Що ж далі для України, асоційованої з ЄС?

Головне запитання, на яке шукали відповідь учасники 11-го Форуму «Європа — Україна», що днями відбувся у польському Жешуві (Ряшеві), звучало дещо провокативно: «Асоціація з Європейським Союзом — і що далі?». Песимісти, напевно, відразу подумали: «Та яке там „далі“? Ніхто в Євросоюзі на Україну не чекає»… Однак, на спільну думку політиків і експертів, що дискутували на Форумі, європейське майбутнє для України все-таки існує. Приємна несподіванка: обнадійливі для Києва сигнали надходять нині навіть зі «старої» Європи! Зокрема, як заявив на Форумі в Жешуві французький сенатор Жан-Ів Леконт, «європейська перспектива є важливою для України, і мусимо цю перспективу зберігати». Десять років тому, наголошували експерти, розмови про повноправне членство в ЄС Сербії чи Македонії видавалися фантастикою, а сьогодні в Брюсселі вже назвали конкретну дату вступу цих держав до Євросоюзу (до 2025 року). Чи станеться таке колись з Україною? Усе можливо, констатували на Форумі. Якщо, звісно, ми продовжимо реформи, передбачені Угодою про асоціацію. Роботи тут багатенько. Є галузі, розповів співголова міжпарламентської комісії ЄС-Україна Микола Княжицький, у яких Київ виконав свої зобов'язання, передбачені Угодою про асоціацію, лише на кілька відсотків… Часу на «розкачку» більше немає.

«За останні чотири роки Україна зробила більше, ніж за попередні двадцять»

«Попри обіцянки на останньому Майдані, реформи взагалі не йдуть, або йдуть дуже повільно». Погодьтеся, почути таку думку в Україні можна досить часто. І справді, хочеться, аби реформи були швидшими та глибшими… Утім, на 11-му Форумі «Європа — Україна» в Жешуві закордонні політики та експерти наголошували на іншому. А саме: за чотири роки, які минули після Революції гідності, Україна на шляху політичних і економічних реформ зробила набагато більше, ніж за усі попередні роки після здобуття Незалежності.

Не треба забувати, підкреслив французький сенатор Жан-Ів Леконт, що усі реформи Україна здійснює під час війни, яка триває на Донбасі. Відзначивши, зокрема, успішну польсько-українську транскордонну співпрацю, міністр інвестицій і розвитку Польщі Єжи Квєчинський заявив: «Україна виходить на шлях економічного зростання, а реформи, попри збройний конфлікт на сході, просуваються». «Підтримка України є нашим обов'язком», — заявив заступник міністра закордонних справ Польщі Бартош Чіхоцький, відзначивши «європейський характер» Революції гідності. На думку Чіхоцького, «Східне партнерство», яке поступово «відроджується», буде «ефективним інструментом європейської співпраці з Україною». Польський урядовець також наголосив: «За останні чотири роки Україна зробила більше, ніж за попередні 20 років».

«У дуже важких умовах в Україні зроблено дуже багато», — впевнений і представник ОБСЄ Жан-П'єр Фролі (Німеччина). Але й викликів попереду в нашої держави не менше. Зокрема, нагадав Фролі, ЄС очікує від України створення незалежного й ефективного Антикорупційного суду. Серед головних завдань, які стоять перед Україною 2018 року, директор економічних програм Центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова Василь Юрчищшин назвав забезпечення стабільного економічного зростання (цей чинник, за словами експерта, буде ключовим для повернення окупованих територій Донбасу й анексованого Криму) і початок приватизації великих державних підприємств. А головною загрозою, поряд із російською агресією, у передвиборний рік може стати популізм: як альтернативу необхідним, хоча й болісним реформам, безвідповідальні українські політики пропонуватимуть виборцям «прості» рішення. І частина виборців цій привабливій брехні може повірити…

«Куди йде Європа: інтеграція чи дезінтеграція?»

Назва однієї з дискусійних панелей Форуму відображає чи не головну проблему, з якою стикається Україна на своєму євроінтеграційному шляху. Справді, стукаємо у двері Європейського Союзу тоді, коли на його «кухні» у розпалі «сімейні розбірки». Відчиняти двері сусідам, навіть тим, із якими живеш у мирі та злагоді, у таку мить якось не дуже хочеться… На думку віце-спікера польського Сейму Ришарда Терлецького, ЄС сьогодні переживає найбільшу кризу в своїй історії. Свідченнями цього, впевнений політик, є і «Брексіт», тобто голосування британців на референдумі за вихід із Євросоюзу, і нещодавні парламентські вибори в Італії, де чимало голосів виборців здобули політичні сили, які ставляться до ЄС, м'яко кажучи, прохолодно. Звичайно, можна вважати цих британських та італійських виборців дурнями, каже Терлецький. А можливо, запитує політик, їхнє голосування свідчить про те, що всередині ЄС наявні серйозні проблеми?

Стикаючись із внутрішніми негараздами, Європейський Союз не здатний запропонувати державам-сусідам реальну перспективу вступу. Як наслідок, ці держави суттєво гальмують на своєму євроінтеграційному шляху, або ж узагалі втрачають інтерес до Євросоюзу, як от Туреччина (попри те, що Анкара багато років декларувала намір стати повноправним членом євроспільноти). Якщо ЄС, вважає Терлецький, не зможе вже найближчим часом показати державам-сусідам реальні «обрії», то, цілком можливо, ці держави також можуть піти шляхом Туреччини…

А можливо, не все так зле у спільному європейському домі? Як переконаний британський експерт, екс-депутат Європарламенту Брендан Донеллі, «Брексіт» справді свідчить про кризу, — але не Євросоюзу, а політичної системи Великої Британії. Мовляв, це в Лондоні, а не в Брюсселі, мають розібратися з тим, чому референдум, який політики Туманного Альбіону обіцяли зробити «консультативним», раптом виявився зовсім іншим… З тим, що «Брексіт» свідчить насамперед про негаразди у британській політичній системі, погодилася й віце-спікер Національних зборів (парламенту) Сербії Гордана Чоміч. В історії її країни також були моменти, коли прагнення перемогти у міжпартійних суперечках брало гору над національними інтересами… Зрештою, наголосив екс-прем'єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс, далеко не факт, що «Брексіт» урешті-решт відбудеться. А Євросоюз, на думку Кубілюса, хоч і не здатний просто зараз запропонувати Києву перспективу вступу до ЄС, має чимало інструментів для того, аби впливати на ситуацію в нашій державі. Це, зокрема, Європейський план для України (раніше його називали українським «планом Маршалла»), який просуває у ЄС Кубілюс та його однодумці з литовського парламенту. Суть Європейського плану для України є такою: якщо вже ЄС не може сьогодні запропонувати Києву реальну перспективу вступу, то має надати Україні масштабну фінансову допомогу — в обмін на просування Києва шляхом реформ, зокрема, у виконанні Угоди про асоціацію України з ЄС.

Загалом, впевнений Кубілюс, Європейський Союз перебуває нині в непоганій формі, зокрема, економічній. А можливість євроспільноти протистояти викликам залежить головно від того, наскільки добре вона їх усвідомить. Три головних виклики, на думку Кубілюса, є такими. По-перше, треба ліквідувати розрив між найбагатшими та найбіднішими громадянами ЄС. По-друге, розробити зрозумілу стратегію щодо майбутнього Африки, великого південного сусіда Європи. Уже невдовзі, підкреслив Кубілюс, в Африці житимуть близько 4,5 мільярда осіб, і чимало з них, очевидно, захочуть поселитися у значно багатшому Євросоюзі. У якому нині проживає близько півмільярда осіб, і демографічна ситуація не дозволяє сподіватися на швидкий приріст населення…

І нарешті, третій виклик, перед яким стоїть Євросоюз, — це путінська Росія. Як же їй протистояти? На думку екс-прем'єра Литви, ЄС повинен швидко й кардинально зменшити свою залежність від російських енергоносіїв, нафти й газу. А також Євросоюз має сприяти появі на кордонах Росії «поясу» успішних демократій, серед яких ключову роль відіграє Україна.

«Розмови про членство Сербії в ЄС були фантастикою. А сьогодні це реальність»

Легко сказати — але важко зробити. Про складність російського виклику, що стоїть перед ЄС, говорив на Форумі, зокрема, Марек Кухчінський, спікер польського Сейму. Він нагадав: у той час, коли Росія анексувала частину української території, а Євросоюз наклав за це на Росію санкції, одна з ключових країн ЄС, Німеччина, здійснює з Москвою «економічний» проект, реалізація якого становитиме загрозу і країнам ЄС, зокрема, Польщі, і Україні. Ідеться про «Північний потік 2»: будівництво цього газопроводу, нагадав Кухчінський, фактично ліквідує транзит російського газу в Європу українською газотранспортною системою, а відтак може відкрити Кремлю шлях до масштабної агресії проти нашої держави. Утім, говорити про те, що «Північний потік 2» є справою вирішеною, ще зарано. Парламенти п'яти держав, нагадав спікер Сейму (а саме Польщі, України, Литви, Латвії і Молдови), виступили нещодавно зі спільним зверненням до ЄС і США — з протестом проти будівництва на Балтиці нового російського газопроводу. Будемо сподіватися, ця масштабна міжпарламентська ініціатива матиме успіх.

… І все-таки — «що далі», тобто після виконання Угоди про асоціацію України з ЄС? Попри неготовність Євросоюзу дати Києву перспективу членства просто зараз, українцям не варто впадати у відчай. «10−15 років тому розмови про членство Сербії чи Македонії видавалися фантастикою, — нагадав на Форумі в Жешуві Віталій Портников, співголова Польсько-українського форуму партнерства. — А сьогодні це реальність». А проблем у сербів на шляху євроінтеграції було також багато. На Балканах багато років тривала кривава війна, і здавалося, порозумітися з Косовом (а це порозуміння ЄС розглядає як необхідну умову вступу Сербії до євроспільноти) Белграду ніколи не вдасться… Але, як розповіла на Форумі в Жешуві віце-спікер парламенту Сербії Гордана Чоміч, нині Белград і Приштина близькі до такого порозуміння, і вже практично немає сумнівів, що найближчими роками його буде досягнуто. А значить, переконана Чоміч, і анексія Криму, і війна на Донбасі, які сьогодні можуть здаватися нездоланними перешкодами для вступу України до ЄС, зовсім такими не є. «Майдан став подарунком для Європи, — наголосила Чоміч. — Він показав, що за своє майбутнє треба боротися». За словами Чоміч, Революція гідності в Україні стала подарунком і для Сербії, бо долучилася до створення умов для повернення Белграда у європейський порядок денний. У ЄС нарешті зрозуміли: Сербію, що, як і Україна, має свою особливу історію відносин із Росією, не можна залишати поза межами Євросоюзу, — інакше країна неодмінно потрапить у жорсткі «лещата» Кремля…

Загалом, висновку про те, що надання країнам-сусідам реальної перспективи членства в Євросоюзі неабияк сприяє реформам у цих країнах, У ЄС могли б дійти й раніше… Але краще пізно, ніж ніколи. Принаймні, тепер маємо приклад, коли «фантастика» перетворюється на «реальність».

Фото forum-ekonomiczne.pl