Росія вкрала в України дев’ять «планів Маршалла»

На початку січня російський прем’єр-міністр Дмітрій Медведєв вніс до Державної думи законопроект, яким скасовуються усі договори на право видобування нафти і газу на шельфі Криму, видані урядами України, а право продавати ліцензії передається Кабміну РФ в особі пана Медведєва. Запаси газу на шельфі Криму український уряд у березні 2014 р. оцінював у межах 4-13 трильйонів кубічних метрів. Беремо мінімальні 4 трильйони і множимо на теперішню ціну, 300 доларів за 1000 кубів. Це один трильйон двісті мільярдів доларів. Відкидаємо 50%, що йдуть на витрати видобування, і отримуємо суму 600 мільярдів доларів. Це тільки щодо газу. Запаси нафти оцінюються у 7 мільярдів барелів. Множимо на ціну 60 доларів за барель і отримуємо 420 мільярдів доларів. Знову відкидаємо 50% вартості, що йде на видобування, і отримуємо 210 мільярдів доларів.

Разом по газу і нафті виходить 810 мільярдів доларів. Беручи до уваги те, що уряди згідно зі стандартною угодою про розподіл продукції отримують мінімум 60% доходів – це становить 486 мільярдів доларів. Це та мінімальна сума, яку Кремль вкрав у держави Україна.

Міжнародний валютний фонд погодився надати позику у сумі 17,5 мільярда доларів уряду і Нацбанку України. Ці гроші видають окремими траншами у міру виконання урядом узятих на себе зобов’язань. Наразі черговий транш затримано, і це вже позначилося на курсі гривні до долара. Якби бодай мала частина від вкрадених в України 486 мільярдів доларів пішла на поповнення резервів Нацбанку, то той міг би втримувати такий курс, який би вважав за доцільне.

Багато друзів України мріють про план економічної допомоги Україні на кшталт плану Маршалла для повоєнної Німеччини у 1948 році. Тоді США не пошкодували шести мільярдів доларів, що за нинішніми цінами дорівнює 55 мільярдам, і це призвело до німецького «економічного дива». Вкравши 486 мільярдів, Росія позбавила Україну дев’яти планів Маршалла, кожен з яких дозволив би перетворити українську економіку у потужного конкурентоздатного велетня. Середня зарплата гарантовано виросла б у чотири рази. Звісно, за умови, що олігархічні клани не розподілили би ці кошти між собою, як це траплялося раніше.

Інколи складається враження, що майже 500 мільярдів доларів не потрібні ні Верховній Раді, ні уряду, бо про них майже ніхто не згадує. А слід було б нагадати пану Медведєву, що він ще недавно стверджував, ніби Росія захопила Крим не заради родовищ, а заради російськомовних, яким, мовляв, загрожувала «київська хунта». Може, й уряду України слід зайнятися російськомовним бізнесом, якщо на цьому можна заробити 500 мільярдів доларів?

Тільки «прем’єр опозиційного уряду» депутат-регіонал Борис Колесников зголосився, приголомшивши заявою, що Крим є частиною України. Ще б пак! Адже його старший товариш по розуму – Ринат Ахметов – втрачає ліцензію на видобування нафти і газу разом з компанією «Венко» на Прикерченській площі, яку отримав від уряду Януковича у 2006 році. Втім, Росія має можливість впливати на пана Ахметова, аби той мовчав, оскільки значна частина його вугільних і металургійних активів – на окупованій Росією території Донбасу.

Пану Колесникову ця сміливість може вилізти боком, якщо у Кремлі прочитають його інтерв’ю і «симетрично» притягнуть його кондитерську фабрику у Курській області Росії до відповідальності за продаж нібито знеболювальних цукерок «Кайфетті» терористичній організації ІДІЛ.

Вкрадені 486 мільярдів доларів дозволяють нафтогазовому бізнесу Росії утримувати владу у Кремлі, бо традиційно в Росії при владі ті, хто наповнює бюджет. На початку 90-х прем’єром був Черномирдін, бо керований ним «Газпром» забезпечував до 25% дохідної частини бюджету РФ. Наприкінці 90-х нафтові експортери перевершили газових у відрахуванні коштів до бюджету, і тоді прем’єром став їхній представник Путін. Наразі нафтогазовий сектор Росії наповнює дохідну частину бюджету на 50%. Поки ця частка бюджету буде на такому високому рівні, нафтогазові хлопці будуть утримувати владу у Кремлі. І не має великого значення, прізвище їхнього представника Путін чи якесь інше.

Поки нафтогазовий сектор буде утримувати владу у Кремлі, вся зовнішня політика Росії, яка здійснюється через дипломатію, збройні сили, спецслужби і пропаганду, буде зосереджена на збереженні джерел прибутку нафтогазового сектору на міжнародних ринках. Найважливіший з них – ринок Європи.

Донецька бізнес-адміністративна верхівка, дірвавшись у 2010 році до влади у Києві, завдала нищівного удару надіям на незалежність Української держави від Кремля. Якщо раніше держбюджет дерибанили всі клани, то з їхнім приходом дерибан став монополією «донецьких» та представника «Газпрому» – Фірташа. І зараз донецькі олігархи відіграють ганебну роль, відверто або таємно підтримуючи російську окупацію частини Донбасу і тим сприяють і подальшій окупації Криму, бо не дають змоги зробити питання крадіжки кримських родовищ основним у порядку денному українсько-російських відносин. Тому ставлення до донецьких регіоналів, які ще не втекли до Москви, як з боку киян, так і галичан, можна висловити рядками популярного у Росії співака Шнурова у вільному гуцульському перекладі: «Жив раніше – не тужив. Та з тобов дав маху. Краще б з черепахов жив. Їхай, їхай нах...»

Головний переговорник від України на Мінських переговорах, президент Кучма колись написав книгу «Україна – не Росія». Не знаю точно, що він мав на увазі, бо клановий капіталізм однаково встановився в обох колишніх республіках Радянського Союзу. Відмінність лише у тому, що Росія має величезне джерело прибутку від продажу нафти і газу, якого Україна наразі не має. Тому українські фінанси заспівали романси раніше, і у нас питання переходу до здорової моделі капіталізму постало раніше, ніж у Росії. Але це питання неминуче постане і там, бо модель, де обмежена кількість кланів дерибанить бюджет і вимагає для себе преференцій, не сприяє ані чесній конкуренції, ані заохоченню іноземних інвестицій?.

Віктор Медведчук на Мінських переговорах чомусь представляє українську сторону. «Український вибір Кремля» є повною назвою партії, яку він очолює, але через природну сором’язливість останнє слово назви партії вимовляють невиразно. На відміну від пана Кучми, який не має відношення до нафтогазового бізнесу, пан Медведчук представляє саме цей бізнес, але не з українського, а з російського боку. Тому Мінські перемовини легко можуть призвести до подорожчання скрапленого газу на заправках, але в жодному разі не до виведення російських військ з Донбасу.

Славнозвісний римський сенатор Катон-старший відомий тим, як закінчував усі свої промови у Сенаті: «Крім того, я вважаю, отці-сенатори, що Карфаген має бути зруйнований!». Якщо хтось з народних депутатів України хоче залишити по собі добру пам’ять, як Катон, він має закінчувати свої промови нагадуванням: «Крім того, я вважаю, шановні депутати, що вкрадені Росією 486 мільярдів доларів мають бути повернуті до бюджету України!»