«Хліб найперше потрібен солдатам, а собі я надбаю сам...»

Війна війною, а сіяти треба. За таким негласним правилом живе у ці дні колишній механік райсільгосптехніки Степан Швидків. Щоб не обтяжувати країну, яка з усіх сил захищається від ворога, 73-річний пенсіонер-інвалід (у колгоспні часи втратив око) самотужки втілює домашню продовольчу програму.

Степан Сафатович меш­кає на околиці Бережан. Не має часу на телеві­зор, на порожні балачки теле­фоном – з ранку до пізнього вечора займається домашньою господаркою. Доглядає коро­ву, свиню, курей, під його опі­кою чималенький город, сад, сіножатка. Завдяки їм весь рік має на столі власні молоко, сир, сметану, яйця, м’ясо, ово­чі, картоплю, фрукти, спечений з власного борошна хліб. Това­риш Іван, який тримає у нього пасіку, підсобляє медом...

Основна земельна ділянка пана Степана – за вісім кіломе­трів від міста, на батьківському обійсті. Через війну цієї весни господар кардинально змінив структуру посівів. Більшу части­ну відвів під яру пшеницю – хоче сподіватися на власне збіжжя, а не на магазинне. На решті площі посадить картоплю, а для худо­би – кукурудзу і гарбузи.

Власний хліб обходиться до­рогою ціною. Тільки на насіння ярої пшениці (придбав його два центнери) витратив заощадже­них з пенсії дві тисячі гривень. Щоб зорати, закультивувати і заволочити виділене під зер­нові поле, витратив 100 літрів солярки (4500 грн). Щоб зго­дом підживити пшеничку, тре­ба буде придбати два мішки се­літри (коштують 2600 грн). Ще не менш ніж 400 грн доведеть­ся витратити на обробіток посі­вів від бур’янів. А скільки кошту­ватимуть послуги комбайнера, можна тільки здогадуватися. За попередніми підрахунками, за кожен скошений ар лану дове­деться викласти 40 грн – а їх у нього 50...

– Наш домашній хліб буде смачним, але не солодким... – каже Степан Сафатович. І до­дає: – Сподіваюся зібрати зі свого поля не менше двох тонн збіжжя. Вистачить мені і ще ко­мусь... Я взагалі не планував цього року сіяти зернові. Але через війну, через можливу не­стачу зерна у країні сію їх. Нехай держава зі своїх резервів най­перше забезпечує хлібом наших солдатів, а я на її допомогу не розраховую – постараюся дати собі раду сам.

Ось у такий спосіб пан Сте­пан підтримує рідну країну. По-своєму допомагають їй його доньки. Наталя, педагог, із ви­роблених батьком продуктів че­рез день пече для фронтовиків тістечка. А Оксана у далекій Ні­меччині збирає нашим воїнам пожертви для закупівлі броне­жилетів і медикаментів. Приго­товленими до відправки в Україну пакунками заставлено всю кімнату…

Читайте також: У 80 літ пече захисникам хліб