Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«М'яка сила» Піднебесної

Про успіхи Китаю на інформаційному фронті

У попередньому тижневику у статті «Гібрид комунізму і капіталізму» я дивувалася, як в одній країні можна поєдна­ти дві непримиренні моделі правління — економічний лібералізм і монополію комуністичної ідеології з тотальною цензурою. І обіцяла розповісти про особливість китайських ЗМІ.

Ми побували у кількох га­зетах та телеканалах. Як центральних, наприклад, у газеті «Женьмінь жибао» (пе­рекладається як «Народна газе­та»), так і регіональних — у містах Шеньчжень та Гуанчжоу. Вра­ження від таких відвідин нео­днозначне. З одного боку, нам намагалися продемонструвати найсучасніші досягнення китай­ських медіа, особливо технічні новинки та переваги, з іншого, не могли приховати того очевид­ного факту, що в країні повністю відсутня свобода слова, а усі ЗМІ є державною та партійною власністю, у цю сферу кате­горично заборонено залучати іноземні інвестиції, а політична спрямованість медіа жорстко контролюється.

…Наш автобус заїхав на те­риторію редакції газети «Жень­мінь жибао». Заходимо у сучас­ний хмарочос. Це 22-поверхова будівля. Наш перекладач, який попросив називати його Пав­лом (сказав, що так нам буде простіше, оскільки його ки­тайського імені ми все одно не запам’ятаємо, та й вимовити його важко), ще в автобусі уро­чисто заявив, що «Женьмінь жи­бао» — «найпопулярніша газета нашої партії і нашої країни». Така собі осучаснена китайська газе­та «Правда» часів Радянського Союзу.

22-поверхова споруда редакції „ «Женьмінь жибао»
22-поверхова споруда редакції „ «Женьмінь жибао»

Поки їдемо ліфтом, нас при­голомшують цифрами. За час перебування у Китаї я звернула увагу, що вражати — улюблена справа китайців. Особливо це стосується офіційних делегацій, як, наприклад, нашої. Ми приїха­ли на запрошення Всекитайської асоціації журналістів, яка підтри­мує давні дружні зв’язки з Націо­нальною спілкою журналістів України. Приймали нас, як ка­жуть, на найвищому рівні: посе­ляли у дорогі готелі, годували у найкращих ресторанах і показу­вали лише найпривабливіші кар­тинки. Одне слово, демонстру­вали привабливу вітрину країни. Це нагадувало, як у радянські часи приймали іноземні делега­ції, яким показували лише зраз­кові колгоспи та підприємства.

Але вернімося у «Женьмінь жибао». Ми мали заплановану зустріч з керівництвом онлайн­версії газети. Китайські колеги хотіли показати нам усе найпе­редовіше в їхніх медіа, а паперо­ва версія «Женьмінь жибао» — це вчорашній день. Хоча наклад га­зети — три мільйони примірників — не змінюється протягом кількох десятиліть. Та про це згодом…

Зазвичай на перших шпальтах китайських газет – великий портрет лідера країни, генерального секретаря „ ЦК Компартії Китаю Сі Цзіньпіня
Зазвичай на перших шпальтах китайських газет – великий портрет лідера країни, генерального секретаря „ ЦК Компартії Китаю Сі Цзіньпіня

Редакція онлайн-версії займає дев’ять з двадцяти двох по­верхів будівлі. Загалом у медіа- холдингу працює десять тисяч осіб! З них на сайті газети — 2 ти­сячі 600 людей! Крім щоденного паперового видання та сайту, мають своє інтернет-телебачен­ня та кількадесят дочірніх (тема­тичних) видань.

Офіс медіа-холдингу за зо­внішнім виглядом та інтер’єром нічим не відрізняється від євро­пейських чи американських ви­дань: такі ж просторі ньюзруми, де за сучасними комп’ютерами працюють журналісти. Переваж­но молодь. Візуальна відмінність хіба що у тому, що в коридорі од­ного з поверхів на стіні — великі портрети партійних вождів — по­чинаючи від засновника китай­ської Компартії Мао Цзедуна (до речі, в оформленні назви газети використано його каліграфію), до теперішнього — Сі Цзіньпіня. Усі натхненно читають «Жень­мінь жибао». На іншому поверсі у коридорі розміщено величез­ні плакати, на яких зображений нинішній лідер країни на різних публічних заходах — на одному відкриває якесь підприємство, на іншому фотографується у колі усміхнених студентів, на третьо­му — виступає з промовою… І головне — у всіх редакціях, де ми були, у центральних вестибюлях обов’язково красується вели­чезне партійне гасло на черво­ному тлі про «керівну і спрямову­ючу силу китайської Компартії» або якась цитата Сі Цзіньпіня. Ці комуністичні пережитки разюче дисонують з сучасним виглядом редакцій. Але якщо подивитися зміст, наприклад, тої ж «Жень­мінь жибао» чи інших партійних видань, зрештою, достатньо глянути на перші сторінки китай­ських газет, як все стає на свої місця. Партійна преса виконує цілком притаманну їй роль — про­пагує ідеї правлячої сили. При­чому не лише у Китаї.

В коридорі одного з поверхів редакції сайту "Женьмінь жибао" великі панно - портретами Сі Цзіньпіня
В коридорі одного з поверхів редакції сайту "Женьмінь жибао" великі панно - портретами Сі Цзіньпіня

Редактори онлайн-версії га­зети, з якими мали зустріч, ви­знавали, що паперова версія вже не відповідає повною мірою сучасним викликам. Інтернет був підключений у Китаї в 1994 році. А вже 1 січня 1997 року побачи­ла світ електронна версія газе­ти «Женьмінь жибао». Зараз це окремий повноцінний ЗМІ, який є акціонерним товариством. 48 відсотків належать газе­ті «Женьмінь жибао» (вона, на­гадаю, є офіційним органом Ц К Компартії Китайської Народної Республіки), решта акціонерів — великі державні підприємства, наприклад, компанія мобільного зв’язку. Оскільки молодь не ви­лазить зі своїх мобілок та ґадже­тів, влада Китаю кинула чималі сили і ресурси на розвиток Інтер­нету. Гріх було не використати сучасні технології для пропаган­ди владної ідеології як в середині країни (78 відсотків користувачів Інтернету у Китаї — молоді люди у віці від 21 до 35 років), так і за її межами.

Я згадувала, що паперовий тираж «Женьмінь жибао» три­мається на рівні трьох мільйонів. Для нас це фантастична цифра, в Україні й близько немає таких накладів. Але зважаючи на кіль­кість населення Китаю — 1 мі­льярд 380 млн. — це не так вже й багато. Я запитала редактора сайту, що робиться для того, аби наклад не падав, і наскільки важ­ливо зберігати цей тираж з огля­ду на останні тенденції.

Книжковий магазин – відділ партійної літератури. Твори керівників Компартії, зокрема нинішнього – Сі Цзіньпіня, а також матеріали останнього партійного з’їзду
Книжковий магазин – відділ партійної літератури. Твори керівників Компартії, зокрема нинішнього – Сі Цзіньпіня, а також матеріали останнього партійного з’їзду

Газета розповсюджується пе­реважно серед членів Компартії Китаю (партійний квиток мають 86 млн. осіб). Вона не націлена на пересічного читача. Її отри­мують партійні чиновники, ке­рівники державних підприємств, викладачі тощо. Отримують без­коштовно. Зрештою, вони її вже оплатили зі своїх партійних вне­сків. Власне тому тираж такий стабільний протягом багатьох років. Але це штучний тираж. Збільшувати його не планують, оскільки паперова газета нині — дороге задоволення. Вартість паперу на світовому ринку що­разу зростає, відтак постійно зростають витрати на газету. За великим рахунком, визнав наш співрозмовник, зберігати цей тираж немає сенсу. Оскільки ко­ристувачів онлайн-версії газети — понад 200 мільйонів. Тож існу­вання паперової газети — радше інерція, традиція.

Саме тому в Китаї величез­ну увагу приділяють не лише онлайн-версіям газет, а й розви­тку соціальних мереж. Оскільки молодий читач віддає перевагу навіть не сайтам, а соціальним мережам та мобільним додат­кам. У цьому напрямі і рухаються китайські ЗМІ.

Завдання китайських ме­діа — впливати не лише на уми власних громадян, а й здійсню­вати інформаційну експансію у всьому світі. Усі китайські ЗМІ присутні у популярних світо­вих соцмережах. Причому не лише китайською, а й англій­ською мовою. Наприклад, сайт «Женьмінь жибао» поширює ін­формацію аж дев’ятьма мовами, зокрема японською, російською, французькою, іспанською, ко­рейською, арабською, порту­гальською. У багатьох країнах світу має своє представництво. Активно співпрацює із зарубіж­ними ЗМІ. Те саме стосується й інших китайських медіа. Китай­ські телерадіокомпанії також ак­тивно наводять мости співпраці з партнерами в інших країнах. Ми були в телерадіокомпаніі у місті Гуанчжоу. Там нам розповіли, що в жовтні збираються їхати до Ки­єва, аби налагодити співпрацю з якимось українським телекана­лом, аби робити спільні програ­ми, наприклад, які б розповідали про Китай.

У Китаї заблоковано доступ до популярних світових соцме­реж. Я не могла ані подивитися, ані постити стрічку Інстаграм. Натомість тут створено своєрідний замінник Facebook — ки­тайську соцмережу WeChat. У ній «сидить» китайська молодь. Але блокуючи розповсюджен­ня західних соціальних мереж у себе в країні, китайці активно використовують ці платформи для розповсюдження та по­пуляризації своїх ЗМІ у світі. Усі китайські медіа мають свої акаунти у Твіттері, Фейсбуці, Інстаграм, Ютюбі. В такий спо­сіб ненав’язливо ретранслюють офіційну точку зору китайської влади та розповідають про успі­хи і досягнення Піднебесної. Та­кий вид інформаційної експансії називається «м'якою силою». Її використовують для створен­ня позитивного іміджу країни у світі, для формування вигідної Китаю громадської думки про країну, а також для просуван­ня впливів. І тут Китай досяг справді небувалих успіхів. Адже останніми роками імідж країни у світі відчутно поліпшився. У свідомості багатьох людей Ки­тай — цілком приваблива країна, яка небезпідставно претендує на світове лідерство. Мовляв, ще трохи, і за економічною по­тугою та політичним впливом Китай може догнати і перегнати Сполучені Штати. Натомість про негативні сторони цієї автори­тарної країни інформації у світо­вих медіа майже не зустрінеш. Це і не дивно, адже усі новини, які розповсюджуються у світі через китайські ЗМІ, тотально контролюються владою. Підне­бесна витрачає шалені гроші на те, аби похвалитися світу, яка це «просунута» та успішна країна. Китай нав’язує світу фейковий образ демократичної і стабіль­ної країни. І у світі це заковту­ють, як риба наживку.

Одне слово, інформаційну війну Китай вже виграв. Дай Боже, щоб інформаційною війною він і обмежився.

Схожі новини