Одеса-мама не втратила почуття гумору

2 травня минає рік з моменту трагічних подій в Одесі. Тоді внаслідок спровокованих проросійськими активістами сутичок загинули 48 осіб — більшість у підпаленому Одеському будинку профспілок. За рік Південна Пальміра повернулась до звичного життя, однак ті події розділили життя багатьох одеситів на “до” і “після”. Нині Одеса готується до курортного сезону та сподівається, що замість російських туристів, яких вони втратили, до них приїде більше українців.

«На Дерибасовской хорошая погода»

...Ніч у потязі, і виходжу на залиті сонцем платформи Одеського вокзалу. Таксисти “ловлять” клієнтів відразу біля потягів, когось зустрічає натовп з квітами... Жодних посилених заходів безпеки не видно.

Після Львова з натовпами туристів на вузьких центральних вулицях центр Одеси виглядає досить безлюдним. Туристичних груп небагато. Можливо, тому, що Одесу сприймають переважно як місце для пляжного відпочинку, а не для екскурсій. А даремно. В Одесі завжди гніздились люди різних національностей та віросповідань,  тут цікава та розмаїта архітектура. Навіть якщо ви ніколи не були в Одесі, то все одно неодноразово бачили знамениті Потьомкінські сходи чи Приморський бульвар. Ледь не кожен другий  радянський фільм знімали на Одеській кіностудії, тож місто часто слугувало живою декорацією. Його часто гримували “під заграницю”.

Нас поселили в готелі в самому центрі міста, за 150 метрів від Дюка (пам’ятника герцогу Рішельє) — на площі Катерини. У центрі — скандальний пам’ятник Катерині ІІ з її фаворитами і соратниками. Цей пам’ятник встановили у 2007 році (колись на цьому місці уже був пам’ятник імператриці, але під час революції 1917-го його знесли), і вже кілька разів намагались демонтувати. Так чи інакше, а саме Катерина ІІ вважається засновницею Одеси. Хоча, як виявилось, група істориків зараз намагається знайти докази, що місто набагато старше — йому не 220, а щонайменше 600 років. Як ставляться до цього одесити? По-різному. Але більшості ідея подобається. “Кожен одесит до всього нового ставиться через “А шо я с этого буду иметь?”. Зайві 400 років для туристичного центру не зашкодять. Новий День міста 2 вересня? Прекрасно. Кожне свято — можливість залучити більше туристів”, – каже наш гід пані Надія. Якщо хтось з туристів ностальгує за пам’ятниками Леніна, то вони тут є. Але не на центральній площі — усіх одеських леніних звезли в один парк. “Кому треба, хай ідуть собі туди молитись. Головне, щоб у місті очі не мозолив”, – каже одеситка.  

Щодо перейменування вулиць, то в Одесі в цьому не бачать проблем — тут уже давно повернули історичні назви. Навіть у радянські часи була вулиця Леніна, а одесити називали її Рішельєвською, на табличках писало Чкалова, а у людей все одно була Дерибасівська. Це – особлива вулиця для одеситів. Саме сюди виходили на “променад”. Вулиця була строго поділена — по одному боці гуляли “денді”, інша була “гопкін-штрасе” — тут могла ходити місцева “гопота”. Нині широкі тротуари Дерибасівської заповнюють літні майданчики місцевих ресторанчиків. Наразі їх мало, а посеред літа, коли на море з’їдуться відпочивальники, тут буде не проштовхнутись...

В Одесу прийшла «Європа»

Наш гід зізнається, що після тих трагічних подій туристів в Одесі стало значно менше. “Ми, екскурсоводи, ніколи не маємо літа — адже для нас це найгарячіша пора. Екскурсії з ранку до ночі. А минулого року роботи було мало, встигали і в морі скупатися, і позасмагати. Круїзних лайнерів, які завжди заходили в порт і стояли тут по кілька днів, торік майже не було”. Із запланованих 150 іноземних суден, які мали зайти в Одеський порт, за минулий сезон зайшли десь 30. Зате 23 квітня в Одеський порт зайшов перший у цьому році круїзний лайнер зі символічною назвою “Європа”. У місті сподіваються, що цього року відмов від круїзних суден заходити в Одеський порт не буде.

“Ми були орієнтовані на туриста з-за кордону, а все, що стосується внутрішнього туриста, для нас було на другому плані. Сьогодні переорієнтовує­мось. Щоб внутрішній турист до нас приїхав, робимо все для того, щоб місто було безпечне, –  каже заступник міського голови Одеси Зінаїда Цвірінько. –  У нас працює програма “Безпечне місто”. За цією програмою працює і муніципальна міліція, і відеокамери розміщені по всьому місту, є взаємодія зі всіма громадськими організаціями, які на сьогодні можуть бути ініціаторами якихось безладів”.

Цього року сезон в Одесі рятуватимуть українські туристи. Активно бронюють місця жителі Дніпропетровська, Запоріжжя —  раніше традиційні кримські клієнти. Та й ті, хто раніше їздив у Болгарію, через курс шукають можливість відпочити в Україні. Чи буде Одеса дешевшою за Болгарію? Побачимо. Принаймні зараз тут обіцяють, що можна буде поселитись навіть за 100 гривень з людини за добу. Звичайно, умови будуть “не фонтан”. До речі, цей вислів — також родом звідси. Річ у тім, що Фонтан — це район в Одесі, де є багато джерел з прісною водою. Саме звідти колись возили воду в інші райони. І якщо замість чистенької джерельної підсовували гіршу, люди куш­тували і відразу розуміли — не Фонтан.

«Шо вы меня сбиваете с толку, шо я аж в обморок падаю»

Кожен порядний турист має мати зі собою фотоапарат. А їдучи в Одесу, треба брати зі собою блокнот і ручку. Аби відчути колорит міста, треба не стільки дивитись, скільки слухати. Найкраще для цього підійде не вишуканий центр, а старенькі дворики Молдованки. Це у багатоповерхівках можна роками не знати, як звати твого сусіда, а тут знають всіх і про всіх. Плітки тут розлітаються швидше, ніж у Facebook. Жіночки перекрикуються між собою. Отож якщо тьотя Соня хоче сказати щось по секрету тьоті Галі — це знає увесь двір.  

 Одеський дворик — це щось особливе. Хтось вирощує виноград, хтось має грядку на двох метрах під вікном, а головне — галерея вікон. Як тільки заходиш у дворик, у вікнах з’являються люди. Вони уважно слухають, що розповідає гід, — чи часом не ляпне щось не те. Зайшли ми у дворик, де стоїть погруддя одного зі знавців есперанто. Гід традиційно розповідає “хто, чому, коли”. І тут з вікна обурений голос: «Никогда! Скульптор Блажков, а не Суворов! Шо вы меня сбиваете с толку, що я аж в обморок падаю»... Біля пам’ятника Пушкіну уже іншого гіда почав вчити міліціонер — щоб розповіла, скільки поет жив в Одесі, і що саме тут був його найкращий час... Повчити гіда чи просто підійти і розпитати, хто ти, звідки, “по чом маршрутки у Львові?” — одесити люблять спілкуватись. Але при усій цій балакучості з єврейською делікатністю втікають від слизьких тем. Зате на кожен випадок розкажуть з десяток анектодів. От гуляємо ми по центру, фотографуються молодята. Наречена — молода і симпатична, а наречений... — мабуть, розумний і добрий. І тут репліка: “Может ли одесситка выйти замуж за крокодила? Может, если он плавает за границу”. Туристичний фестиваль на кіностудії Довженка. Як завжди, черга в жіночий туалет. Переді мною дві подруги-одеситки. Одна кричить з кабінки до другої: “Ти йдеш, чи зливати?” – “Та зливай, ти ж не в себе вдома”.

Але найбільше перлів можна наслухатись на Привозі — сюди одеситки ходять “дєлать базар”. Зізнаюсь, легендарний ринок мене розчарував: величезний базар, наповнений китайським мотлохом. Шукаю рибні ряди. “Дє будєт вонять, там і риба”, — підказав продавець. Риби небагато. Морської — ще менше. Продають рибу з Дунаю, Каховського водосховища. Чорноморської мало, хіба що барабулька і камбала. Зате як тут торгуються! “Та дє она свіжа. Он у неї ж глаза мутні, як у мого мужа послє получки”, — вибирає огрядна тітка рибу. Бабулька років вісімдесяти свариться за щось з жінкою, яка продає домашню курку. “Зато у меня жизнь малина, х...ва, но длинна”. І ще багато перлів, які, на жаль, не можна надрукувати в газеті...