З Буковелю — у рай?

Є такі місця, де побувавши одного разу, хочеш повертатись туди знову і знову. До таких, без сумніву, належить перлина українських Карпат — гірськолижний курорт Буковель, який гостинно приймав три десятки журналістів з усієї України у перші дні весни. Поїздку в рамках прес-туру «Україна очима редактора» організував Журфонд України на запрошення директора ТК «Буковель» Олександра Шевченка.

На календарі початок весни, а на термометрі 20 градусів із позначкою «мінус». Місто Івано-Франківськ, яке ще називають «столицею Карпат» зустрічає нас тріскучим морозом та лапатим снігом. Відігрівшись у теплому автобусі, колеги по перу з цікавістю розглядають краєвиди, що з’являються за вікном на шляху до Буковелю — величні гори, вкриті засніженими столітніми смереками, нехарактерні для інших частин України будинки місцевих жителів із капличками та статуями Божої Матері, а ще незвично хороша дорога, яку, як нам розповіли, збудувала буковельська підрядна фірма «ПБС».

Народний депутат України Олександр Шевченко є одним із співвласників гірськолижного курорту «Буковель». Двічі обирався до парламенту: у травні 2014-го, коли обирали й президента, На місце Петра Порошенка під купол на Грушевського прийшов саме Шевченко.

Через півроку, коли відбувалися ще одні парламентські елекції, Шевченко знову виграв. Цього разу у залі під звичним куполом йому припало місце, де сидів нинішній президент.

У 2019-му Шевченко обіцяє піти на президентські вибори, і попросити Порошенка посунутися… Бо хоч доля дивним чином поєднала цих осіб…

— У нас з ним різні шляхи. Я пішов з бізнесу у політику. А він навпаки — з політики у бізнес, — каже співвласник «Буковелю».

Поживемо — побачимо. Хоча зараз, здається, саме час ретельніше придивитися до амбітного політика, який дозволяє собі такі заяви.

Отож…

Олександр Шевченко народився 8 квітня 1971 року у Коломиї. Після закінчення школи вступив до ГПТУ-14, яке з відзнакою закінчив. 1989-го вступив до Чернівецького державного університету на фізичний факультет за спеціальністю «Рідіотехніка», одночасно працював монтажником радіоапаратури на Коломийському деревообробному заводі.
У 1995 році закінчив ЧНУ та здобув диплом радіоінженера.

Ще під час навчання, у бурхливі 90-ті роки Шевченко, як і більшість українців Західної України змушений був підробляти. Він їздив з товарами до Польщі. Тепер згадує, як тоді було небезпечно.

Перші кілька тисяч доларів заробив у 1993 році. Вклав їх разом з колегами у справу. Купували молоко у селян, робили козеїн на 38-ми підприємствах. Добре заробляли.

На початку 2000-х років Олександр Шевченко захопився лижами. Хоч в Україні тоді були лижні траси на Драгобраті, у Львівських Карпатах, у Верховині і т. д. Але вони не мали доброї інфраструктури та відповідного менеджменту. Облаштувати у найбіднішому на Івано-Франківщині селі гірськолижний курорт і перетворити це село на найбагатше — це його ідея. І реалізація цієї ідеї відбувалась також під його керівництвом.

— Це біля села Поляниця, — згадує Олександр Шевченко. — Село тоді було депресивне. Доріг ніяких. Люди рубали підпільно ліс. І з цього жили. Нас сприйняли недовірливо. Казали, що будемо знищувати Карпати. А сталося навпаки. Зараз тут втричі зменшилися незаконні вирубки дерев. І висаджуємо втричі більше.

— План розвитку Буковелю розробили канадські — одні з найкращих у світі — інженери та екологи, — веде далі Олександр Шевченко. — Перед нашим приходом сюди тут панували незаконні рубки лісу. За час роботи Буковелю «кубомаса» лісу збільшилася майже втричі. Всі рубки (окрім необхідних для розвитку курорту) заборонено. Щороку висаджуємо понад тисячу дерев, що в кілька разів більше, ніж вирубуєтеся. В Буковелі збудована найсучасніша австрійська система багаторівневої очистки стоків. Створено лабораторію для контролю стоків. Тож характерно, що у вихідному резервуарі очисних споруд живе і прекрасно почувається форель.

…Кажуть, що тут високі ціни. Але поряд з цим на підйомниках черги, у готелях дефіцит вільних місць. Попит диктує пропозицію.

— Коли мені кажуть, що в Буковелі «все дорого», я запитую, а чому ж тоді до нас стоять величезні черги із туристів і відпочивальників? — каже керівник і співвласник курорту Олександр Шевченко. — Економіка знає такі поняття як «пропозиція» і «попит». Тобто, на нашу пропозицію є стійкий попит. Належні ціни дозволяють нам виплачувати працівникам досить пристойні зарплати (10−30 і більше тисяч гривень) і займатися благодійністю. Але справді, такий відпочинок сьогодні для більшості українців малодоступний. І хоч у цьому винні не ми, а українська влада, ми робимо все можливе, щоб дати можливість безкоштовно відпочити у Буковелі літнім людям, дітям із цукровим діабетом і ДЦП (з батьками), людям з інвалідністю, учасникам АТО.

Але не одним Буковелем живе народний депутат України Олександр Шевченко. Його болить держава і нація, яка ніяк не може вирватися з бідності. Колись казали, що наші сусіди росіяни мають дві проблеми: дороги і дурнів.
А в Україні ще з’явилася третя: дороги, дурні та ті, хто вказує напрямки — дороги.

— Змінити треба не тільки дороги, — вважає Шевченко, — а й наше ставлення до життя. Дурнів зі влади треба вигнати. І збудувати нові добротні дороги. І не розкрадати гроші на будівництві.

Щодо доріг… Шляховики з Буковеля зробили прекрасні асфальтівки. Вони якісні і дешеві.

— Фірми Буковеля будують дороги втричі дешевше за інші, — ділиться досвідом директор. — В Україні 1 км доріг будують за 1 млн. доларів. Ми будуємо від 200 до 300 тисяч доларів. Можете собі уявити, які великі крадіжки на дорогах панують досі. Ще й вони дають гарантії на 3 роки. Ми гарантуємо 10 років.

Для цього Шевченкові все це? Щоб стати президентом? З’ясувалося, — це лише проміжна мета. Справжньою мрією співвласника «Буковелю», мабуть, здивується пересічний українець. Але вона є, і вона саме така:

— Моя мета — потрапити у рай, — цілком серйозно говорить Олександр Шевченко. — Але туди без добрих справ, без допомоги, любові до людей, мабуть, ще ніхто не потрапив.