Місто мармурових бордюрів

Баку вразив ще з літака: понад берегом Каспію розкинулося море вогнів, то тут, то там у небо виривалися стовпи полум’я з величезних газових факелів... Тиждень, який я провів у столиці Азербайджану, був подібний до відвідин іншої планети. Тут, на Сході, усе було іншим: природа, релігія, політика, архітектура, звичаї, а головне — люди. Я приїхав на Кавказ у складі режисерської групи, яка організовувала у Баку міжнародний турнір зі змішаних єдиноборств за участі українських бійців. Багато спілкувався з людьми... Моя розповідь — тільки те, що сам почув і побачив.

Музей у формі… підпису Гейдара Алієва

Якби треба було описати Баку одним реченням, я б сказав: «Це величезне місто, у якому на всіх тротуарах — мармурові бордюри». Ця деталь якнайкраще ілюструє і столичний добробут, і стан доріг, і лоск сучасної бакинської архітектури, і східний шик. Кажуть, президентові Азербайджану Ільхаму Алієву під час його відвідин Бахрейну натякнули, що звичайні кам’яні бордюри — ознака бідності. Якщо ти справжній шейх, не варто економити на таких речах.

Баку вражає розмахом та потужністю. Під саме небо тягнуться офісні центри зі скла та металу, п’ятизіркові готелі та житлові будинки, які цілком могли б вважатися пам’ятниками архітектури. Подейкують, Ільхам Алієв особисто затверджує проекти усіх великих столичних будівель.

Розбирають цілі квартали радянських будинків: люди отримують грошові компенсації, а на місці їхнього житла швидко зводять нові комплекси. Знайомий розповів, що не впізнав району, у якому не був кілька місяців: замість «хрущовок» з’явився… парк.

Протяжність бакинської набережної — 5 км. Реалізується амбітний проект вартістю кількадесят мільйонів доларів, за яким протяжність набережної сягне 25 км! На набережній майорить прапор площею 2,5 тис. кв. м і вагою 350 кг, який піднято на висоту 162 м. Протягом кількох років він вважався найвищим прапором у світі…

Музей першого президента Азер­байд­жану Гейдара Алієва побудовано у формі його… підпису.

Джигіти на «Лексусах» і таксисти на «баклажанах»

У багатьох бакинських сім’ях по дві машини. Автівок, які летять кудись, сигналячи, мов скажені, або стоять у заторах, тут безліч. Серед усіх виділяються симпатичні кеби-таксі, точно такі, як у Лондоні, тільки фіолетові. Місцеві називають їх «баклажанами». Водій та пасажири у цих кебах розділені перегородкою, розмовляють між собою за допомогою аудіосистеми. «Баклажани» мають спеціальні пандуси, завдяки яким до салону можуть в’їжджати інвалідні та дитячі візоч­ки. Зроблені кеби у Великій Британії.

Лише зрідка на бакинських вулицях можна побачити «жигулі» чи старенький «опель», які видаються тут бозна-якими раритетами. Переважна більшість їздить на дводверних «Мерседесах» та BMW, на величезних «Рендж Роверах» та «Лексусах»… Кілька водіїв зізнавалися, що більшість цих машин — у кредиті.

Їздять азербайджанці, як і живуть, безтурботно. Джигіти часто втискають у підлогу педалі газу й гальм. Замість того, щоб показувати поворот, сигналять і перетинають навскіс чотири смуги пожвавленої траси, розмовляючи при цьому телефоном.

Місцева валюта — манат — трошки дорожча за євро. Був вражений, коли на запитання, яка зарплата в Азербайджані вважається доброю, отримав відповідь: «Двадцять тисяч манат». Не думаю, що директори європейських банків отримують стільки… Щоправда, згодом мене заспокої­ли: такі високі зарплати є переважно у нафтовій галузі, де робота не з простих. Адже нафту добувають з дна Каспійського моря, і часто робітникам доводиться, приміром, проводити газозварювальні роботи на великій глибині. А мінімальні зарплати офісних працівників сягають 300-500 манат на місяць. Дуже непогано заробляють поліцейські — від 1000 до 2 000 манат на місяць.

Щаслива монархія

Нинішній Азербайджан фактично є монархією: парламент потрібен тільки для вигляду, й він завжди практично одноголосно схвалює усі рішення Алієва. Майно сім’ї Алієвих оцінюється у суму близько 50 млрд. доларів. Однак повну вартість бізнесу оцінити неможливо, як неможливо відділити його від державного сектору. Це означає, що власністю “шейха” Алієва є вся країна.

Перший президент Азербайджану Гейдар Алієв, до речі, генерал-майор КДБ СРСР, передав владу своєму синові Ільхаму — разом з культом особи у кращих радянських традиціях. Портрети батька і сина Алієвих тут всюди. У кожному державному закладі є куточок, присвячений Алієвим.

Ільхам Алієв уклав справжній династичний шлюб, побравшись з онукою славетного азербайджанського письменника Міра Джалала Пашаєва, який походив з давнього шахського роду. Тепер подружжя Ільхама та Мехрібан Алієвих сприймається простими людьми як сім’я напівбогів. Про них говорять тільки шанобливо і дуже часто — зі щирою любов’ю. Причиною цього є не тільки культ особи, а й відповідальність Алієвих за свою країну і людей. Контролюючи величезні за світовими мірками гроші, вони далекі від ідеї побудови «азербайд­жанського «Межигір’я» десь неподалік Баку. Радше вони прагнуть перетворити на «Межигір’я» весь Азербайджан. І люди щиро вдячні їм: за стабільність, добробут, зменшення безробіття, соціальні виплати, за розбудову країни.

Величезні доходи від нафтоекспорту дозволили Алієву піти на безпрецедентні бюджетні витрати. За період з 2003-го по 2010 р. у країні було створено 840 тис. робочих місць, а офіційний рівень бідності зменшився з 45% до 11%. У кожному, навіть найвіддаленішому гірському селі, побудовано сучасні школи.

Мехрібан Алієва керує благочинним фондом, до якого добровільно-примусово вносять гроші азербайджанські олігархи. Фонд не просто займається будівництвом лікарень і ремонтом дитячих будинків. Кожен звичайний азербайджанець може звернутися до Алієвої з будь-яким адекватним проханням, і Мехрібан задовольнить його. Знайомий розповів мені, що для заміни старих водяних насосів у будинку, де він мешкає, було достатньо електронного листа до Мехрібан Алієвої. Через тиждень усе було зроблено.

Про «дідів морозів» та одруження за Кораном

Незважаючи на «кадебешне» минуле, Гейдар Алієв здійснив хадж до Медіни, як правовірний мусульманин. Утім, релігію в Азербайджані відділено від держави. Члени екстремістського крила мусульман — вахабіти — перебувають на обліку у поліції. Простий люд теж недолюблює їх і через недолугі довгі бороди називає «дідами морозами».

Азербайджанці не надто релігійні. Однак зовні усе має виглядати порядно. Саме тому чимало азербайджанців полюбляють їздити до Києва, де і пити можна скільки завгодно, і з дівчатами не треба ховатися по кутках.

Держава дозволяє азербайджанцям мати лише одну дружину. Однак чимало чоловіків у цій справі керуються Кораном... За Кораном дуже легко розлучитися. Для цього достатньо у людному місці оголосити про це тричі. Причина при цьому до уваги не береться. Тому заїжджі турки часто користуються релігійністю азербайджанських дівчат: одружуються з ними, а через три місяці розлучаються і шукають нових дружин.

- Невже ти змогла б піти заміж другою чи третьою дружиною? — запитав я напряму жінку, що допомагала нам.

- Мені незабаром тридцять, відтак я навряд чи зможу зустріти неодруженого чоловіка хоча б свого віку, — чесно відповіла. — Якщо мені виходити заміж, то тільки другою або третьою дружиною. Такі пропозиції я вже мала. Однак досі не знаю, чи готова на це…

Найбільше свято, пов’язане з релігією, — це... обрізання. Протягом тижня у ресторані, де ми їли, було три такі свята — із запрошеними зірками естради, з високими гостями та живою музикою. Однак без алкоголю. Не велить Коран.

Той, хто запізнюється на годину, приходить вчасно

Якщо людина у Баку запізнюється на годину, нікому й на гадку не спаде звинувачувати її у тому, що вона краде чийсь час. Було складно звикнути до того, що тут усе починається пізніше, ніж домовлено. Навіть пряма трансляція нашого турніру розпочалася на годину пізніше. Однак на запізнення ніхто не зважає. Адже вони дають час на найважливіше: відпочинок та спілкування!

Інша проблема — надмірна творчість азербайджанців. Коли ви просите про щось азербайджанця, він виконає ваше прохання, але так, як вважає за потрібне. Художник зі світла не виставив світла у залі й поїхав у справах. Згодом повернувся і сказав, що виставляти світло можна тільки з телебаченням, а воно запізнилося… на вісім годин.

Охоронці, які мали стежити за тим, щоби вболівальники не підходили до рингу, кричали голосніше за всіх у натовпі, який мали б розганяти. Хлопець, що подавав руку дів­чині, яка піднімалася у ринг з табличкою з номером раунду, розмовляв у цей час по телефону. Та й сама дів­чина, щойно відкладала табличку убік, бралася до ігор на останній моделі «айфону» й забувала про наступний вихід. Навести лад у цьому постійному безладі було нереально. Здивовані моїми претензіями азербайджанці широко усміхалися і, плескаючи мене по плечу, говорили: «Друг! Не хвилюйся! Все буде добре!».

До України азербайджанці ставляться дуже прихильно, особливо зараз, коли Україна отримала конфлікт з Росією, подібний до того, який Азербайджан має з нею через Нагірний Карабах. Якби не Росія, яка тримає свої війська у Вірменії, Карабах давно був би азербайджанським. Усі азербайджанці були в курсі подій у Криму та на південному сході України, усі співчували нам. І всі обіцяли приїхати до Києва, щойно до нашої країни повернеться мир.