У пивному череві Баварії

З чим зазвичай асоціюється це красиве баварське місто? Коли чула слово “Мюнхен”, відразу уявляла собі пивний фестиваль “Октоберфест”. Я не футбольний фанат, але знала назву футбольного клубу “Баварія”. А ще тут продукують чудові автомобілі BMW. І попри те, що до Мюнхена ми приїхали не в жовтні на фестиваль пива, бо місто вважають однією з пивних столиць світу, це той дивний випадок, коли уявне повністю збіглося з реальністю.

Мюнхен — столиця федеральної землі Баварія, третє за величиною місто в Німеччині після Берліна і Гамбурга, розташоване на річці Ізар. Засноване півторамільйонне місто у VII столітті ченцями, що прийшли на ці землі з Тегернзейського монастиря.

У Мюнхен ми приїхали рано-вранці. Попри те, що на календарі — спекотне літо, місто зустріло нас похмурою погодою і мерзенною мжичкою. Але поганий настрій розвіявся, як вранішній туман, як тільки до нас підійшла екскурсовод, білоруска Ірена. З її захоплюючої розповіді, що пазлами складала загальну картину про Баварію, я дійшла висновку: Мюнхен я полюбила назавжди.

Назва міста походить від слова Munichen, що у перекладі означає “у монахів”. Ірена нас відразу повела у Старе місто, у самісінькому центрі якого — площа Марієнплац. Цю назву площа отримала через мармурову фігуру Діви Марії, яку вважають покровителькою міста. На цій площі — неймовірної краси архітектура! Такої ратуші, як у Мюнхені, нема, мабуть, більше ніде. Ратуша простягається вздовж площі на понад сто метрів, а всю будівлю “охороняють” герцоги, королі і святі. І, як вінець, на ратуші — головна вежа заввишки 85 метрів. Можливо, хтось дорікне, що ратуша у кожній старій частині міста приваблює по-своєму. Я теж так думала, поки не потрапила на площу Марієнплац. На цій ратуші є годинник, на якому два рази на день — о 12-й і 17-й годині — розгортається ціле дійство. Коли б’ють куранти, фігурки починають рухатися, влаштовуючи цілу виставу. “Герої” вистави знизу видаються маленькими, а насправді мають близько двох метрів кожна.

Недарма Мюнхен називають пивною столицею світу. Попри те, що тут у жовтні проводять грандіозну подію “Октоберфест”, і в інші місяці працює море пивних, де можна скуштувати смачнющого бурштинового напою. І одним з таких закладів є “Хофбройхауз”, яке справедливо називають пивним черевом Мюнхена. “Хофбройхаус” збудували наприкінці XVI століття, а у 1828 році баварський король Людвіг І зробив його загальнодоступним.

“Хофбройхаус” - це три зали і пивний сад. Одночасно тут можуть відпочивати чотири тисячі осіб! Щохвилини у ресторані випивають 50 літрів пива. Уявіть: ви пішли помити руки у вбиральню, а за цей час випили 50 літрів пива!

У цьому пивному закладі свого часу любили бувати Вольф­ганг Амадей Моцарт, австрійська імператриця Єлизавета (Сісі). Кажуть, полюбляв перехилити гальбу пива тут і Володимир Ленін зі своєю бойовою соратницею і дружиною Надією Крупською, а також Адольф Гітлер...

Якщо такі легендарні особи побували у “Хофбройхаусі”, то і нам сам Бог велів туди завітати. Головний зал, що на першому поверсі, називається Швемме. Коли ми зайшли, все було зайнято, багато столів зарезервовано. Ми нагло сіли за один з них, але прийшов офіціант і щось пробелькотів, руками виганяючи нас. Вже пізніше зрозуміли, що столи резервують постійні клієнти. Тут нема накрохмалених білосніжних скатертин на столах і гірки тарілок з надцятьма приборами для кожної особи. Сама атмосфера закладу така, що заходиш сюди, як старий знайомий, щоб зустріти доброго друга. Довжелезні дерев’яні столи, за якими може одночасно вміститися компанія з двад­цяти осіб. Місцеві сюди приходять у національних костюмах. І не лише молодь, а й старші поважні бабусі з дідусями. У закладі грає оркестр — чоловіки одягнуті у шорти і колоритні капелюхи з пір’ям. Пір’їна на капелюсі — не просто прикраса, а символ чоловічого достоїнства, і має відповідати його розміру... Ми після того, як випили пива, спостерігали, у кого яке воно є!

Пиво подають у скляних бокалах. Ті, хто сюди приходить часто, має свою іменну дерев’яну гальбу. Кожна така гальба зберігається у спеціальному сейфі. Єдина незручність у тому, що після себе власник тару миє сам. Оренда місця у сейфі — 300 євро на рік.

Пива у “Хофбройхаусі” - до кольору до вибору. І ним тут заливаються не лише німці. Найголовніше, що ніхто не п’яніє! Ну, хіба що долиє собі трошки горілки, бо, як відомо, “горілка без пива — гроші на вітер”. А гроші тут треба залишити немалі, як для українського туриста. Літр пива (будь-якого) коштує 9 євро, 0,5 — 4,40 євро. Бути у Мюнхені і не скуштувати баварських ковбасок — гріх! За чотири ковбаски з різними смаками і порцією квашеної капусти треба викласти 12 євро. Можна замовити свинячу голяшку з одним великим кнедлем у дуже смачному соусі за 21 євро.

Поки їли смаколики і насолод­жувалися пивом, бачила, як дів­чата-офіціантки у національних строях розносили пиво іншим відвідувачам. У кожній руці дівчина несе по чотири-п’ять літрових порцій. Гальбу ставить на край столу і штовхає її легким дотиком. Кухоль ковзає по столу і зупиняється перед замовником.

Поки раділи життю в пивоварні, погода поліпшилася, вийшло сонце, і місто видалося ще гарнішим. А може, це чудове німецьке пиво скрасило враження від навколишнього світу?

Уся стара частина міста — рай для шопоголіків. Народу тут — наче сарани. Багато іноземців, але шукають обновки і місцеві модники на розпродажах. Можуть собі дозволити, бо середня зарплата в Баварії — 3500-4200 євро на місяць. Держава доплачує тим, у кого дохід менший, ніж 400 євро на особу. Найбільше вразило те, що доплачують алкоголікам на випивку. Це роблять для того, аби пияки не крали у магазинах дороге спиртне. Щоб отримувати таку допомогу, треба стати на облік і бути визнаним офіційно алкоголіком. Такі ж пільги мають і наркомани. Щоб не вбивали за дозу і не грабували перехожих, у медичних закладах особа, яка офіційно стоїть на обліку як наркоман, може прийти, і її вколять безоплатно.

Дуже дороге у Мюнхені житло. Щоб винаймати двокімнатне помешкання до 50 квадратів, доведеться віддати 800 євро на місяць. Якщо є власне житло, то за комунальні послуги за ті ж квадратні метри треба заплатити 400 євро. Купити таку квартиру можна за 400-500 тисяч євро.

Німці дбають про навчання своїх дітей. Є школи платні і державні. Як і вищі навчальні заклади. З минулого року навчання у державних вишах бе­зоплатне.

Ніхто не поступається місцем у міському транспорті. Може зайти старенька бабуся і стати біля молодика, а він навіть і не поворухнеться. Це не вважається ознакою невихованості. Це — норма поведінки. Бабуся це знає, і не буде кидати криві погляди на нього і бормотіти собі під ніс: “Ото молодь пішла...”. Зате після 22-ї години не можна шуміти. Якщо вдома німці планують святкувати якусь подію, мусять попередити про це сусідів і запитати дозволу, чи не будуть їм заважати сміх, голосні розмови та музика за стіною. А після 22-ї навіть і питати не варто, бо сусіди можуть викликати поліцію, а за порушення “режиму” високі штрафи.

Здивувала у місті величезна кількість мусульман і арабів. Складається враження, що потрапила на Близький Схід, аж ніяк не у сучасне європейське місто.

Сподобалося у Мюнхені відчуття спокою і стабільності. “Без нервів” - ось життєве кредо баварців. Добродушні, у гарному настрої, жартують одне з одним, у будь-яку хвилину готові допомогти туристам, що заблукали “між чотирма соснами” і не можуть знайти дорогу до автобуса.

Багато людей ходять у націо­нальному одязі. І не лише на центральних вулицях для створення колориту, і не у великі свята. Ми були у Мюнхені посеред тижня. У національному одязі бачили не лише старших людей. Молодь із задоволенням носить свої сарафанчики, фартушки. До речі, за бантом, який пов’язаний на талії, можна з’ясувати, у якому статусі дівчина. Якщо кокарда зліва — незаміжня. Справа — заміжня, посередині — дівчина у пошуку, якщо ззаду — вдова. А чоловіки носять шкіряні або замшеві шорти і вишиті шкарпетки-гольфи. Це виглядає гарно. Можливо, прозвучить пафосно, але на душі стає тепло від того, що люди пишаються своєю батьківщиною.

Редакція газети “Високий Замок” дякує туристичній фірмі “Карпатія-Галич-Тур” за організацію цікавої подорожі.

Фото автора. Мюнхен, Німеччина.