Для угорців ціна на пальне 480 форинтів за літр, для іноземців – 671

Через брак пального усі автомобілісти відчули на власному гаманці, яке воно стало дороге. Та ще й табло висвітлює суцільні нулі, що свідчить: нема пального. А де воно є, видно здалека: на це вказують довжелезні черги. І усі ми розуміємо, чому у нас така критична ситуація.
Натомість за кордоном є усі види пального, але чи всі на рівних умовах можуть там заправитися.

Повертаюсь в Україну з Угорщини. Неподалік кордону, на виїзді з Ніредьгази, водій нашого буса пан Володимир, побачивши на табло вартість дизеля 480 форинтів за літр (приблизно 43 гривні. – Г.Я.), звернув на заправку. Замовив 46 літрів. Поки бус заправили, Володя пішов розраховуватися. Угорець за лядою назвав суму, від якої у нашого водія мало окуляри не впали на підлогу. Угорський заправник нам порахував по… 671 форинту. Це на 20 гривень більше за кожен літр!

Звісно, пан Володимир обурився і попросив перерахувати, мовляв, «ти, чоловіче, помилився». Заправник англійської не розуміє: «нем ту дом». І тицяє пальцем на калькулятор. На допомогу прийшов «гугл-перекладач».

З пояснень «на мігах» зрозуміли: для угорців ціна 480 форинтів за літр, а для іноземців – 671. І нема жодного попередження про це.

Пан Володимир попросив показати бодай якийсь офіційний документ, де би чорним по білому було написано, що для угорців – одна ціна, а для українців – інша. Звісно, нічого такого у них нема. Тоді наш водій попросив викликати поліцію, бо був переконаний, що заправник нас хоче надурити.

А далі почалася майже детективна історія

Заправник комусь зателефонував. Російськомовна жінка на іншому кінці дроту, яка представилася начебто з поліції, не пояснювала, чому треба платити більше, а почала верещати у слухавку – «якщо не заплатите, ми зараз приїдемо, і будете ще й платити штраф». Пан Володимир не злякався. Каже, що нічого не порушив. Нехай приїжджають і розбираються у ситуації.

Заправнику довелося викликати справжній екіпаж поліції. Поки стражі порядку їхали, ми зателефонували представнику консула України у Ніредьгазі. Той нас вислухав, попросив дати слухавку заправнику. Про щось там говорили… А потім консул нам відповів: «На жаль, нічим допомогти не можу. Мусите заплатити, бо такі правила. Але якщо покажете документ, що бус важить менше, ніж 3,5 тонни, то зможете заплатити по 480 форинтів». Ну, звісно, бус важить вдвічі більше, і про це консул добре знає.

Поки спілкувались з консулом, приїхали поліцейські. Один з них, мабуть, на «трієчку» колись знав англійську, бо намагався з нами порозумітися. Натомість пан Володимир англійську знає добре, і йому пояснив ситуацію. Поліцейський лише знизав плечами, що означало – навіть не знаю, чим вам допомогти… Сказав, що маємо заплатити: «Такий у нас закон!».

Ми заплатили. Вже рушаючи з місця, Володя сказав: «То вам не Польща. Там навіть якби бракувало грошей, до нас би поставилися по-людськи. А мадяри на кожному кроці показують своє не надто приязне ставлення до українців».