«Про недіюче фортепіано довідався, коли прийшов на виставку в музей Михайла Грушевського»

Історію про вчинок цього хлопчика я почула від знайомих. 13-річний Данило Іванишин, учень 8-го класу Львівської спеціалізованої музичної школи імені Соломії Крушельницької, 17 листопада виступить з благодійним концертом у музеї Михайла Грушевського. Зібрані з концерту кошти хлопчик хоче віддати музеєві — для реставрації фортепіано.

Данило грає на віолончелі, як і його батько. Каже, тато не змушував його вчитися грати на цьому інструменті. У шестирічному віці, як дорослий, поставив батьків перед фактом: «Буду віолончелістом!».

— Данило, кому належить ідея реставрації піаніно?

— Усе почалося з того, що для нас зі сестрою, яка грає на арфі, треба було придбати фортепіано, щоб ми могли займатися вдома. У нашій школі гра на фортепіано — додатковий предмет. Тато придбав рояль, який треба було реставрувати. Викликали майстра, і тепер рояль звучить чудово. Про недіюче фортепіано у музеї Грушевського я довідався, коли ми з батьками прийшли на виставку солом’яних виробів, яку презентувала у цьому музеї наша родичка Марія Іванишин. Тато ще тоді казав, що фортепіано має звучати, а не стояти, як частина меблевого гарнітуру. І ми почали вирішувати, що можна зробити, щоб інструмент зазвучав.

І тато Василь, і син Данило розуміли, щоб дати друге життя інструментові, потрібні фінанси. Звідки їх взяти?

— От ми і придумали провести концерт, на якому я виступлю з концертмейстером, — каже Данило. — Насправді, ми піаніно вже відреставрували. Його вигляд не змінювали — залишили таким, яким воно було у його господаря Михайла Грушевського. Тато купив струни, яких не вистачало, майстер налаштував звук, і 17 листопада концертмейстер уже на ньому буде мені акомпанувати.

За словами пана Василя, кошти, вкладені у реставрацію, значно перевищили ту суму, у яку сподівалися вкластися. Звісно, що зібрані з концерту гроші, ніхто не буде забирати. Усі благодійні внески підуть на потребу музею.

— Вірю, що учні школи імені Соломії Крушельницької зможуть давати у музеї сольні концерти, — сказав журналістові «ВЗ» батько юного віолончеліста. — Музей будуть частіше відвідувати. Та й не лише цей, бо поруч — музей Івана Франка. Мало хто знає, що Грушевський свого часу посприяв Франкові стати його сусідом. Тобто співпраця з музеєм корисна з двох сторін, бо відкриється ще один міні-концертний зал, який приваблюватиме і музикантів, і гостей міста.

— Данилко, як сприйняли однокласники ідею проведення благодійного концерту у музеї Грушевського?

— Вони ще не в курсі. Я їх запрошу за кілька днів перед концертом.

Попри те, що 13-річний віолончеліст уже має шість дипломів за перемогу у різноманітних конкурсах, такий серйозний сольний концерт зіграє вперше. А за тиждень — виступ з нагоди 75-річчя спеціалізованої музичної школи у Харкові. На моє запитання, чи не хотілося одного разу закинути віолончель кудись на антресоль і забути про музику, хлопчик усміхнувся і щиро зізнався: «Виникало таке бажання. І не один раз. Але щоб не псувати хороший дорогий інструмент, батьки мені робили вихідний. Цілий день не грав ні на віолончелі, ні на піаніно. Почувався щасливим. Катався з хлопцями на велосипеді. Але вже наступного дня від самого ранку хотів якомога швидше взяти до рук віолончель».