Юнак зарубав багатодітну листоношу

Світлані Набухот­ній було 43 роки. Вона давно працю­вала листоношею. Люди шанували поштарку, бо була дуже привітною та людяною. «За нею пла­че вся вулиця», — зітха­ють бабусі. Їм невтямки, за що таку добру люди­ну можна було так по-звірячому позбавити життя.

На слід убивці вийшли дуже швидко. Виявило­ся, життя поштарки по­збавив онук бабусі, якій жінка принесла пенсію.

— Світлана завжди старалася рознести гро­ші завидна, — розповідає сестра загиблої Оль­га Лукащук. — Коли не встигала, здавала їх. Бо ж самі розумієте — ризик. Була дуже обачна. Але це її не вберегло…

Усе сталося серед бі­лого дня. Світлана за­йшла на подвір’я до од­нієї з пенсіонерок. Там її зустрів 17-річний онук господині. Жінка запи­тала, чи баба вдома. Від­повів, що не знає, мов­ляв, зайде в хату разом із поштаркою і гляне, чи старенька є. Жінку про­пустив наперед. Коли листоноша повернула­ся до хлопця спиною, той взяв сокиру й вда­рив жінку в потилицю. Коли впала — став руба­ти обличчя, завдаючи удару за ударом. Тоді со­киру заховав під ліжко в будинку, а сам поїхав ка­татися на велосипеді.

Закривавлену листо­ношу на подвір’ї поба­чила сестра підозрюва­ного. Вона з дорослими викликала «швидку». Та медики вже нічим не змогли бідолашній зара­дити — була вже у стані агонії.

Тим часом правоохо­ронці взялися за пошук убивці. Сумку з гроши­ма, яка зникла з місця події, знайшли за кілька кілометрів на території одного із місцевих під­приємств. Невдовзі за­тримали і юнака, який вже зізнався у вбивстві. На запитання, навіщо убив, Олександр відповів з усмішкою: «Треба були гроші»…

На що? Відповіді не було. Хлопець встиг ку­пити лише пляшку води, а вкрадених 18 тисяч гривень тримав при собі, захованими в одя­зі.

Відомо, що хлопець уже мав проблеми із за­коном. Через крадіжки йому навіть дали термін «умовно». Та це нічого його не навчило. Сусі­ди відгукуються про ньо­го вкрай погано. Кажуть, красти почав давно — по­бував чи не в кожній хаті на своїй вулиці.

— Він — хворе дитя, — тихцем кажуть. — Має розлади психіки. Мати вдруге вийшла заміж, малого не дуже гляділа. І не лікувала. Ріс при бабі, але що вона могла йому зробити, як він геть не­адекватний? По ньому давно тюрма плаче.

Мати з вітчимом нічо­го про Сашу не говорять. Лише лаються, як хтось будь-що починає допи­туватися. Поводяться дуже агресивно.

Нарікання на пору­шення психіки хлопця — не просто слова. Як ви­явилося, Олександр стоїть на обліку у психі­атра. Тож у рамках кри­мінального провадження призначено судово-пси­хіатричну експертизу.

Після смерті Світла­ни сиротами залишило­ся шестеро дітей. Най­меншій донечці 11 років. Вона голубиться до ба­бусі й все допитується: «Чи ти будеш мене так любити, як мама?». У від­повідь — лише ридання.

Поховали листоношу у закритій труні. Тепер усі з острахом чекають вироку суду. Уже знають, що «довічне» убивця не отримає точно, оскільки є неповнолітнім. Пере­живають, аби він узагалі не був неосудним…