Тихе «сімейне» свято

Президент Віктор Янукович відзначатиме третю річницю свого керування державою без зайвого пафосу та непотрібного офіціозу, нудних звітів перед виборцями (за винятком постановочного “діалогу” з країною), підведення підсумків та аналізу здобутків. Цю третю річницю Гарант відзначить у затишній сімейній атмосфері. І це логічно.


Хто ще, крім Сім’ї, може так щиро порадіти та тверезо оцінити усі напрацювання цього трирічного президентства? Саме у такому вузькому колі «папа» може з «чистою совістю» похвалитися, що усі зобов’язання, взяті на себе, виконав і навіть перевиконав, наче справжній чоловік. Синів не те що виховав, а в олігархи вивів; Межигір’я побудував, Юлю посадив! Фактично, життя вже прожито не даремно.

Саме тут, у рідному Межигір’ї, під душевні розмови із синами можна поринути у тремтливі спогади про те, як усе починалося. Про першу річницю, що прославилась серед дрібного люду люстрами, яхтою «Бандідо», Межигір’ям, золотим унітазом, вертольотом... І ось минуло всього три роки — і народилась справжня «Сім’я», може схвильовано сказати Гарант, піднімаючи келих у високому тості. Тепер все вийшло на «якісно» інший рівень. Тепер не те що простий люд український, а й доморощені олігархи можуть позаздрити.

Чого варті лише одні звання Олександра Вікторовича, набуті з 2010-го: «тендерний чемпіон», «вугільний магнат», «банківський король», олігарх, почесно високі місця серед найбагатших у списках Forbes. Усім цим «почесним» званням Сашко Янукович може сміливо завдячувати татові і цим трьом щасливим рокам його президентства.

Сумарні активи холдингу МАКО лише за 2010-2011 рр. зросли до 1,7 млрд. грн. (за офіційною інформацією). Прибутки Всеукраїнського банку розвитку ростуть теж прогнозовано: минулого року (29,760 млн. грн.) практично у півтора рази, порівняно з 2011 роком. Лише за січень Сашко та його структури отримали 4 млрд. грн. державних грошей через тендери. Кажуть, чималий інтерес Сім’ї закладений і в 10-мільярдній угоді з Shell на видобуток сланцевого газу. Ну і так, по дрібничках — п’ять вуглезбагачувальних фабрик на Донеччині, приватизованих за нуль гривень; приватизація «історичних новобудов» та причалів у Балаклавській бухті, вілли у Сімеїзі тощо. Усе це нажито «непосильним трудом». І це лише частка того, про що дізналися ЗМІ...

І хай весь світ кричить про диктатуру та корупцію, хай соціальні мережі тріщать від карикатур та гнівних закликів, а людський гнів переповнює оселі, життєве кредо «Собаки гавкають, а караван іде» (підтасоване під свої поняття) допомагає рухатись до нових «досягнень». Та й справді, чого тривожитись? Гнів цей вже далеко не майданний, ярі опозиціонери у в’язниці, а найголовніше — уся сила сконцентрована в одних руках.

Тому-то так комфортно попити чайку у чарівному Межигір’ї, де так гарно мріється про нові покращення життя вже сьогодні. Особливо, коли знаєш, що це реально: не на словах, а на ділі!