«На війні довелося стати «універсальним солдатом» – робив усі типи операцій. Навіть трепанацію черепа»

Коронавірус, з яким боремося другий рік поспіль, «витіснив» інші хвороби. Хоча, за статистикою, проблемою номер один в Україні і у світі є серцево-судинні захворювання, і аж понад 60% смертей настають саме від цієї патології. Про те, чи можна вберегтися від цієї недуги, журналістці «ВЗ» розповів завідувач кардіохірургічного відділення Львівського обласного кардіологічного центру Назар Грабовський.

— Назаре Зеновійовичу, чому остан­німи роками так багато людей мають проблеми зі серцем і судинами?

— Так було завжди. Ця хвороба була «на високому рівні». У різні періоди роз­витку медицини по-різному її діагносту­вали. Це і коригує статистичні показни­ки. Коли починалася теперішня епідемія, у ЗМІ подавали інформацію, що начеб­то зменшилася кількість інфарктів, люди стали менше хворіти на серце. Я з тим не можу погодитися, бо, зважаючи на те, що робиться у нашій лікарні, патологія стала більш концентрована. Люди, які мають помірні скарги на серце, просто сидять вдома і не звертаються до лікаря. А у на­шій лікарні концентруються такі хворі, які вже не можуть залишатися вдома… За останні десять років чогось дуже нового у кардіології не з’явилося. Останні про­риви були з розвитком коронарографії, із започаткуванням стентування. Якщо говорити про кардіохірургію, то серед останніх досягнень — впровадження ма­лоінвазивних методик. Тепер стало мож­ливим замінити клапан серця чи суди­ну з маленького розрізу між ребрами чи взагалі без розрізу, проникнувши у сер­це через судину. Тепер це можна зроби­ти, зокрема, і в нашому центрі. Хоч кла­сичні методики наразі як в Україні, так і в західних країнах сильно переважають над малоінвазивними, бо дають ширший доступ та свободу дій, а серце, як відо­мо, не пробачає помилок.

— А операції на відкритому серці?

— Власне малоінвазивні методики та­кож є операціями на відкритому серці, або подекуди заміняють їх. Наприклад, нещодавно ми видалили з порожнини серця пухлину завбільшки з гусяче яйце з розрізу між ребрами рівно 5 см. Хочу сказати, що не завжди апендицит можна прооперувати з такого маленького роз­різу. Після такої операції людина вже на другий день може вільно рухатись фак­тично без обмежень.

— Але ж зараз робите такі опера­ції, про які ще кілька років тому ніхто й мріяти не міг…

— Це пов’язано з тим, що розвинули­ся інтервенційна радіологія, ЕХО-кардіографія, комп’ютерна томографія — діа­гностика стала точнішою. До прикладу, коронарографію у світі роблять зі 70-х років минулого століття, але у нас це ро­блять останні 15−20 років, а широко до­ступною вона стала в останньому деся­тиріччі. Тішить те, що з легкої руки Уляни Супрун в Україні відкривається все біль­ше реперфузійних центрів. Можливо, це пов’язано з подешевшанням техноло­гій. Більше з’явилося ангіографів (апара­тів, за допомогою яких роблять корона­рографію. — Г. Я.). Наш центр був, мабуть, одним із перших в Україні, і тут виконують­ся інтервенційні втручання ще з 2000-х ро­ків. Також сучасні технології дозволяють виконувати складні операції на серці без використання донорської крові і взагалі без використання препаратів крові. Для багатьох пацієнтів це важливо через ре­лігійні переконання. Інтраопераційне че­резстравохідне ЕХО дає можливість ви­конувати пластики клапанів серця та уникати встановлення штучних протезів.

— Є люди, які народжуються з ва­дами серця, однак більшість набуває хворобу серця з роками. Чи можна себе вберегти від серцево-судинних захворювань?

— Універсального й стопроцентно діє­вого методу не існує. Можна лише змен­шити ризики розвитку серцево-судинних хвороб. Початки, наприклад, атероскле­ротичної хвороби є в усіх, однак не в усіх вона проявляється аж настільки вираже­но, щоб призвести до таких наслідків, як інфаркт чи інсульт. Буває так, що ця хворо­ба до старечого віку минає безсимптом­но. Як призупинити чи зменшити ризики розвитку? Треба уникати тугоплавких жи­рів тваринного походження, шкідливої їжі (смаженого на олії, продуктів, які містять підвищену кількість холестерину, — яйця, м’ясо з твердими тваринними жирами, як-от баранина, свинина). Тобто не допуска­ти до порушення ліпідного обміну або об­міну холестерину. Це одна теорія. Згідно з іншою, яку наразі розглядають не особли­во переконливо у науковому світі, це тео­рія про те, що атеросклероз пов’язаний з хронічною інфекцією.

— Тобто?

— У крові циркулює хронічна інфекція, яку організм не може побороти, вона вражає судини, виникає хронічне запа­лення, і внаслідок того запалення утво­рюються бляшки, відкладається холес­терин — так розвивається атеросклероз. Для зменшення проявів атеросклеро­тичної хвороби також потрібні фізич­ні навантаження, але щоб вони не були надмірними. Це мають бути звичайні що­добові навантаження — ходьба швид­ким темпом, легкий біг, але не надмірний крос. Плавання. Одне слово, розшире­ний руховий режим. Також доводиться зустрічатися з випадками, коли інфекція осідає на клапанах серця. Ця недуга на­зивається інфекційним ендокардитом. Потрібно ретельно стежити за станом зубів, бо інфіковані та нездорові зуби є найчастішою причиною розвитку цієї не­дуги. Почастішали випадки, коли інфек­ційний ендокардит розвивається внаслі­док вживання наркотиків.

— Хворими можуть бути серце і су­дини, які його кровопостачають. Що небезпечніше?

— Я би так не ставив питання. Бо і та, і та патологія у деяких випадках є смер­тельною. Якщо хворі судини, то може статися інфаркт чи інсульт. І від однієї, і від другої хвороби можна померти чи за­лишитись інвалідом на все життя. Якщо серцеві вади — вроджені чи набуті — не коригувати, вони можуть призвести до важкої серцевої недостатності. Тоді лю­дині буде важко жити, бо буде обмежена в усьому, — у рухах, самообслуговуванні. Але якщо говорити про ризики більш по-народному, то, мабуть, судинні хвороби частіше є причиною раптової смерті, ніж набуті вади серця. Бо набуті вади серця розвиваються поступово, є можливість скоригувати цю проблему. Хоча люди часто звертаються на таких стадіях, коли провести корекцію і зробити так, щоб серце функціонувало так, як воно має функціонувати, — вже неможливо. З тим затягуванням пов’язані і підвищені ризи­ки операцій, які ми робимо. Коли стажу­єшся за кордоном, то там не бачиш таких сердець, як у нас. Бо люди за кордоном оперуються на ранніх стадіях. А у нас лю­дина з патологією ходить до останнього, коли вже нема куди тягнути. Тому у нас операції на серці значно важче робити.

— Судини забивають бляшки. Су­дини можна прокапати, щоб ті бляш­ки зникли?

— Ті всі люди, які лягають «підкапати­ся», мовляв, у мене хворе серце, мають знати — так серце не лікується. Жоден протокол лікування серцевої патології не передбачає крапельниць для підтрим­ки серця. Крапельниці у серцевій пато­логії використовують лише у критичних моментах. Те, що ви запитали, побутує у нашому суспільстві, можливо, через зни­жену медичну культуру. Людям зі серце­вою патологією показані таблетки, а не крапельниці. Ба більше: вдало підібрані таблетки. Тільки тоді, коли людину треба вивести з критичного стану, іноді треба вводити ліки внутрівенно. Щодо бляшок. Судини звужуються атеросклеротични­ми бляшками — це осередки хронічно­го запалення, які виглядають як нарости всередині судини. Вони вкриті оболон­кою — ендотелієм. У міру прогресування запалення ендотелій може тріскати і за­пускати агрегацію тромбоцитів та утво­рення тромбів у місці того запалення. Є ліки, які треба давати пацієнтам з ішеміч­ною хворобою серця, і їх треба пити три­вало. Але якщо вам хтось скаже: «Ми вам призначимо ліки, які розчиняють бляш­ки, і ви за три місяці будете здорові», — не вірте. Бо таких ліків не існує.

— Знаю, що у кардіоцентрі, зокре­ма у відділі кардіохірургії, яким ви ке­руєте, підібрався висококваліфікова­ний персонал. Як вдалося втримати за мізерної зарплати хороший колек­тив, щоб не втекли за кордон?

— Мотивувати людей залишитися бу­ває доволі важко. У нас, щоб забезпе­чити кардіохірургічну службу, працюють близько 100 осіб — реанімація, опера­ційна, стаціонар. Останній рік у зв’язку із пандемією заборонене відвідування хво­рих. Передопераційний і післяоперацій­ний догляд лягає на плечі медичних сес­тер та санітарок, але вони роблять ту роботу чудово, бо я постійно чую добрі відгуки від пацієнтів. Кажуть, такої чисто­ти, уважності до своїх потреб, чуйності не зустрічали. Переважна більшість тих, хто працює у кардіоцентрі, — люди, які люблять цю роботу.

— Чула, що рано-вранці ви вже на роботі, а о десятій вечора ви ще на роботі. Як реагують близькі на вашу постійну відсутність вдома?

— По-різному, переважно звикли. Іноді мене навіть мучить совість, що діти теле­фонують і питають, чи я сьогодні взагалі прийду. Бо якщо була надскладна опера­ція, а потім може виникнути проблема, то доводиться бути і до ранку.

— Як довго готуєтеся до операції?

— Залежно яка це операція і як час­то її робимо. Якщо операція середньо-статистична, то вже нема морально­го бар’єра, який треба проходити знову і знову. Якщо знаєш, чого можна очіку­вати, то більш-менш спокійно заходжу в операційну. Якщо ж операція рідкісна, то намагаюся спрогнозувати розвиток по­дій. Варіантів розвитку подій у хворих з важкою патологією — багато.

— Що для вас найскладніше під час операції?

— Мабуть, закінчення операції. Тоді ти вже надто втомлений, а треба доробити звичайну рутинну роботу. Бо коли відбу­вається сама операція, процес прийнят­тя рішень, найважливіші етапи опера­ції — тоді про себе не думаєш, навіть не розумієш, чи складно тобі. А коли є мож­ливість розслабитися… Або коли вже виходиш з операційної, а у тебе 20 про­пущених дзвінків, а ти вже не можеш ні з ким говорити, — то найскладніше (смі­ється. — Г. Я.).

— Як витримуєте за операційним столом по десять годин, а іноді навіть більше?

— Коли йде операція, ми не хочемо їсти, пити і ноги нас не болять, у туалет ми також не ходимо під час операцій. Це все починається після операції. Пригадую книжку відомого кардіохірурга Володи­мира Бураковського. Він написав у книжці «Перші кроки. Записки кардіохірурга», що кардіохірург має вирізнятися не лише го­стрим розумом і знаннями у медицині, а й надзвичайно міцним здоров’ям.

— Ви — людина, яка тримає у сво­їх руках чуже серце. Що відчуваєте у такі моменти?

— Нічого, бо для мене це рутина. Ро­блю це понад десять років. Вперше сер­ця торкнувся ще у студентські роки, тому мені невідомий якийсь такий перелом­ний момент.

— Яка операція для вас була най­важча?

— Мабуть, ті, які я робив, коли служив в армії.

— Знаю, що ви брали участь у ро­сійсько-українській війні на сході. Чому пішли в АТО, якщо ваші золоті руки і гострий розум потрібні тут?

— Для мене ніколи так питання не стоя­ло. Сам собі сказав: якщо прийде повістка, ніколи не буду ховатися чи відмовлятися. І повістка «прийшла» до мене на роботу.

— І ви сказали: «Я пішов»?

— Так. Більшість мене не підтримала. Пішов, і жодного разу про це не пошко­дував. Хоча не раз мені було неприємно, коли бачив у соцмережах, що мої друзі у цей час купаються в морі чи поїхали в гори покататися на лижах.

— На війні ви оперували не лише на відкритому серці…

— На відкритому серці за увесь час зробив лише дві операції. Переважно люди, які мали поранене серце, до шпи­талю не доїжджали. На війні довелося стати «універсальним солдатом» — там я робив усі типи операцій, включно з трав­матологічними операціями та операці­ями на черевній порожнині. Найбільше оперував на судинах поранених, були випадки, коли доводилося й трепана­цію черепа робити, хоча це зовсім не моя спеціальність.

— Чи розповідали вам колись піс­ля операції пацієнти, що «летіли вже у той тунель»?

— Ні. Як правило, не розповідають ні­чого, бо нічого не пам’ятають. Переваж­но запитують: «А що, операція вже від­булася?». Правда, іноді можуть щось подібне сказати ті люди, які протягом життя зловживають алкоголем чи нарко­тичними засобами.

— Маєте якісь ритуали перед опе­рацією?

— Не маю. Але з роками я стаю більш забобонним. Можливо, колись ці ритуали і з’являться. Колись ми сміялися зі стар­ших хірургів, дивувалися, для чого вони це роблять. Але тепер я бачу, що і сам стаю забобонним. Не люблю, коли я йду на роботу, а медсестра йде з порожнім відром на кухню по їжу (сміється. — Г. Я.).