Передплата 2024 ВЗ

Президент бідкається, що ніхто за його роботу не каже «спасибі»…

Перший рік своєї каденції оцінив позитивно

Володимир Зеленський відзвітував українцям про підсумки своєї роботи за перший рік президентства. У спілкуванні із журналістами глава держави зображав щирість, безпосередність, грайливий настрій, але багато що із почутого з його уст, м’яко кажучи, не відповідало дійсності. Президент вдавав, що пнеться зі шкіри, аби ощасливити народ. Намагаючись виправдатися за відсутність відчутних результатів, придумував штучні причини, натякав, що політичні опоненти йому заважають, вставляють палиці у колеса. У цих своїх поясненнях виглядав непереконливо. Багато відповідей, заяв, реплік Зе!-президента викликали подив. Було видно, що «прямі в лоб», не завжди зручні запитання преси його дратували, і він, і його речниця воліли, аби їх не задавали…

Про те, що Зеленський побоюєть­ся відкритої розмови, свідчив дозова­ний підбір журналістів на розмову із першою особою країни. До президен­та покликали усі три канали Медвед­чука, одіозного Гордона, який своїми інтерв’ю у «Бульварі», по суті, пропа­гує ворогів України, вбивць наших во­їнів. А ще надали акредитацію редак­торці видання українофоба Шарія. Натомість відмовили у перепустці на прес-конференцію «5 каналу», «Ра­діо Свобода», «Українському тижню», «Главкому», «Бабелю», відомій своєю прямотою журналістці Яніні Соколовій, іншим «колючим» виданням та журна­лістам. Тому ж Гордону господар Бан­кової сипав компліменти, цим фактич­но підтримуючи його сумнівної якості проєкти, які викликали збурення у сус­пільстві…

Президенту незручно було визнава­ти завали в економіці. Його відповіді на цю тему зводилися до того, що, мовляв, нічого страшного не відбувається. Вва­жає, що люди у нас стали платити мен­ше за комуналку. Що пальне подешев­шало, курс долара — терпимий. Зарплата маленька, але це не є… бідністю.

Зеленський визнав, що у нього не­має владної команди — як основного складу, так і лави запасних. Скаржив­ся на «кадровий голод у країні». Зокре­ма, нарікав, що не може «знайти гарно­го міністра культури». Що йому тяжко підібрати очільника Міносвіти, керівника енергетичного відомства. Таке визнання — ознака безпорадності.

Журналісти були шоковані, коли по­чули від Зе!-президента: «Якщо ви ска­жете, що я не призначив на посаду ген-прокурора людину, яка справді чиста і справді може бути генпрокурором, і у вас є такі кадри — дайте мені, будь лас­ка». А як же, Володимире Олександро­вичу, обіцяні нам «нові обличчя»?

Президент заперечив, що розвів по­літичне кумівство, протегування сво­їх знайомих на державні посади — хоча факти свідчать про зворотне (у ЗМІ по­відомляли, що на хлібні місця у держ­структурах за рік працевлаштовано три десятки колишніх працівників «Кварталу 95»). Про одного з таких працевлашто­ваних — близького друга Івана Бакано­ва — не кліпнувши, президент сказав, що «такого чесного голови СБУ в Україні ні­коли не було».

Нервово зреагував Зеленський на «шпильку» про голову Офісу президента Андрія Єрмака. Взявся всіма силами за­хищати його. Сказав, що оприлюднений у соцмережах відеокомпромат на нього — «порожня справа». Пояснив, що її за­думали, аби шантажувати президента — хто саме, начебто знає, запевнив, що суспільство про них незабаром дізна­ється. З цього випливає, що резонансну справу про можливу корупцію на верхах уже поклали під сукно.

Коли президенту поставили запи­тання про січневий скандал з його по­їздкою в Оман (тоді в ОПУ її подавали як візит державного значення), він теж «зіскочив». Назвавши себе порядною і гідною людиною, нічтоже сумяшеся пояснив, що це була… приватна подо­рож, за власні кошти. І цим визнав, що в його оточенні українцям безсоромно брехали.

Акули пера і мікрофона «дістали» першу особу країни запитанням про його тісний зв’язок з олігархатом. Зе­ленський відхрестився від такої залеж­ності. Його відповідь не переконала у цьому: «Я будую відносини з людьми так, як можу, і так, як я хочу. І поки я будую свої відносини, як я хочу, я буду незалежним… від фінансових груп і олігархів… Я не є лобістом їхніх інтере­сів. Вони не можуть натиснути на мене, щоб поставити ту чи іншу людину на посаду. Мені здається, вони навіть не хочуть чи бояться, чи розуміють, що немає сенсу в тому, щоб мені це про­понувати».

Нервово зреагував президент, коли йому дорікали за безрезультатність у розслідуванні «справи Гандзюк», за показуху у «справі Шеремета» і недо­речну появу Зеленського на брифінгу щодо затримання «злочинців».

Відчувалося, що у Зеленському досі сидить образа на свого попередника у владі. Натякнув, що екс-президент По­рошенко незабаром отримає вирок (хоча раніше колишній генпрокурор Рябошапка відверто казав, що висуну­ті Порошенку звинувачення не варті ви­їденого яйця). «Вони так керували дер­жавою, що на них чекає багато різних пригод і різних вироків» — цією фразою шостий президент вкотре безпідстав­но перебрав на себе функції прокурора та судді і довів, що ним керує політична ревність і помста. А ще — велике зами­лування собою: «Я всім відрізняюсь від Порошенка. Я — чесна, порядна люди­на, яка хворіє цією країною. Я, може, не так гарно спілкуюсь українською, але я поважаю цю країну, цих людей».

Чи не вперше Зеленський прямим текстом сказав, що на Донбасі присут­ні російські військові, «російська десан­тура». Визнав, що єдиний, хто має вплив на місцевих бойовиків, — РФ. «Там є і ро­сійські військові, і російські громадяни. Ми розуміємо, звідки йдуть команди», — сказав наш президент-ювіляр. Однак слово «агресор» стосовно Росії так і не вжив.

Цього разу, щоб вкотре обнадіяти українців, президент озвучив нову свою заповітну мрію: збудувати 25 тис. км якісних державних доріг — хоче по своє­му президентству залишити у людей до­бру пам’ять. Пообіцяв зробити ці доро­ги до кінця каденції. Вочевидь, першої. А щодо можливості балотування на дру­гий термін відповів так: «Я бачу, що ро­бота складна, ніхто „спасибі“ не скаже. Але якщо буде велика підтримка народу України, я зможу про це думати… Буду думати, у мене є чим».

Думка з приводу
Віталій Портников, публіцист

Весь «сухий залишок» прес-конференції Володимира Зеленського, при­свяченій першій річниці його інавгурації, — декларація його готовності ба­лотуватися на другий термін. Таким чином, «обнулилася» ще одна обіцянка Зеленського, яку він давав під час передвиборчої кампанії. Тоді Зеленський запевняв співвітчизників, що не зацікавлений у владі і йде на один термін.

Але вже у цей момент було зрозуміло, що колишньому телевізійному ко­міку сподобається перебування в офісі голови держави і він не зможе так швидко від цього відмовитися. Тому що Зеленський сприймає свою прези­дентську діяльність як продовження телевізійного серіалу: рейтинги, софіти, всенародна популярність і ніякої відповідальності. Відповідальність — вона на інших. Саме тому Зеленський не обіцяє співгромадянам кадрової ста­більності. Тому що якщо він збирається балотуватися знову, йому необхід­но постійно, за взірцем Лукашенка, «перетрахівать» український уряд, про­водити дострокові парламентські вибори, змінювати керівників Генеральної прокуратури та інших силових структур. Тому що саме ці люди будуть винні в тому, що у Зеленського нічого не виходить. А ще — «кадровий голод», яким тепер пояснюється хронічна нездатність очільника держави до підбору про­фесійних кадрів. А ще — медіа, які не можуть оцінити наміри чесної людини, яка вболіває за країну. А ще…

Це — класична поведінка популіста, який завдяки щасливому для себе збі­гу обставин, олігархічній солідарності та суспільній деградації стає на чолі країни. При такому підході до управління — якщо ще й враховувати, що при­хильники Володимира Зеленського справді ставляться до нього як до «сво­го хлопця», якому все заважає здійснити зміни, про зміст яких не знають ані сам Зеленський, ані його виборці — можна зберегти високий рейтинг. Мож­на зберегти довіру.

А ось країну можна втратити.

Схожі новини