Сільські бібліотеки – на голодному пайку

Долею випадку зробилися ми з товаришкою активними книгокур’єрами. Наприкінці минулої зими поширився від Києва навсібіч громадський рух «100 книжок для сільської бібліотеки», до якого не мала і не має відношення жодна державна чи будь-яка інша структура чи установа. Громадський рух у чистому вигляді. Одні люди приносили книжки до книгарень; ті, хто мав можливість, забирали та везли у віддалені сільські бібліотеки. Ми думали, що завеземо по ящику книжок у дві бібліотеки… А сталося так, що довелося не раз розвозити книжки, доставляючи їх до місця призначення. Про те, аби бібліотеки самі забирали книжки, навіть мови не було. Без грошей вони, без транспорту і нерідко — без жодної підтримки. Відтак кілька разів забирали ми книжки з львівської Книгарні Є (вона збирала книжки від відвідувачів у спеціальному ящику у торговому залі). Більшість тих книжок була з домашніх бібліотек львів’ян. З наповнюванням коробки справи ще більш-менш просувались, але з транспортуванням виникли проблеми. Я писала про це не раз, але за весь час зголосилась лише одна жінка — забрала ящик з книжками і разом з чоловіком машиною завезла його до бібліотеки свого села. Знаю, що ще в одній львівській книгарні збирали книжки, і теж завезли їх у дві бібліотеки.

Нам вдалося побувати у сільських бібліотеках Старосамбірщини — у Нижанковичах, Мігові, Княжполі, Солянуватці, у бібліотеці Добромиля та Добромильської школи, у шкільній бібліотеці села Дубаневичі Городоцького району, у районній бібліотеці селища Верховини Івано-Франківської області. До акції не раз долучалася спільнота взаємодопомоги «Оселя-Емаус». Що могли, докладали і ми зі своїх домашніх бібліотек. Днями знову вдома книжки перебирала, і знову стосик відклала для чергової поїздки. Бо ще ж залишилося завезти книжки у три бібліотеки Старосамбірського району — районну та у села Тернава і Боневичі.

У сільських бібліотеках я розмовляла з активістами-читачами, гортала формуляри, переконуючись у тому, як цікава сучасна книжка йде по колу, як передають її з рук у руки… Бачила, як виглядають фонди сільських бібліотек. За станом багатьох з них склалося враження, що вони і далі живуть у 80-х роках минулого століття. Майже половина фондів — це література, видана ще у радянські часи. Кошти, які виділяє нині держава для поповнення фондів, — це такий тонесенький струмочок, від якого до сільських бібліотек доходять лише краплі. Фонди бібліотек майже не поповнюються, незважаючи на програму «Українська книга», яка передбачає закупівлю книжок через Міністерство культури України. На село потрапляє лише по кілька примірників книжок. Не дивно відтак, що відвідуваність бібліотек падає. У Львівській області нині налічується 1145 сільських бібліотек. За роки незалежності закрилося 226 бібліотек. За таких умов складається враження, що культурна політика держави підштовхує сільські бібліотеки до закриття.

Згадую це усе тому, що потенційні книжкові меценати ще мають можливість допомогти селу. Окрім руху «100 книжок для сільської бібліотеки», від 1 жовтня проходить ще одна благодійна акція — «Українські книжки — сільським бібліотекам». Вона триватиме ще кілька днів, до 1 грудня. Її проводять «Форум видавців» та Львівська обласна бібліотека для дітей (за підтримки фонду «Відродження»). Мета акції — зібрати 25 тисяч книжок. Організатори просять тих, хто має чим поділитися — хоч книжкою, хоч торбою книжок, — приносити книжки у школи та бібліотеки або до головного осередку збору — в Музей Ідей, на вулиці Валовій, 18--а...