Щоб торкнутися Вифлеємської зірки, треба стати на коліна

Храм Різдва Христового входить до чотирьох головних християнських храмів на Святій Землі, поряд із храмами над Голгофою, Гробом Господнім і церквою Вознесіння на Елеонській горі. Місто розташоване на території, яку до цього часу ділять між собою Ізраїль та Палестинська Автономія. Це не влаштовує населення міста. Жителі не хочуть миритися лише з автономією, і все ще надіються та домагаються повної незалежності…

За «стіною безпеки»

Вифлеєм від Ізраїлю відділяє бетонна роз’єднувальна стіна. Офіційна довжина муру — 850 км, але палестинці кажуть, що це далеко не повна цифра. Туристи до міста зазвичай прямують через Єрусалим. Ми їхали екскурсійним автобусом з гідом. Коли дісталися до контрольно-пропускного пункту, мали пересісти в інший транспорт з іншим провідником. Нам пояснили, що ізраїльтяни не можуть пройти через кордон без особливого дозволу на територію Вифлеєму. На авто мають бути особливі номерні знаки. Якщо порушувати закон, то можна заплатити чималий штраф. За перебування громадян України на батьківщині Христа Ізраїль відповідальності не несе. Тому потрібно з повагою ставитися до тамтешнього населення.

«Стіна безпеки», що роз’єднує Ізраїль і Палестинську Автономію.

Наш гід, пан Акрам, дуже вибачався за таку незручність. Пояснював, що всі ці заборони штучні, що і араби, і ізраїльтяни мирно живуть та спілкуються між собою. По дорозі до храму Різдва Христового нас завезли подивитися на панораму міста, помилуватися Полем Пастушків, де ростуть древні оливкові дерева. Можна було вибігти з автобуса зазнимкувати краєвиди чи оглянути навколишню місцевість, але не більше того. Відчувалась напруженість, у якій живе місто. Коли проїжджали знову стіну, з гори було видно, як розділена територія. Це лякає, але, дивлячись і на тих, і на інших жителів барикад, не бачиш ніякого сенсу. Стіна, та й усе… Хто змирився з цим, а хто шукає обхідні шляхи і таки потрапляє у Святе місто.

«За дружину взяв львів’янку»

У Вифлеємі можна побачити, як ростуть кипариси, фінікові пальми та оливкові дерева.Окремі вулички міста завалені сміттям, неохайні. Але це залежить від того, хто живе на тій чи іншій території.

“Ціни на воду і на газ у нас вдвічі вищі, ніж в Ізраїлі, — зітхаючи, каже гід. — Те саме і з продуктами — маємо купувати не за нашими доходами”. Якщо взяти роботу будівельника, то в Палестині йому платитимуть копійки, в Ізраїлі за таку саму працю можна отримувати достойну платню. Недарма людей не влаштовує бути автономією і залежати від Ізраїлю.

Перед тим, як їхати до храму, всі подалися у великий сувенірний магазин. Тут є все — від китайського ширвжитку і до виробів ручної роботи. Найбільше купували єрусалимські свічки. Пучок із 33 свічок (за кількістю земних років Христа) обійдеться в один долар, паперовий образок — два долари. Ціна посріблених іконок починається від ста п’ятдесяти доларів. “Ви з Украї­ни?” — запитує мене гід. “Так, зі Львова”. “Я сім років прожив у Львові, навчався в університеті, в гості намагаюся приїжджати кожного року, — каже Акрам. — Моя дружина — львів’янка”.

«Тут від Діви Марії народився Ісус Христос»

Ще 326 року за вказівкою римського імператора Костянтина на місці народження Ісуса у Вифлеємі було споруджено храм Різдва Христового. Під час повстання самаритян 529 року святиня згоріла, але згодом, за імператора Юстиніана, була відбудована. Пізніше ще не раз церква постраждає від набігів завойовників, землетрусів та пожеж…До храму ми під’їхали зовсім близько. Навколо гамірно та людно. Торговці були обвішані сувенірами і намагалися «втюхати» якнайбільше свого краму туристам.

Віруючі з усього світу поспішають відвідати церкву Різдва Христового.

На площі з базилікою скупчення паломників.

“Тут низький прохід, це зроблено, щоб кожен поклонився і шанував храм, — розповідає гід. — Жінки, прикрийте плечі, руки, накиньте хустки на голову, бо не годиться так заходити до храму”. Зайшовши всередину, відчуваєш потік енергії. Стіни наче промовляють до тебе своєю історією. По обидва боки розміщені колони, посередині іконостас з великою кількістю лампадок. На склепіннях храму, на жаль, ледве видно фрески, мозаїки, які потребують нагальної реставрації. А от на підлозі храму Різдва Христового місцями залишилася мозаїка з часів візантійського імператора Костянтина, який розпочав будівництво у Вифлеємі.

Храм побудовано над Печерою Різдва. Це саме те місце, де народився Ісус Христос. Щоб туди потрапити, потрібно вистояти чималу чергу. На шляху до святині є ще одна кімната. Там ставлять свічки, запалюють лампадки. У храмі зберігається чудотворна ікона Божої Матері Вифлеємської. Це єдине зображення, де помітно Її легку усмішку. “Хто має зі собою іконку чи фото цього образа, можете прикласти до лику Марії і так освятити собі оберіг. З лівого боку — чудо: на колоні зображено лик Ісуса Христа, коли пильно дивитися можна побачити, як заплющуються і розплющуються Його очі”, — шепче гід.

Прохід у печеру дуже вузький, з високими сходинками, тому йти потрібно обережно і не поспішаючи. Саме тут, у невеликій мармуровій ніші, міститься Вифлеємська зірка. Щоб прикластися до великої святині, потрібно стати на коліна перед Зіркою, що позначає місце народження Спасителя, і потягнутися трішки вперед. До святині можна доторкнутися, опустивши руку в круглий отвір у центрі Зірки. “Від Вифлеємської зірки виходять 14 променів, згідно з родоводом Ісуса Христа. Бачите, навколо ніші висять 15 лампад, належать вони різним конфесіям: з них 6 — православним грекам, 5 — вірменам, 4 — католикам. Всього в печері горять 32 лампади”, — пояснює екскурсовод. Часто під час вечірнього різдвяного Богослужіння до наших українських храмів привозять Вифлеємський вогонь, який потім роздають вірянам. Вийшовши з печери, поруч з базилікою можна побачити головний католицький храм міста — церкву Святої Катерини…

Довідка «ВЗ»

Різдво у Вифлеємі відзначають тричі на рік -25 грудня за католицьким і протестантським каноном, 7 січня Різдво святкують грецькі, коптські і сирійські православні християни, а 19 січня — вірменські православні християни. Найкращий краєвид у Виф­леємі.