Що нас об’єднає? Українська пісня

У переважній більшості всі ці розмови носять виключно політичний характер, і з новою силою розгортаються в період передвиборчої кампанії. Це свідчить лише про те, що реально ніхто і не збирається знайти щось таке, що об’єднає українців. Вся ця риторика використовується виключно у політичних цілях тих, хто спекулює на цій темі. Мені здається, що саме формулювання питання про національну ідею є абсолютно надуманою і штучною. Вона підкинута нашими ворогами не для того, щоб об’єднати українців, а навпаки — роз’єднати.

Так сталося, що декілька останніх десятиліть багато подорожував. Вдалося побувати на всіх континентах, за винятком Антарктиди й Арктики. У цих мандрівках було дуже багато цікавих зустрічей, деякі з них стосуються теми цього допису. Я зупинюсь лише на трьох, хоча їх могло б бути набагато більше.

Коли перший раз прилетів у Торонто, як завжди, проходив міграційний контроль. Як тільки надійшла моя черга, я подав свій паспорт офіцеру канадійської міграційної служби і був дуже здивований, коли він, побачивши мій український паспорт, зразу ж перейшов на українську мову, тепло зі мною привітався, навіть вийшов зі свого службового приміщення. Цей наш діалог з ним був короткий, він сказав що виріс в українській сім’ї й вважає себе українцем та щиро цим пишається.

А на завершення нашої розмови — заспівав декілька рядків усім відомої Черемшини. Я йому теж підспівав — це було дуже зворушливо і щиро! Ми обійнялися і попрощалися, але пам'ять про цей випадок залишилась у мене назавжди.

Другий випадок, про який я теж хочу розповісти, стався у мене в Мексиці, на півострові Ютакан.

З невеликою групою американців ми їхали на екскурсію. Дорога була довгою, і коли наш автобус почав підійматися в гори, там де тропічні ліси, через деякий час, вже високо в горах, на одній із туристичних зупинок я побачив велику крамницю прямо під небом, де була величезна кількість мексиканських сувенірів, які пропонувала молода симпатична дівчина. Я на неї відразу звернув увагу, не тільки тому, що у неї було гарне слов’янське обличчя, але й тому, що вона одягнула вишиту сорочку. До речі, у Мексиці є велика кількість вишитих сорочок, рушників, скатертин — які дуже нагадують наші, українські, і які можна купити на таких базарах.

Коли я підійшов до неї ближче, то почув, що із невеликого магнітофона лунає українська пісня. Ми з нею щиро привітались, це дійсно була дівчина з Тернопілля, яка тут вже декілька років працює. Вона мені сказала, що дуже сумує за Україною, і для того, щоб розвіяти свій смуток, слухає українські пісні. Крім того, буває, що туристи, які знають українську мову, а це здебільшого туристи з США і Канади, підходять до неї і довго з нею розмовляють або співають українських пісень. Я був дуже вражений цією зустріччю, в такому надто несподіваному місці. Але коли ми прощалися, вона плакала, тому що вперше за два роки роботи зустріла українців з України.

Третя зустріч, яка багато в чому схожа на другу, відбулася в невеликому австралійському містечку Куранда, це недалеко від міста Кернс.

Ми приїхали із дуже гарного, хоч і не дуже великого міста Кернс (штат Квісленд) в туристичне містечко Куранда в Національний парк, який там розташований. І були дуже задоволені всім тим, що побачили у цьому парку. Вже на виході з парку треба обов’язково пройти через велику крамницю. Коли ми тільки зайшли в крамницю, до мене зразу ж підбігла дуже красива дівчина, яка там працює, і гарною українською мовою запитала нас, чи ми дійсно з України. Мабуть, тому, що я носив бейсболку, на якій був український тризубець і напис «Україна».

Звали дівчину Іванка, вона народилась вже тут в Австралії, але вважає себе українкою. Ми дуже гарно з нею розмовляли, вона була дуже щаслива побачити людей з України, оскільки до нас вона тут ніколи не зустрічала українців з України. Іванка дуже щиро запрошувала нас в гості, її батьки будуть раді зустрічі з українцями. Хотіла, щоб ми розповіли їм про Україну і поспівали усі разом українських пісень. Це була дуже зворушлива зустріч, яку я запам’ятав теж на усе життя.

Чому я навів ці приклади? Тільки для того, щоб було зрозуміло — українці без своїх пісень, то не українці.

Українська пісня — то душа українця!
Я багато разів був присутнім на зустрічах, де ніяким чином не конкретизувалося національне походження тих людей, що брали участь у цих зустрічах. І коли, іноді зовсім випадково, починала звучати українська пісня, деякі учасники таких зустрічей дуже емоційно на це реагували. Або підспівувати, або своїми жестами вітати цю пісню, а деякі плакали!

Українська пісня завжди знайде шлях до серця кожного українця! Де б ми не були, в якій би країні не проживали — українці завжди залишаються українцями і патріотами своєї країни!

Я довго думав, що все-таки нас, українців, об’єднує — дуже часто таких різних і ідеологічно, і матеріально, і духовно. Але попри усі відмінності, які є між українцями (і це природньо), так і повинно бути, є фактори, які нас усіх об’єднують в один великий народ.

І одним із найголовніших таких факторів, який об’єднує українців в усьому світі — це українська пісня! Звернув увагу, що дуже часто українці коли почують українську пісню — або співають, або плачуть! Радіють і пишаються, що живуть на своїй землі, або сумують і плачуть за своєю Україною!