Джанго, людина з рушницею

Ті, хто любить фільми Тарантіно, вже, звичайно, подивились його нове творіння. Тим, хто ще вагається, раджу не пропустити «Джанго вільний».

І сцени жорстокості там, звичайно, є, як завжди у цього режисера, і словесні конструкції там ретельно добирає хіба що Кінг Шульц, один із головних героїв кінострічки, але навіть глядачам, яких такі речі дратують, варто піти на цей фільм. Тому що головна його тема розкрита майстерно й переконливо. Вона лише на перший погляд нібито віддалена від нас і просторово, і у часі, і у реаліях, але з кожною хвилиною екранного часу усе більше переконуєшся, що сприймаєш побачене як дуже близьке і зрозуміле.

Цей фільм — про рабство, про потребу у свободі, про те, що право бути вільним дається людині від народження — як повітря і сонце, однак трапляються такі життєві ситуації, коли кайдани на ногах — і ти або здатний скинути їх, або побиватимешся за ними, навіть якщо це зробить за тебе хтось інший.

Події фільму відбуваються у південних штатах Америки у 1858 році, напередодні громадянської війни. Німець Кінг Шульц, нібито зубний лікар, насправді мисливець за головами (не у переносному сенсі, а у буквальному), купує чорношкірого раба на ім’я Джанго і навчає його свого ремесла. Джанго допомагає Шульцу у пошуку злочинного дуету — братів-работорговців, він упізнає їх з першого погляду, а Шульц допомагає Джанго у пошуках його дружини-рабині… Ця захоплива пригода тримає у напрузі до фінальних кадрів. Спочатку я, було, вирішила, що даремно в українському варіанті дали назву «Джанго вільний», адже більш точним був би такий переклад: «Джанго звільнений», а тепер думаю: ні, саме «вільний». Певна категорія людей навіть у неволі залишається вільними. Усе, що розкрилось у характері Джанго на волі, було у ньому завжди.

У часи поділу на тих, кому усе дозволено, і тих, хто має усе це забезпечити, як ніколи стають актуальними найважливіші питання, що постають у фільмі. А відповіді кожен шукатиме сам. Підлій людині, яка подає тобі руку, хтось ту руку мовчки потисне, а потім її помиє. Хтось руки не подасть. У фільмі Тарантіно — свій варіант.

Я категорично проти насилля, але як тут не згадати про «Джанго вільного», коли один за одним вигулькують такі законопроекти, що готують нам нові правила життя, як новітній Трудовий кодекс... Коли скоробагатьки — власники лісів — влаштовують полювання на людей у своїх володіннях… Ми живемо не зрозуміло у якому суспільному устрої, — це і не дикий капіталізм, і не сучасний феодалізм. Це щораз більше нагадує рабовласництво ХХІ століття. Недарма шокуючий Тарантіно згадав про рабів та їхніх господарів саме зараз.