміни існуючої системи.

Дякую вам, що ви це розумієте. Просив би вас у розмові зі знайомими й незнайомими людьми, пояснювати їм: проблема не в прізвищі наступного президента. Має бути послідовність: план — команда — єдиний кандидат. Тільки в цьому запорука нашого успіху.

Якщо ми всі будемо у цьому впевнені, то ми звернемо гори.

Нас часто запитують: що добився ваш Майдан за шість тижнів? У вас, мовляв, немає перемог. Перемоги є, але її воліють не помічати. Кількість прихильників європейської інтеграції за цей час виросла на 15 відсотків і збільшилася з 46 до 62 відсотків. Ми захопили не площі і приміщення, ми захопили голови. Мільйони нових людей повірили в наш план спільного європейського дому.

Тому прошу вас поширювати цей план і надалі. Англійський письменний Оскар Уайльд писав: "Найважливіше у світі відбувається у людських головах". Тому допоможіть іншим людям, які ще не зорієнтувалися, зробити свій крок до свободи. Виходьте на Майдани і ставайте вільними громадянами вільної європейської країни. Бо всі ми — європейці українського походження.

Разом ми маємо так змінити систему влади, аби Україна належала нам.

Ми найматимемо і дресируватимемо політиків, як собаку Павлова, аж доки вони не зрозуміють: пообіцяв — зроби!

Багато хто не на цьому Майдані у Запоріжжі, бо так звик. Так сталося, що люди не вірять у можливість зміни політики. Вони вважають, що проти нас стоїть непереможний Колос, величезний терикон накрадених мільярдів, за які можна купити все. Що озброєні міліціянти поб'ють усіх.

Передайте таким: це — Колос на глиняних ногах. Жоден спецназ не встоїть проти 10 тисяч людей. Так само не можливо купити всю країну, бо вона знає, що це — її гроші. Для таких юдей ми можемо довести простий принцип: слов'янський народ Польщі вступив до ЄС і за три роки отримав 52 мільярди євро не кредитів, а дотацій. Отримувала не Варшава, а центри воєводств. Саме тому у поляків нормальні дороги та інша інфраструктура, включно з освітою та охороною здоров'я.

Ми є маємо іншу модель: за роки президентства Януковича з України лише на Кіпр вивезено 52 млрд доларів.

От і вибирайте, що вам до смаку!

Де ви хочете жити: там, де гроші працюють на людей, чи там, де гроші у людей крадуть і вивозять?

До того ж, Азаров, Клюєв і Янукович чомусь живуть і Відні, а не у Пскові. Чомусь усі вони їздять на європейських машинах, а не на російських та запорізьких. І гроші тримають у євро і доларах, а зовсім не гривнях і рублях.

Це для нас вони обрали колоніальний статус, а самі підмостили соломку в Європі.

Не треба їх боятися. У нас є головна секретна зброя — нас мільйони. 80 відсотків населення вже проти Януковича. Нас, коли ми будемо разом, подолати не можна. Він може виграти лише тоді, коли ми знову почнемо боятися або розчаруємося. Отож "боятися" і "розчарування" є для нас забороненими словами.

Так є 20 відсотків, котрі підтримують Януковича, але це їх право звикати до баланди і жити на цепу. Для них Україна була й залишається непорозумінням. І вони стають співучасниками гангстерської по своїй суті влади. Раби совка і гангстерів — це і є електорат Партії регіонів. Ми їх не змінимо та й прагнути до цього не треба. Ми не будемо їх бити чи змінювати. Нехай вони живуть у своєму ізольованому світі, за своїми понятіями.

Ми житимемо інакше. Ми допомагатимемо один одному, бо це солідарність і відповідальність. Наступне — це наша віра. Її не можна купити за гроші й побити кийками.

Колись у Римі, який жив за варварськими законами, з'явилася купка незрозумілих людей, які почали вірити в те, що чесне слово є чесним, що треба підставити другу щоку, що ближній є твоїм братом. Тоді з них усі сміялися. Але згодом християни почали правити світом. Так само ми маємо почати вірити в іншу Україну. І нашу віру ніхто стримати не зможе.

І ще одне. Європейська ознака, з якої починалася Європа у Запоріжжі. Сюди втікали від царів, цісарів і королів за свободою. Люди брали на себе відповідальність за власну дію та бездіяльність. І саме тому Майдан найчастіше порівнюють із Запорізькою Січчю.

Люди на Майданах діють, бо жити далі так, як зараз, неможливо.

Саме тому солідарність, віра і спільна дія є складовими нашої перемоги. Сподівайтесь тільки на себе. Вірте у себе і Бога. Підпирайте один одного плечем. Разом ми переможемо.

Я приїхав, щоб передати вам енергію київського Майдану. А в Києві — передам вашу.

Разом ми — сила!