«Міноборони – саме по собі. На армію йому начхати...»

Маю кількох знайомих військових, які годинами можуть розповідати про бардак в армії. Що робиться у військкоматах, куди служивих викликають повісткою і, ні сіло ні впало, кажуть підписувати контракт. Точніше, підсувають порожній аркуш — поставте підпис, а решту, мовляв, самі заповнимо. Були й історії про те, як влаштуватися контрактником й отримувати зарплату, майже не з’являючись у частині (у мирний час з цим без проблем було). Домовляєшся, з ким треба, продовжуєш займатися приватним бізнесом (без засвітки), а рахуєшся на контрактній службі. І стаж іде, і на військову пенсію розживешся... Відвертостей про армійські залаштунки не на одне інтерв’ю вистачило б. Ось тільки розповідати такі речі на диктофон військові не хочуть. Навіщо, мовляв, аби потім колеги косилися, чи ще гірше — по кабінетах з поясненнями тягали? Були сумніви й у мого співрозмовника, який сам зателефонував до редакції після матеріалу про «подвиги» керівника Генштабу Віктора Муженка. Врешті полковник у відставці таки погодився на інтерв’ю. За умови, що не називатимемо його прізвища. Почувши, що мій співрозмовник мав стосунок до військкоматів, почала розмову саме з цієї болючої теми.

— З початком мобілізації тема військкоматів не сходить з вуст. Шокують не лише факти хабарництва і суми «гонорарів» за ухиляння від мобілізації (подекуди до трьох тисяч доларів — прайси гуляють в Інтернеті), а й організація роботи комісаріатів, де навіть електронної системи обліку немає. Хто мав би відповісти за те, на що у нас військкомати перетворилися?

— Коли кивають на «папєрєдніків», що це вони Збройні сили розвалили, кажу: не Янукович один розвалив — усе це понад 20 років нищилося. У 90-х був такий генерал-полковник Анатолій Лопата. Я з ним особисто не знайомий. Але у військах його поважали. Так ось: коли Лопаті запропонували, по-моєму, Міноборони очолити, він сказав: «Я у розвалі Збройних сил брати участі не хочу»...

Серед іншого до руйнування системи військкоматів доклалося непродумане скорочення Збройних сил. Президенти (той же Ющенко, Янукович) ставили Міністерству оборони завдання: у цьому році скоротити, умовно кажучи, тисячу військовослужбовців і тисячу службовців. Ну кого під скорочення? Звичайно, військкомати. Доходило до того, що у деяких комісаріатах залишилися військовий комісар і шість, а то й чотири службовці. А об’єднані районні комісаріати? На два райони — один військкомат. Ну як усе це могло позначитися на мобілізаційній готовності? Коли смажений півень клюнув, почали чухати потилиці. Щодо корупції, вона була і є. Не можу сказати, що у всіх військкоматах поголовно, бо для цього потрібні конкретні факти...

— Лише за останні кілька місяців фактів не один десяток спливло. То військкома чи заступника на хабарі взяли (у хроніці затримань різні області фігурують), то військово-призовну комісію через хабарництво розпустили (тільки на Львівщині чотири таких випадки).

— Проблема не лише у військ­коматах. Коли говорять про хабарництво на медкомісіях, треба розуміти, що у районних комісаріатах ці комісії не штатні. Лікарів запрошують провести огляд. А вони ж звикли у своїх медзакладах хабарі брати. І тут по накатаній працюють.

— Ви згадували про «дубове» скорочення Збройних сил. Парадокс у тому, що, поки армійські «низи» скорочували, ряди генералів й адміралів успішно розросталися...

— Це питання і до президента як Верховного головнокомандувача, і до Генштабу. Для чого нам сьогодні штаб Військово-морського флоту, якщо флоту фактично немає: 20 баркасів плавають? Навіщо нам голов­не командування Сухопутних військ, яке сидить у Києві і нічого не робить? А Генштаб — хто вивчав його структуру, скільки там людей?

— Як оцінюєте діяльність міністра оборони Степана Полторака?

— Він нічим себе не проявив. Може, Полторак і не найгірший міністр. Але серед усього іншого на його імідж ще й досвід попередників впливає: коли ми мали у Міноборони Саламатіна, Гелетея... Армія — лише частина суспільства. А хіба у цивільному житті завжди найрозумніші і найдостойніші керівниками стають? Що найбільше шокує, то це те, що Міноборони у нас — одне, Збройні сили — інше. У міністерстві для себе — солідні оклади, премії (навіть не уявляєте, яке вони там грошове забезпечення отримують!). На все інше їм наплювати. Не може посадовий оклад у командира полку (скільки за ним людей, яка відповідальність!) бути таким, як у полковника з центрального апарату, який за столом штани протирає.

— Паркетних генералів у нас предостатньо. А бойові, які здатні професійно та тверезо оцінювати ситуацію в умовах війни і діяти стратегічно, ще не перевелися?

— Особисто таких не знаю. Хоча у тому ж Генштабі є професіонали. Як, наприклад, генерал Воробйов, якого спочатку люстрували, а потім поновили. У нас з бойовими генералами — проблема. Але не думаю, що й у Росії їх багато. У Грузії Росія три дні воювала. Що, бойового досвіду набралася?

— Але ж і Чечня була?

— Скільки років минуло? Хіба що хтось з бойових офіцерів, хто тоді був капітаном чи майором, дослужився до генеральських погонів.

— СБУ часів Януковича називали філією ФСБ в Україні. Очевидно, «дятли», приручені російськими спецслужбами, й у Збройних силах досі водяться?

— Це питання до Служби безпеки. Високопосадовці, які мають доступ до державної таємниці, володіють великим обсягом таємної інформації, повинні бути під постійним контролем. Думаю, деякі речі, які списують на злив інформації, швидше непрофесіоналізмом продиктовані. Послухаєш, що творилося під Дебальцевим, волосся дибки стає. Між батальйонами зв’язку не було! А яка ситуація на блокпостах? Хлопці стоять, не знаючи, хто у них зліва, справа чи у тилу.

— Похід комбатів у Верховну Раду викликав не-

однозначне сприйняття. Як, зрештою, і їхня подальша діяльність на депутатських хлібах. Що про це думаєте?

— Якщо став народним депутатом, скинь камуфляж, одягни костюм і займайся депутатською роботою. Не розумію, як цивільна людина може бути нормальним комбатом. Це ж — і планування операцій, і забезпечення, і політико-виховна робота. Потрібно закінчити військове училище, побути командиром взводу, роти, отримати досвід. Не кожен військовий може стати комбатом. Можливо, і такі втрати були через те, що у нас будь-хто у комбати рветься?

— Президент Порошенко розповідав, що військові в АТО отримуватимуть по 1000 гривень за кожен бойовий день, страховку на мільйон гривень. А тепер навіть з виплатами за загиблих — тяганина. Багатьом, хто воював на передовій, доводиться воювати з чиновниками, щоб оформити статус учасника бойових дій. А «липові» учасники АТО першими обзавелися «корочками» — по блату. І скількох за такий «бєспрєдєл» покарали?

— Якщо говорити про виплати, то компенсація мала б бути сім’ям не лише загиблих бійців, а й зниклих безвісти. Уявіть собі: людина зникла, вдома залишилася дружина з маленькими дітьми, яка ніде не працює, бо у декреті — за що жити? Цій нещасній жінці треба півроку чекати, поки суд визнає її чоловіка безвісти відсутнім. Та ще й доводь, як і де він зник. Дехто каже: «А раптом дезертирував?». Заплатіть сім’ї хоча б 300, а не 600 тисяч гривень. Якщо ж людина знайдеться і виявиться, що вона справді — дезертир, тоді вже будете розбиратися за всією строгістю закону.

З посвідченнями учасника бойових дій теж такого нахомутали. Комісія при Кабміні звітує, що вже видано стільки-то тисяч посвідчень. Зачекайте: але ж у зоні АТО — десятки тисяч людей. Раніше усе просто було: призвали, потрапив у зону бойових дій, є відповідні документи, збирається комісія у військкоматі і видає посвідчення. Навіщо ускладнювати процедуру? Одна комісія (та, що при Кабміні створили) фізично може розглядати справи місяцями. Передайте повноваження хоча б відповідним міністерствам і відомствам — вже швидше буде. Чи, може, для того і тягнуть, щоб на пільгах для учасників бойових дій подовше зекономити? Це ж лише на комуналку 75-відсоткова знижка.

— Зате на «заслужених ветеранах» ніколи не економили. Для таких, як Литвин (екс-спікер отримав статус учасника бойових дій, «катнувшись» на два дні до тодішньої Югославії), Білозір (яка в Афгані співом «воювала»), на «бойові» пільги точно не скупилися.

— Раніше, ще за Союзу, було так, що статус учасника давали лише тим, хто перебував на території бойових дій у складі дію­чої армії. Якщо ж їдеш у відрядження, навіть з Генштабу, нічого не давали. Потім, коли посипалися скарги від «трудящих», внесли зміни. Статус учасника давали тим, хто був в гарячих точках у відрядженні, але не менше 30 днів. А тепер закони такі, що можна поїхати на Донбас, осісти десь подалі від передової, ходити по барах, і отримати статус учасника АТО разом зі страховкою від люстрації. Так же у нас деякі прокурори й інші чиновники роблять? За це садити треба.

— Війна безповоротно змінила ставлення в Україні до армії? Чи, як тільки заживемо у мирі, знову Збройні сили будуть розтягувати і розвалювати?

— Дехто ще до початку торішніх подій в Україні казав: поки не буде маленької війни, у нас нічого з армією не зміниться. Мій ідеал — Швейцарія. Там кожен чоловік двічі, а то й тричі на рік проходить військову підготовку. Вдома висить польова форма. Настав час — на збори. Якщо потрібна буде мобілізація, за три дні зможуть півмільйона «під рушницю» поставити. Оце армія! А у нас, таке враження, що у владних кабінетах навіть не замислювалися про те, що країна може опинитися у стані війни. Де таке бачено, щоб чисельність Збройних сил була у кілька разів меншою за кількість міліції?

Колись при кожній військовій частині були прикухонні господарства. Солдати по черзі картоплю чистили, кухарі готували. Бах — і цього не стало, бо інший міністр вирішив, що солдати повинні займатися лише бойовою підготовкою. Прикухонні господарства знищили, поукладали угоди з фірмами, які тепер солдатською кухнею займаються. Хтось подумав: у разі війни що — фірма приїде вас на фронті годувати? Навіть польові кухні прибрали. А як би вони зараз згодилися. Це ж не у казанках їжу готувати.

З високих кабінетів кричать про величезні гроші, які на забезпечення армії витрачають. А бійців і далі волонтери найнеобхіднішим забезпечують. Куди йдуть ті кошти, про які чиновники розпинаються? Той же воєнний збір? Запитав про це у листі до прем’єра. Відповідь прийшла з Фіскальної служби. Точніше, не відповідь, а відписка: згідно зі статтею такою-то, такого-то кодексу, і далі — у тому ж дусі.