Мої підприємливі читачі

Я дуже люблю моїх читачів, вони надзвичайно підприємливі. Можливо, їх на це надихають мої книжки. Але, щоб отримати мій автограф, вони геть не готові йти на жертви, а змушують мене.

Квест полягає в тому, що мій роман полетить на Нову пошту, а я прийду, отримаю бандероль, підпишу і відправлю назад за рахунок отримувача.
Що й казати: просто, як дишло!

Але я не живу в будинку, де на першому поверсі пошта. Я не живу ані в сусідньому будинку, ані гездикаво за рогом. Я живу за добрих 20 хв ходи. Ну, і 20 назад. А ще на пошті треба збавити, залежно від черги, 10−20 хв. А ще ж перед тим, як вирушити на пошту, треба перебратися (не фалювати ж у спортових штанях), напуцувати мешти, поголитися, бо працюючи в хаті, я заростаю, як граф Монте-Крісто. І ще не забути попшикатися і нізащо не брати до писка шницельків і дерунів, приправлених часником і цибулею. Бо на пошті працюють делікатні дівчатка, а ми ж інтелігентні люди, і з мого писка може вилітати лише легке амбре віскаря.

Ну, і так назбирається добрих півтори години, якщо не дві. І все це заради прекрасної дами, яка і до рук не візьме мою книжку без автографа.
А можна ж і простіше. Книжку до хати привозить кур’єр, я виходжу неголений і зарослий, в спортових штанях, в капцях, може, навіть дожовуючи шницельок, приправлений часником і цибулею. Отримую пакунок, розпаковую, підписую, вручаю кур’єрові і повертаюсь до хати.

Але це в неблизькій перспективі, бо зараз я в мандрах морями і небесами.

Оце спинився і замислився: зайти чи нє? А що як бармен запитає: «Четвертим будеш?» або радісно вигукне «Ну, нарешті третій!»

Джерело