Рада працюватиме без канікул. Та чи багато напрацює?

Порожня сесійна зала парламенту 9 липня (на цю дату попередньо планували позачергове засідання Верховної Ради) лише підтвердила розбрід і хитання в коаліції. У більшості і так з солідарністю не клеїться, а тут ще й наближення виборчої кампанії диктує «немушкетерські» правила поведінки: замість «один за всіх, і всі за одного» спрацьовує принцип «усі проти всіх, і кожен за себе». Ось і вовтузяться коаліціонери за круглим столом, торгуються, обмінюються одне з одним ультиматумами, бідкаються, як і рибку з’їсти (своїм виборцям сподобатися та ще й чужих переманити), і в калюжу не сісти (не продешевити у політичних торгах). На кону останнього пленарного тижня нинішньої сесії — і законопроект про місцеві вибори, і зміни до Конституції, і переголосування скандального закону про реструктуризацію валютних кредитів. На все, про все — чотири сесійні дні. А гарантій, що на парламентському табло висвітяться хоча б мінімально прохідні результати голосування, досі — жодних.

Закон про місцеві вибори: сказали «А», на «Б» запнулися

Спікер Володимир Гройсман не приховував, що стоп-сигналом для позачергового засідання 9 липня стали коаліційні «тьорки» щодо законопроекту про місцеві вибори. У першому читанні голосів на нього нашкребли, а ось з другим не все так просто. На барикади дружно полізли і «радикальна» фракція Олега Ляшка, і «Самопоміч». Настрочили цілий рулон поправок. І блокам на місцевих виборах — зась, і партіям-«малоліткам» (без щонайменше річної реєстрації), і бюлетені треба краще захистити (а то друкують їх бозна-де), і депутатський корпус на місцях скоротити, і запропоновані відкриті списки насправді — підробка, яка обмежує виборців у їхньому волевиявленні...

Детальний «рентген» виборчого законопроекту і зауважень до нього — тема для окремого матеріалу. «Сіль» же, запевняють знавці коаліційних залаштунків, не у правках, а у тому, що головні парламентські гравці зацікавлені в проведенні осінніх виборів за старими правилами. Одним (зважаючи на провали у партійних рейтингах) вигідно зберегти мажоритарку, і не лише на рівні виборів до сільських та селищних рад. Інші (як, наприклад, «УДАР» чи «Самопоміч») хрестяться, аби мерські перегони, як і раніше, відбувалися в один тур. Та й з відкритими списками «пацькатися» ніхто не хоче.

Так що здивування викличе радше ухвалення нового виборчого закону, ніж його провал з виправданнями а ля «краще не поспішати, а доопрацювати законопроект, як слід» чи «вибачайте — не домовилися».

Донбас спотикання

Голосування за «децентралізаційні» зміни до Конституції анонсували на 16 липня. Але і тут мінімальні 226 «за», які потрібні для скерування законопроекту до Конституційного Суду (після його ствердного висновку — друге голосування у ВР, яке мало б відбутися вже наступної сесії, восени), не факт.

Каменем спотикання стали не лише закладені у законопроекті положення про президентських префектів і право Гаранта призупиняти повноваження місцевих рад (ці новації розділили коаліцію на прихильників і противників, спровокувавши суперечку: виправдане чи ні розширення президентських повноважень?). Хитання у рядах «більшовиків» викликала і згадка у «конституційних» правках про особливий статус Донбасу. У «радикальній» фракції заявили, що на їхні голоси за проект, який відкриває шлях для федералізації і розколу країни, можуть не розраховувати. У «Самопомочі» теж дали зрозуміти, що їх донбаська «прописка» у Конституції не влаштовує, бо це — відчинені двері для легалізації бойовиків (через місцеві вибори на окупованих територіях) і створення на тілі України виразки, яка не загоюватиметься, загрожуючи гангреною.

Що саме спровокувало такі застереження? Прописана у «Перехідних положеннях» норма про те, що «особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом». Це зовсім не означає закріплення у Конституції особливого статусу Донбасу, запевняють на Банковій. Йдеться, кажуть, лише про особливий порядок місцевого самоврядування.

«А що у законі, який визначає цей порядок?» - парирують опоненти. І перелічують усі його «принади». Україна розпишеться під зобов’язанням утримувати зруйновані бойовиками території з власного бюджету, плюс — змушена буде провести вибори на окупованих територіях, незалежно від виконання мінських домовленостей по інший бік барикад. «Таким чином, - каже віце-спікер Оксана Сироїд, - ми легітимуємо російських найманців на Донбасі, вони стануть «органами місцевого самоврядування». Що ми казатимемо нашим солдатам про тих, хто стоїть за лінією зіткнення? Що це не ворог, а «представник органу місцевого самоврядування», і він стріляє, бо у нього «особливий порядок здійснення місцевого самоврядування»?.. Сьогодні маємо тонесеньку лінію, яка захищає нас від вірусу, пандемії російської пропаганди і безчинства так званих ДНР і ЛНР. Як тільки призначаємо вибори на окупованих територіях, цей вірус і заразу поширимо на всю територію країни. Ви ж розумієте, як швидко вони інтегруються, зайдуть до органів державної влади?».

На Банковій це теж розуміють, хоча і вдають, що «донбаське питання» у Конституції — нічого страшного. Чим же продиктована така гра з вогнем? Позицією Заходу. Тільки не робіть великі очі: положення про Донбас прописали у законопроекті саме за наполяганням Венеціанської комісії (це визнали й у президентській адміністрації). Її вустами Європа озвучила для України добровільно-примусову пропозицію, до якої і Сполучені Штати усе більше схиляються: ви проводите децентралізацію, охоплюєте місцевими виборами й окуповану частину Донецької і Луганської областей, а там, гляди, і конфлікт на Донбасі вляжеться. Те, що європейські політики досі обговорювали «не для зайвих вух», тепер звучить публічно. Днями Генсек Ради Європи Торбйорн Ягланд заявив в інтерв’ю DW: «Ми не є стороною мінських угод. Можемо лише радити Україні, що необхідно змінити в Конституції, аби імплементувати домовленості, досягнуті під час другої зустрічі у Мінську. Зокрема, пункт про надання особливого статусу Донбасу».

Логіка Заходу зрозуміла: втомившись від українського питання, Європа і США вирішили натиснути на гальма, щоб перепочити. Після «примочок» децентралізацією і виборами, конфлікт на Донбасі, мовляв, перейде у стадію локалізації і заморозки. Західні партнери позбудуться головного болю, а Україна залишиться з гнійною болячкою сам на сам. Така ціна за подальшу фінансову підтримку Заходу, без якої українська економіка накриється мідним тазом. Схоже, Банкова на такий бартер погодилася. Та чи погодиться Верховна Рада, остаточно благословивши запропонований їй законопроект змін до Конституції 300 голосами?