«Якщо говоримо про єдину Україну, не може бути своїх і чужих...»

Після того, як на Донеччині та Луганщині почалися бойові дії, мешканці цих регіонів масово переїжджають у Західну Україну. Голова Львівської ОДА Ірина Сех повідомила, в області офіційно зареєстровано понад 2,5 тис. громадян з АР Крим та східних областей України. Людей тимчасово поселяють у санаторіях, гуртожитках та приватних оселях. Переселенці влаштовують дітей у школи, садочки та вищі навчальні заклади...

Допомагають східнякам переважно мешканці Львова та області, громадські організації. З бюджету грошей не виділяють... За словами Ірини Сех, залучено більш ніж 13 млн. грн. позабюджетних коштів для вирішення проблем переселенців. Долучаються до справи й міжнародні організації, зокрема агентство ООН у справах біженців. Львівська ОДА підписала угоду про надання матеріальної допомоги найбільш потребуючим переселенцям — одноразову виплату від Управління Верховного комісара ООН у справах біженців для 650 осіб з цієї категорії.

Регіональний представник управління Олдріх Андорисек наголосив: Західна Україна, зокрема Львівщина — надзвичайно гостинний та толерантний регіон до народів усіх національностей: “Тут приймають не лише українців, а й кримських татар, росіян, євреїв. Люди надають переселенцям продукти харчування та своє житло”.

Однак не обійшлося й без скандалу... Повідомлення у соціальній мережі Фейсбук про біженців з Донецької області, яких прихистила сім’я зі Львова, підірвало Інтернет. Львів’яни емоційно обговорюють: правдива ця інформація, чи провокація? Наведу уривок з цього тексту: «Знайома моїх знайомих попросила мене дати притулок сім’ї з Донецької області. Я їх зустріла на машині, нагодувала, дала ключі від квартири і поїхала (живу в іншому місці). Через кілька днів заходжу, їх не було, вони вийшли за пивом (як потім виявилось), на столі стояв відкритий ноутбук і там лист про те, що я лохушка і взагалі бандери-лохи, їх можна розводити, бо вони наївні... Вони тут живуть у центрі як сир в маслі, все їм безкоштовно... Автор підсміювався з галицької вимови.

Одне слово, у тому листі була купа всього, що я не буду переповідати... Тож хай краще думають, що ми «бандери», людей їмо». З повідомлення випливає: купила та пані біженцям квиток на поїзд до Вінниці, посадила у вагон... Аби очі не бачили! Журналіст «ВЗ» з’ясовувала: як насправді львів’яни ставляться до переселенців?

Спілкуючись з людьми з Донеччини та Криму, зауважила, вони наполегливо просять не писати про них у газеті. Прочитала у соцмережі повідомлення від фотографа зі Слов’янська, яка шукає роботу у Львові. Знайшла в Інтернеті її роботи. Чимало з них зроблені у місті Лева — на старовинних сходах, у брамах та двориках. Зателефонувала. Пані Оксана категорично відмовилась від інтерв’ю. До Львова вона приїхала з подружкою-дизайнером. «У нас вдома залишились рідні, ми боїмось», — сказала вона. Попри це, жінка була не проти, аби я замовила у неї фотосесію.

Ще один випадок. Поспілкувалася телефоном з жінкою із Донецька. Вона зізнавалась у любові до України. Казала, рідну країну ні на що не проміняє. З Донецька виривалася з-під куль... У Львові їй подобається. Швидше за все, уся родина переїде жити сюди. Сидіти ні у кого на шиї жіночка не збирається — шукатиме роботу! При цьому не розуміє української мови. Хвилин через п’ятнадцять до мене зателефонував її чоловік і наполегливо просив, щоби я нічого у газеті не писала. Розмовляв виключно російською. Просив і мене перейти на російську.

Мала розмову «не на диктофон» з кримськими татарами. Чоловік розповів, у Криму залишилися дружина і дитина. Забрав би їх до Львова, але немає куди. Розповідати свою історію відмовився... До речі, чимало кримчан планують у Львові свій бізнес: розпитують, як орендувати землю, хочуть відкрити кафе, автомобільну мийку чи заправку... І дуже дивуються, як журналісти так швидко «вираховують» переселенців?

У департаменті соціального захисту населення Львівської облдержадміністрації, який займається поселенням біженців, розповіли, що найчастіше на Львівщину приїжджають цілими сім’ями — чоловік, дружина, діти. Переважно це молоді люди — 30-35 р. «Поселяємо людей у селах, — каже спеціаліст з моніторингу соціального департаменту Ольга Гуцуленко. — Нині з’явилася можливість селити людей у гуртожитках навчальних закладів. Коли почнуться заняття, людей переселять». Пані Ольга контактує з біженцями, тож запитую, чи трапляються серед них надто вимогливі та перебірливі. «Вередливих немає, — каже чиновниця. — Усі культурні, виховані. Дякують за допомогу. Можливо, ті, що самі приїжджають, мають гроші, висувають вимоги. Дехто розповідає, що є контингент, який ставиться до галичан зверхньо. Звинувачує мешканців Західної України у тому, що сталося. Запитую, що з їхніми квартирами. «Зазвичай вони когось з рідних залишають удома», — каже пані Ольга.

Координатор центру для біженців зі сходу Галина Олійникова, коментуючи історію «бандерів-лохів», каже, завжди знайдуться невдячні. Але не можна ставитися упереджено до усіх донеччан. На жаль, деяким людям зі сходу бракує елементарної культури. Забувають привітатися, інколи це виглядає як хамство. Буває, розмовляють на підвищених тонах, і це може здатися зневажливим ставленням. Більшість цих людей — у стресовому стані. Їм потрібна серйозна психологічна допомога.

За словами пані Галини, деякі ЗМІ шукають смажені факти, ведуться на провокації. Я зробила скріншот з монітора і побачила, що повідомлення про “бандерів-лохів” написане 23 жовтня 2010 р. Можливо, такий випадок і був. Але він не пов’язаний з нинішніми подіями. «Якщо ми говоримо про єдину Україну, не може бути своїх і чужих... Чимало хлопців з Донеччини воюють у батальйоні «Донбас» та у Національній гвардії. Сепаратисти полюють за ними. Якщо інші мешканці можуть самі виїхати, то родини військових доводиться вивозити потайки...».