Чи готова українська дитяча книжка дорослішати?

Повернувшись із двох книжкових виставок світового масштабу — Лейпцизького книжкового ярмарку та Болонської виставки дитячої книги, можу констатувати одну важливу річ: книга, зокрема дитяча, — це універсальний ключ, який відкриває брами світу. І поки українські видавці не стануть регулярно їздити на міжнародні книжкові виставки, представляти книги, письменників, перекладачів, ілюстраторів, поки не братимуть участь у міжнародних проектах, круглих столах, обговореннях, доти будемо незнаними у світі. Наша держава практично не витрачає коштів на належне представлення України на міжнародних виставках, але це не означає, що ми, видавці, повинні сидіти, склавши руки. Ми повинні знати, куди рухається світ, які світові тенденції у книговиданні, що для нас може бути цікавим і потрібним, і чим ми можемо бути цікаві світові. Важливо зрозуміти наше місцезнаходження у світовій системі координат.

Наша держава недооцінює світові виставки як майданчик для створення позитивного іміджу країни. Тому видавці мають перебирати на себе роль не лише комерсантів, а й культурних діячів, покликаних через якісну книгу піднімати загальний освітній і культурний рівень суспільства. Відрадно, що існують певні фонди та інституції, котрі розуміють значення нашої присутності на міжнародних книжкових подіях і підтримують матеріально. Цьогорічна програма України в Лейпцигу була помітною. Вдруге присутність української делегації і стенду взявся підтримувати Фонд Рината Ахметова, а організацію взяв на себе Форум видавців. З українських авторів приїхали і Андрій Бондар, і Остап Сливинський, і Наталка Сняданко, і Катерина Бабкіна… Завдяки присутності авторів такого масштабу, як Марія Матіос, Сергій Жадан, Микола Рябчук, ми привернули увагу інтелектуального середовища, яке збиралося на акції програми Tranzyt. Не можна недооцінювати і масштабну роботу перекладачів, і з українського, і з німецького боку, зокрема німецької організації Translit. Дуже добре, що приїхали на виставку українські поети. А мені особливо приємно, що були й дитячі письменники — у нас із Сашком Дерманським відбулися гарні зустрічі з дітьми у програмі VivaVostok, підтриманій Фондом Роберта Боша. Зокрема перед самою виставкою в Лейпцигу відбулася конференція з питань промоції дитячого читання, на якій від України виступала Уляна Гнідець. Нам важливо розуміти, які програми промоції дитячого читання у світі були успішними і ефективними, щоб і самим їх впроваджувати в нашій країні. Великою несподіванкою була для нас непідробна цікавість німців до книги «Мама по скайпу», яка водночас вийшла українською мовою у «Видавництві Старого Лева», і німецькою — в німецькому видавництві Fototapeta. На презентацію німецького видання приїхали українські автори — Оксана Луцишина, Галина Крук, Олександр Гаврош, а в презентаціях брали участь перекладачі Каті Бруннер, Софія Онуфрів.

Участь у міжнародному ярмарку дитячої книги у Болоньї — це приватна ініціатива двох впливових українських видавництв — «Видавництва Старого Лева» і «Грані Т». Вперше Україна була представлена на цьому форумі на офіційному рівні. Виставлялися стендом, з нашими книгами та ілюстраціями, власним коштом, без будь-чиєї підтримки. І довели, що це реально. І потрібно. Адже під час такої події зав’язуються дуже важливі професійні контакти, ти бачиш світові тренди і починаєш розуміти, куди є сенс рухатися. Дитяче книговидання у світі розвивається двома руслами. Один — комерційний, це продукт нашвидкуруч, яскравий, досить примітивний і масовий. На іншому березі — складна книга, яка все більше і більше рухається в бік інтелектуальної дорослої естетики. Але це питання значно ширше, ніж питання естетики і стилю. Це питання міри внутрішньої свободи, моралі, розкутості і відповідальності. Справді, якщо говорити про українські книги — і в ілюстрації, і в текстах, ми пуританська країна, яка виховує дітей у певному інфантильному ключі. Але дитяча книга — це вибір дорослих. Тому це питання до нас, дорослих: чи готові ми говорити з дітьми мовою алегорії, абстракції, іронії. А з іншого боку, на західному ринку літератури ця тенденція «дорослішання» дитячої книги дійшла до тої межі, коли в запереченні «м’якої теплої» дитячості вона доходить до цілком спотворених форм. І багато книг викликають почуття зніяковіння і відрази. Нам не потрібно копіювати західний ринок, цим ми можемо ще більше відвернути від книги українських читачів, які за своєю суттю досить консервативні. Але нам однозначно треба розширювати простір внутрішньої свободи і починати говорити з дітьми значно відвертіше на багато важливих тем. А ще — в нас дуже великий людський потенціал: автори та ілюстратори. Я впевнена в тому, що не за горами той час, коли вони стануть в центрі уваги світового книжкового ринку.