Лідер-шоу

До виходу «Нових лідерів» на телеекрани ще чотири місяці залишилося (ефіри заплановані на вересень-листопад), а шоу вже на слуху й у «топах» обговорень. І тут заслуга не лише тих, хто задіяний у рекламі проекту (за попередніми підрахунками організаторів, вона обійдеться у три-чотири мільйони доларів, ще 800 тисяч коштуватиме сам проект).

Першою іскрою, з якої розгорілося полум’я довкола «Нових лідерів», стала «прописка» шоу, яке організатори розрекламували як майданчик для «засвітки» нової генерації лідерів із корисними для України ідеями. Проект вийде на каналі ICTV, який входить до медіа-групи олігарха, зятя Леоніда Кучмии Віктора Пінчука. Спершу пішли інформаційні хвилі з прив’язкою до Святослава Вакарчука: мовляв, «Нових лідерів» запускають під президентську виборчу кампанію «океанельзівця», ставку на яку зробив Пінчук. Одні припускали найпримітивніший сценарій — шоу із наперед відомим переможцем. Інші висували версії про «кандидатську» розкрутку Вакарчука без його участі у проекті. Головне, мовляв, заворожити публіку процесом народження нової команди для нового лідера. Дехто запідозрив, що у Пінчука «новолідерські» плани із прицілом не на президентські, а на парламентські вибори. Чи розрекламований проект, бува, не заявка на появу пінчуківської партії?

Підлила олії у вогонь й участь у складі Громадської наглядової ради проекту організації з «папєрєдніцькою» репутацією. Йдеться про Інститут стратегічних досліджень «Нова Україна», серед співзасновників якого — екс-глава президентської Адміністрації Януковича Сергій Льовочкін та екс-речниця «легітимного» Дарія Чепак. Після резонансу, який викликала поява цієї структури у загалом поважному списку організацій, які долучилися до проекту (серед них — Фонд «Відродження», Центр протидії корупції, Transparency International, Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», «ОПОРА», Лабораторія законодавчих ініціатив), скандал спробували загасити. Але навіть після заяви наглядової ради про вихід з її складу Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна» осад залишився.

Шукаючи відповіді на запитання, якими продовжує обростати проект «Нові лідери», журналіст «ВЗ» поспілкувалася з його учасником, директором «Школи відповідальної політики» Андрієм Юсовим та політичним експертом Андрієм Золотарьовим.

Андрій Юсов

«Якщо підозри про використання „Нових лідерів“ політиками чи бізнесменами у власних інтересах справдяться, припиню участь у проекті»

— Оскільки традиційні, як у розвинутих демократичних країнах, соціальні ліфти у нас не працюють, немає відкритих партій, прозорого конкурентного політичного середовища, будь-які проекти, які можуть запустити такі публічні ліфти, заслуговують на увагу. Важливим чинником для мене був якісний склад Наглядової ради проекту. Більшість із представлених там організацій — шановані, без сумнівного шлейфу.

Зрозуміло, будь-яка прив’язка проекту до медіа-майданчика, який належить одному з олігархів, завжди викликатиме запитання. Але з того, що я читав й аналізував, йдеться лише про медіа-майданчик, не більше. А всі рішення буде ухвалювати Наглядова рада, в якій більшість членів — люди якщо з не бездоганною, то близькою до такої репутацією.

— Зрозуміло, навіщо проект — медіа-групі Пінчука: шоу, рейтинги. А чи не виникало у вас запитання: «Навіщо він самому Пінчуку?».

— Розумію, що активи бувають різні — медійні, політичні, суспільні. Можливо, Пінчук не знає, для чого це йому сьогодні. Але думатиме над якоюсь користю у подальшому… Що точно знаю, то це те, для чого такий проект більшості членів Наглядової ради, людям, які давно і наполегливо лобіюють реформи в Україні. В умовах, коли у нас досі не ухвалено нове виборче законодавство, не завершена конституційна реформа, потрібні альтернативні методи реалізації прагнень чогось нового. Сподіваюся, проект «Нові лідери» має шанси стати такою шпаринкою. Якщо ж підозри щодо впливу та використання проекту політиками чи бізнесменами у власних, а не суспільних інтересах, справдяться, упевнений: більшість членів Наглядової ради з цим не миритимуться і припинять участь у проекті. Я теж.

— Чи не чесніше було б для тих же прогресивних громадських організацій не прив’язуватися до олігархічних медіа-майданчиків, аби просувати лідерів з телевізора, а лобіювати створення партії «нових облич»? Процес непростий і затяжний. Але результат міг би виправдати себе.

— Це питання політичної зрілості як людей, які претендують на роль еліти, так і суспільства в цілому. Сьогодні рівень політичної відкритості і конкурентності в Україні значно нижчий, ніж був напередодні і після Помаранчевої революції. Тоді і партії були більше схожі на ідеологічні проекти. Сьогодні всього цього немає. Виборчі кампанії дуже дорогі. Коли говоримо про мажоритарні округи — це сотні тисяч, а подекуди — і понад мільйон доларів. Національний партійний проект і його участь у виборчій кампанії — це мільйони доларів.

Без залежності від тих чи інших фінансово-промислових груп розраховувати на такі величезні кошти важко. Є питання і щодо свідомості виборців. Багато хто досі готовий продавати свій голос за гроші, гречку, консерви.

Щодо лідерів, то з’явитися з телевізора вони не можуть. З телевізора можна озвучити ідею, яку потім обговорюватимуть. Це — як додатковий інструмент. Якщо запропонована ідея не варта уваги, то навіть за наявності телевізора нічого путнього з цього не вийде.

— Вас не бентежить формат шоу? Не напружує ситуація, коли на одному змагальному майданчику з вами можуть опинитися такі персонажі, як блогер Крус Крус (він же — Олександр Барабошко, який на минулих парламентських виборах у компанії зі скандальним телеведучим Олексієм Дурнєвим розважав виборців в одеському окрузі Ківалова, вирядившись у Супер Маріо, а на довиборах у Чернігові відпрацьовував новий «клоунський» номер під лозунгом «Хрін усім!»)? Лише уявіть собі: ви представляєте свій проект «Відкриті партії», агітуєте за нього, а Барабошко «блазнює» на проекті, перевдягається зі Супер Маріо у Чебурашку й отримує більше SMS-голосів від глядачів (переможця проекту з десятки фіналістів визначатимуть за результатами глядацького голосування)…

— Розумію, на проекті можливі різні, у тому числі і провокативні ситуації, як і в українській політиці у цілому. Конкуренції з Чебурашками, Суперменами чи іншими персонажами не боюся. Розумію, що SMS-голосування — це елемент шоу. Виграти чи програти тут — питання другорядне. Головне, донести до широкого загалу свою думку. Сподіваюся, проект дасть можливість підвищити рівень політичної дискусії, а не понизити його. Принаймні я у костюмі Чебурашки точно виходити не буду.

Андрій Золотарьов

«У красивий фантик загортатимуть прострочений олігархічний товар»

— Проект «Нові лідери» нагадує історію з «Командою озимого покоління». Це знахідка політтехнологів, точка входу у виборчу кампанію. У такий спосіб «батьки-утримувачі» «Нових лідерів» сподіваються ще деякий час втриматися у великій грі. Розуміючи, що тасувати стару колоду далі вже неможливо, намагаються нібито задовольнити суспільний запит на нові обличчя, нових лідерів. Сама по собі ідея непогана, креативна. Але проблема у тому, що за новою формою криється старий зміст.

— Ставка на президентську чи парламентську кампанію?

— Спершу на президентську: «Нові лідери» — для команди Святослава Вакарчука (думаю, на великому концерті у Києві, на День Незалежності, він заявить про участь у президентських перегонах). А далі, у разі успіху, можливо, і до політичної партії дійде. Як показує соціологія, 40 відсотків українців не бачать серед нинішніх політиків, політичних сил тих, які заслуговують на довіру. Ця ніша дає простір для проектів на кшталт «Нових лідерів». Думаю, у найближчі місяці ще не про один такий кастинг почуємо (процес пішов: канал «112» організовує своє шоу — «Кандидат», переможцеві якого обіцяють прохідне місце у списку однієї з партій на наступних парламентських виборах і рік навчання у Стенфордському університеті. — «ВЗ»). На що є попит, під те і пропозицію підлаштовують. Якщо у президента рейтинги нижчі, ніж у коміків та шоуменів, хіба це не наочний приклад деградації української політики? Телешоу українці дивляться із більшим задоволенням, ніж слухали б програмні промови політиків.

— Чи можна говорити про те, що Пінчук із Льовочкіним «скооперувалися» під вибори?

— Я б назвав це тимчасовим політичним союзом. Інтерес Льовочкіна — залишитися у великій політиці, не випасти з обойми. Пінчук намагається знайти політичних акторів, які дозволять йому підтримувати власний статус. Обставини змусили знайти спільну мову. Але не думаю, що цей союз витримає перевірку часом.

— Наскільки серйозно прив’язка до Пінчука, а тепер і до Льовочкіна може вдарити по репутації Вакарчука?

— Якщо опоненти професійно акцентуватимуть на залежності і ляльководах, безумовно, це вдарить по Вакарчуку. Але найбільш вразливим моментом буде, якщо Коломойський запустить проект «Зеленський — президент». Для Вакарчука це більша загроза, ніж зв’язки з Пінчуком.

— Достатньо погортати анкети учасників шоу «Нові лідери», щоб засумніватися, чи можна зібрати з них команду не для телевізійного формату…

— У мене також є скепсис, що з цього може вийти якась дієздатна команда. Але розрахунок на те, щоб захопити людей процессом оновлення, включення соціальних ліфтів. Головне — показати пошук нових облич. На лідер-шоу достойним ніби відчиняють двері у велику політику. Це захоплює. Будуть оплески.

— Тобто публіці підсувають красиву обгортку, в яку потім можна буде загорнути все, що завгодно?

— Так. А загортатимуть прострочений олігархічний товар.

— Як вдалося залучити до такого шоу-проекту понад три десятки громадських організацій, серед яких чимало — поважних, із репутацією?

— Є аргументи, які в умовах України мають чудодійний ефект. Люди багато говорять про принципи та ідеї. А коли приходить дядько з купою доларів, хутко змінюють власну позицію. Питання «гігієни» в українських умовах не працює. А принцип не мати зв’язків із людьми зі сумнівною репутацією — радше виняток із правила.