Червоний терор: урок історії, який не можна забувати

Про це розповідає 24 канал.

У 20 столітті українські землі перетворилися на полігон соціальних експериментів, що їх проводили очільники нової версії російської імперії — СРСР. Жертвами тоталітарного комуністичного режиму стали мільйони людей, а наслідки радянської євгеніки, на жаль, й досі лишають помітний слід в Україні.

Чому більшовики розв'язали терор

Радянська держава трималася на терорі та пропаганді. Репресії були головним засобом державного управління в державі більшовиків. Завдяки цьому вони спочатку підкорили, а надалі тримали величезну країну у покорі.

Після того, як люди зрозуміли, що ті популістичні обіцянки, завдяки яким Ленін і ко прийшли до влади, не будуть виконані, терор став головним інструментом для масштабних соціальних експериментів.

Більшовики планово та централізовано знищували цілі соціальні верстви, проводили етнічні чистки — саме під таким кутом варто розглядати інспірований більшовиками Голодомор.

Кінцевою метою було створення нового типу — радянської людини, що була позбавлена національності та мала бути слухняною, керованою і фанатичною.

Сталін — один з катів українського народу:

Ще одним аспектом репресивної політики СРСР було створення у результаті терору великої маси практично дармової робочої сили, що працювала б на великих будівництвах та реалізовувала масштабні проєкти Кремля.

Завдяки терору людей зганяли на Донбас, Кузбас, до Сибіру та Середньої Азії. Завдяки фактично рабській праці та американським технологіям у СРСР створили потужну промисловість та гігантську армію.

Сталін став одним із найкривавіших диктаторів в історії, проте він не був архітектором радянського терору. На репресії була запрограмована вся радянська влада — ще Леніним та його соратниками. Можливо, жертв було ще більше, якби у роки так званої «громадянської війни» не загинули фанатики-більшовики, такі як Свєрдлов та інші, а до влади у 20-і роки не прийшли пристосуванці на чолі зі Сталіним, який усунув Троцького. На фоні останнього Сталін навіть виглядав таким собі лібералом.

Як Україна постраждала від репресій

Після розгрому УНР та радянської окупації українські землі на довгі роки опинилися під владою Москви. Більшовики запровадили тут свою адміністрацію та порядки, а також почали реалізовувати в Україні свої експерименти.

Великий терор, як називають трагічні події 1937 — 1938 років, насправді не був поодиноким явищем. Репресії застосовувалися радянською владою протягом всього її існування — і в 1919-му, і в 1989-му. Тому варто говорити про «хвилі терору», коли залежно від часу його інтенсивність збільшувалась чи зменшувалась.

Україна за роки радянської окупації пройшла через червоний терор часів «громадянської війни», військовий комунізм, колективізацію, голодомори, чистки та полювання на «ворогів народу», депортації та інші злочини.

Внаслідок радянського експерименту змінилась сама соціальна структура країни, були знищені цілі прошарки і верстви населення, змінено свідомість і психіку людей.

Скільки українців загинули

Кількість жертв комуністичного терору в Україні неможливо порахувати.

Відомо, що за роки так званого «Великого терору» 1937 — 1938 років в УРСР засудили майже 200 000 людей, третина з них були розстріляні, решта — потрапили у табори ГУЛАГу. Однак це лише верхівка айсбергу.

Мільйони загинули від голоду, сотні тисяч пройшли в'язниці, заслання, табори, примусово зазнали психіатричного лікування, втратили права на професію, не могли сповідувати свою віру та зазнали переслідувань через переконання.

Всі вони — жертви комуністичного режиму, часто — безіменні.

Хто та як вбивав людей

Це жертви так званих «трійок» і «двійок» — вони були закатовані та вбиті всупереч навіть законам СРСР. Їх не судили, жертва не мала права на адвоката, рішення «трійок» виносилися таємно, вони були остаточними і не ніяк не оскаржувалися.

Масові вбивства в СРСР поставили на потік — розстріли, зазвичай, проводилися на подвір'ях в'язниць, у підвалах НКВС або безпосередньо перед похованням.

Вбивцями стали самі співробітники НКВС. Дехто з них незабаром повторив долю своїх жертв, але були й такі, що прожили довге життя, зробили кар'єру та ніколи не були покарані за свої злочини.

Спочатку для масових поховань виділялися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.

Вбивали людей пострілом у потилицю або в перший шийний хребець. Інструментом вбивства, зазвичай, був пістолет «наган», який мав гарну убійну сили, а слабка віддача дозволяла катам економити сили, адже вбивати доводилося інколи по кілька сотень людей за раз. Наприклад, в ніч 19 травня 1938 року у Києві розстріляли 563 людини.

Биківнянський ліс — місце злочину

Трагічним символом злочинів комуністів став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв політичних репресій. Биківнянський ліс як об'єкт «спеціального призначення» використовувався органами НКВС УРСР протягом 1937 — 1941 років. За різними даними, там були поховані тіла від 15 до понад 100 тисяч осіб.

Наразі вже встановлено імена понад 19 тисяч там розстріляних людей.

У Биківнянському лісі поховані художники Михайло Бойчук, Василь Седляр, Софія Налепинська, Микола Івасюк, Микола Касперович, Іван Падалка, письменники Майк Йогансен, Михайль Семенко, Вероніка Черняхівська, Мирослава Сопілка, Іван Маловічко, Яків Водяний, Юрій Вухналь, Яків Савченко, Степан Бен, науковці Олександр Асаткін, Гнат Ручко, Петро Супруненко, Юрій Ткаченко, Іван Миронівський, Олександр Пучківський, Володимир Білий, актори й режисери Борис Дробинський, Януарій Бортник, Сергій Каргальський, Кирило Гетьман, Йосип Їжакевич, музейники Федір Козубовський, Неоніла Заглада, Лідія Шульгіна, Трохим Тесля, церковні діячі — Василь Липківський, Юхим Калішевський, Марко Грушевський, Юрій Міхновський.

Про поховання у Биківнянському лісі стало відомо в 1941 році — нацисти після окупації Києва використали цей факт, щоб викрити злочини комуністів. Звісно, у власних цілях. Після закінчення Другої світової війни радянська влада до останнього приховувала правду і, як і у випадку з Катинню, «повісила» жертви на гітлерівців. Навіть у 1987 році, коли СРСР доживав останні дні, спеціальна державна комісія знову заявила, що в Биківні поховані жертви нацистів. Лише в 1989 року було визнано, що це — жертви сталінських репресій.

Інші місця масових поховань

На жаль, Биківнянський ліс — лише одне з багатьох таких місць. Масові страти та подальші таємні поховання жертв комуністів відбувалися й у багатьох інших місцях.

Нині в Україні відомі майже 20 великих місць масових поховань репресованих.

Це Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П'ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро) та інші.

Тюрма на Лонцького — місце масових страт жертв комуністичного режиму у Львові:

У Західній Україні після 1939 року також з'явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем'янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).

Крім цього місця масових поховань репресованих є в кожному обласному чи районному центрі, або ж поблизу них.

Вбивали українців і в інших місцях поза межами сучасної України. 27 жовтня — 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох у Карелії були розстріляні сотні людей — цвіт української культури та інтелігенції. Там загинули Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Марко Вороний, Валер'ян Підмогильний, Мирослав Ірчан, Олександр Бадан-Яворенко, Сергій Грушевський, Володимир Чехівський, Антін Крушельницький та багато інших.

Реставрація тоталітаризму на окупованих територіях

На тимчасово окупованих Росією українських територіях наразі відбувається відродження культу Сталіна та толерування злочинів радянського режиму.

Окупанти активно наслідують традиції НКВС — практикують позасудові страти та тортури, відродили практику концтаборів («Ізоляція» у Донецьку), масово порушують права людини та культивують расову нетерпимість і переслідування за національною ознакою.

Вшанування пам'яті жертв

Нині в Україні пам'ять жертв комуністів вшановують на державному рівні. Злочини радянської влади засуджено, а сама комуністична ідеологія — поза законом.

Жертв СРСР в Україні вшановують кожної четвертої суботи листопада (День пам'яті жертв Голодомору) та кожної третьої неділі травня (День пам'яті жертв політичних репресій комуністичного режиму).

Українці не забули злочини тоталітаризму. Вічна пам'ять усім жертвам репресій.