Замкнута система по-українськи
На тлі економічного занепаду культурне життя Львова розвивається напрочуд інтенсивно, чим, думаю, мав би для себе максимально користатися кожен львів’янин.
Проходив перегляд найновіших польських фільмів під час фестивалю «Під Високим замком». З побаченого чи не найбільше враження на мене справила повна психологізму і неочікуваностей «Облава» (реж. Марцін Кшишталович (Marcin Krzysztalowicz), 2012). Однак зараз хочу поговорити про інший фільм, який, напевно, найбільш актуальний для України. Це «Замкнута система» (реж. Ришард Бугайський (Ryszard Bugajski), 2013).
Сюжетна лінія заснована на реальних подіях. Йдеться про трьох бізнесменів, що відкрили сучасне підприємство, яке одразу ж стає ласим шматком для рейдерського захоплення. Змовившись, чиновники прокуратури та податкової організовують арешт підприємців, а фабрику доводять до банкрутства. Люди втратили роботу, сучасне обладнання здане на металобрухт — та хіба це цікавить функціонерів? Хіба це не подібне на те, що сталося і з багатьма українськими, львівськими фабриками-заводами? Зрештою кримінальна справа закривається за браком доказів, а бізнесмени отримують символічну компенсацію. Натомість їхні кривдники не несуть жодної відповідальності — ще й державні нагороди отримують.
На жаль, те, що для Польщі розглядається як кричущий випадок несправедливості і беззаконня, для України — буденність. Вже не раз, прагнучи написати бізнес-кейси про деякі взірцеві підприємства, я стикався з проханням на кшталт: «Краще не пишіть. Дізнаються — прийдуть і все заберуть». Сьогодні для власного збагачення злочини чинять не окремі функціонери — злочинним духом просякнута вся ієрархічна драбинка від самого верху і до самих низів. Коли хабара вимагає даішник чи податківець, часто він це робить не з власної ініціативи, а з примусу керівництва — не збереш стільки-то — вилетиш з роботи. Їхні керівники передають частку своїм, ті своїм, і так ланцюжок може доходити аж до міністра. Загалом схема нагадує піраміду MLM — мережевий маркетинг. Лише тут маркетингом і не пахне — це просто мережевий рекет.
В менеджменті є таке поняття, як сфокусованість — важко робити дві речі одночасно. А коли виникає конфлікт інтересів — виконувати свої обов’язки чи збагачуватися — і зовсім неможливо. Тож і виходить, що МВС не захищає, освіта не навчає, юстиція не встановлює справедливості, екологія не дбає про довкілля, а соціалка — про знедолених. Всі активно набивають кишені… «Системники» разом заробляють, тож один одного не здадуть, вони нагороджують один одного титулами та орденами, а останнім часом прагнуть передавати свої позиції й «навички» у спадок, аби ще більше замкнути свою систему. Хтось може це ігнорувати, закривати на це очі — «не знаю, то й спокійніше сплю». Однак це ілюзія. Саме ми, як працюючі громадяни, так і бізнесмени-роботодавці, утримуємо цю всю систему своєю працею — платимо податки, потім ще й побори, а потім ще й переплачуємо за дорожчі, ніж у Європі, товари (від автомобілів до молока), тому що в ціні кожного з них закладено утримання «замкнутої системи».
В кінці фільму колега з Данії запрошує своїх збанкрутілих і деморалізованих партнерів працювати у своїй країні, де «люди не переслідуються за ініціативу і нові ідеї». А хто і куди запросить нас з вами, аби звільнити від щелеп «замкнутої системи»?
