Соромно йти з «Книжкового Арсеналу» з порожніми руками

Я людина КНИЖКОВА, мені де книжки – там і добре. Тому почуваю себе у своїй стихії на Форумах видавців, Дитячих фестивалях, «Книжкових толоках», «Книжкових Арсеналах» та інших літературних подіях.

Звісно, усюди накладки можливі, і прорахунки, і оголошення зазвичай погано чути усюди, і інформації завжди бракує, і на одній презентації заважає те, що відбувається на іншій за стінкою... Але це усе можна змінювати й вдосконалювати — було б що вдосконалювати.

Третій український міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» відкрили 25 травня, триватиме він як жоден інший — аж вісім днів. Разюча відмінність із першим Арсеналом полягає у відчутно більшій кількості відвідувачів. Пам’ятаю, як губилися у великих залах ятки з книжками, як відлунювали кроки читачів, що йшли по автограф письменника. А тепер — вулик гуде.

Ще перед відкриттям книголюби вже гортали книжки по ятках, а другого дня величенький натовп чекав 11—ї години, поки відкриють прохідну. Хтось йшов «на художників», хтось — заради ігор, квестів та інших розваг, хтось — послухати автора, хтось — прикупити книжок, а хтось — на усе разом.

Зауважила у руках деяких відомих «людей з телевізора» щойно придбані видання. Правильно. Соромно з Форуму чи Арсеналу йти голіруч. Та й подивитись—послухати є що. У програмі — майже 350 пунктів. Бодай на одну соту подій встигнеш — вже добре.

Відгуки чула різні. Авторам, як правило, усе подобається — і глядачі—слухачі, і простір, що дає вільно дихати, і можливість побачитись, поспілкуватись з читачами та колегами. У видавців — свої вимоги до таких подій, їм завжди, як правило, чогось бракує. Запитала про враження відвідувачів. «Чудово! — почула від однієї знайомої. — Витратила утричі більше, аніж збиралася, і вже почала читати три книжки одночасно». А від іншої: «Ще встигну! Арсенал триватиме до 1 червня!». Ризикує, попередила її. Деякі книжкові новинки розлетілися у перші два дні роботи Арсеналу, видавці шкодували, що не взяли зі собою більше, не сподівалися на такий відчутний попит. Та й щоденна програма — неповторна, що пропустив — не надолужиш.

А ще така виникла пропозиція. Варто було б видавцям—учасникам Арсеналу виставляти—вивішувати біля своїх «територій» індивідуальну програму на усі дні роботи — список презентацій та зустрічей на вівторок, на середу, четвер…

Звичайний аркуш паперу на видному місці. Він допомагав би зорієнтуватись краще за будь—які оголошення та попередні програми. Бо ж було й таке: прийшла я послухати одного талановитого поета, модерував інший талановитий поет, а на початку зустрічі у глядацькому залі — лише кілька слухачів. Лише згодом народ пішов «на голос»…