«Пам’ятники Леніну виховують суспільну шизофренію…»

Історик Володимир В’ятрович – про знесення у Києві пам’ятника «вождю світового пролетаріату»


Минулої неділі у Києві по закінченні мільйонного народного віча скинули з постаменту пам’ятник Володимиру Леніну, який на центральному проспекті столиці стояв від грудня 1946 року. Його зруйнували представники «Свободи». Їхні дії в суспільстві розцінили двояко: одні — як відновлення історичної справедливості, інші — як вияв вандалізму. На цю тему розмовляємо з відомим істориком Володимиром В’ятровичем (на фото).

—Вважаю, що такого об’єкта, як пам’ятник Леніну, у столиці України не мало би бути, — каже науковець. — Його давно потрібно було знести і відвезти у якийсь заповідник тоталітаризму на зразок того, який діє у Будапешті. Тим паче, що є президентський указ про ліквідацію символів тоталітаризму. Щодо «вандалізму». Абсолютну більшість пам’ятників доби епохи тоталітаризму у кінці 80-х — на початку

90-х, на зламі двох епох, зносили саме таким чином. Не бачу у цьому якоїсь драми. Розумію, факт знесення цього пам’ятника буде використано владою для того, щоб відволікти увагу від однієї з найбільших акцій в історії України, яка відбулася в неділю і зібрала, за різними даними, до двох з половиною мільйонів людей. Треба розуміти, що зі знесенням цього пам’ятника боротьба за демократію в Україні не завершилася.

— Скільки пам’ятників Леніну ще є в Україні?

— Точної цифри не пригадую, здається, більше тисячі. Таких й інших слідів тоталітарного минулого у нас ще дуже багато. Їх має бути прибрано, бо вони виховують суспільну шизофренію у майбутнього покоління, у тих дітей, які в школі вивчають про злочини тоталітаризму і безпосередньо Леніна, як творця комуністичного режиму, і водночас йдуть на навчання по вулиці Леніна, попри пам’ятники комуністичному ідолу. Це створює нездоровий релятивізм. Пам’ятники людям такого роду не повинні охоронятися як пам’ятка архітектурної спадщини. Якщо вони мають якусь художню цінність, треба їх звозити в окреме місце і показувати людям саме як пам’ятники комуністичної доби. Але їм не місце на центральних площах України.

— Є думка, що знесення пам’ятника у Києві може негативно вплинути на частину ліберального електорату, вдарити по почуттях людей літнього віку, які теж стояли на Євромайдані…

— Ті, хто так вважає, надмірно драматизують значення цієї події. Я був на Бессарабці після знесення пам’ятника, бачив реакцію киян, автомобілістів, які проїжджали мимо. Всі захоплено вітали це. Неправда, що багато людей готові захищати Леніна. Люди вийшли на майдани за європейське майбутнє, а воно передбачає, зокрема, подолання комуністичного минулого. Одне з іншим несумісне. Можливо, когось і злякав драматизм ситуації, коли було знесено пам’ятник. Але це зовсім не означає, що революція вийшла за якісь межі. Вона розвивається. Не думаю, що знесення Леніна негативно вплине на неї. Всі дискусії навколо цього є вторинними. Головне питання зараз — демонтаж цієї системи. І це повинно єднати всіх людей, які виходять протестувати на вулиці.