Професор Марта Коваль: «Лідери Майдану не можуть дати країні розуміння, що відбувається й куди йти»

Чого може навчити досвід польської «Солідарності» українців, і як Майдану стати впливовим громадянським рухом? Про це розмовляємо з професором Гданського університету українкою Мартою Коваль (на фото).

— Пані Марто, що спільного і відмінного між польською «Солідарністю» й українським Майданом?

— Польща моноетнічна й монорелігійна країна, тому «Солідарності» було простіше об’єднати громадян довкола боротьби. Україна ж різна, і це заважає консолідувати сили. У 1990-х поляк говорив з поляком щодо того, якою має бути держава в майбутньому. В Україні наразі українець говорить з проросійським кримінальним елементом. Завдяки «Солідарності» кожен поляк знав, що йому робити. Лідери Майдану не можуть дати країні розуміння, що відбувається й куди йти. Схожість у тому, що це громадський рух, який йде з низів та змушує реагувати верхи. Але якщо представники Майдану — середній клас і студентство, то «Солідарність» формували робітники.

— «Солідарність» була рухом профспілок. У чому переваги профспілковості?

— Рух «Солідарності» готувався роками й справді спирався на профспілковість, адже це дає можливість тривалого об’єднання. Припустимо, відбувається якась демонстрація, активістам вдається змусити владу виконати свої вимоги — мітинг завершується, і всі повертаються додому. Профспілки ж дають можливість сформувати потужний довготривалий громадський рух. В Україні немає незалежних профспілок, які б могли втримати протестні настрої та перетворити Майдан на рух. Коли олігарх Ринат Ахметов звертається до працівників, щоб вони вийшли на страйк, — це абсурдно. До страйку закликають профспілки, а не власники.

— З погляду польського досвіду громадянського суспільства: чи здатні активісти Майдану чинити ефективний тиск на український політикум і владу?

— Майдану необхідно змінювати свій формат. Є побоювання, що в Україні єдина форма впливу — протест. Протест є травматичною формою і найчастіше спостерігається в державах, де відсутня правова система. Коли в Україні запрацює закон — українці зможуть впливати на уряд не тільки страйками. Найпопулярнішими методами впливу та контролю в ЄС є ЗМІ. В Польщі медіа — це величезний ресурс, це справжня четверта влада. Наприклад, «Gazeta Wyborcza» написала, що міністр транспорту Польщі (Славомир Новак. — Ред.) мав годинник за 6,6 тис. доларів, який не задекларував. Для українських можновладців це смішна сума, а для польського суспільства — привід для відставки, бо такий політик псує імідж уряду й партії. Славомир Новак пішов з посади.

— Чи має вплив сучасна «Солідарність» на політиків і владу, і який?

— З роками імідж «Солідарності» дещо змінився, організація вже не настільки впливова. До того ж іноді «Солідарність» підтримує дуже крайні ліві або дуже крайні праві ініціативи. Так, наприклад, Лех Валенса, який для мене є однією з найсвітліших постатей у сучасній Польщі, не підтримав пропозиції впровадження партнерства, яке надає певні юридичні права гомосексуальним парам. Валенса сказав, що посадив би гомосексуалів на останню лавку й закрив би муром. Йому можна пробачити це, бо те, що зробив свого часу для Польщі, спокутувало всі його гріхи на майбутнє. Якщо раніше метою «Солідарності» була зміна державної системи та формування нових політичних еліт, то зараз це — збереження національної пам’яті.

— Коли спостерігаєш за польською підтримкою України, інколи складається враження, що полякам це потрібно більше, аніж самим українцям. Це, звичайно, перебільшення, та все ж…

— Україна є найближчим сусідом Польщі, сусідом, з яким Польща ділить найбільший кордон. Україна може стати буферною зоною між ЄС та Росією, бо якщо у твоїх сусідів завелися шершні, то будуть прилітали й до тебе. Тому варто допомогти сусідам позбутися шкідників. Частина поляків боїться хвилі нелегальної імміграції українців до своєї країни. Польщі складно вибудовувати стосунки з давніми членами ЄС — Німеччиною та Англією, тому сильний незалежний сусід може стати вигідним економічним партнером Польщі, яка багато експортує в Україну. Поляки почали більше поважати українську націю після Майдану.

— Польська «Солідарність» стала тією силою, яка започаткувала розпад Радянського Союзу. Майдан, зі слів експертів, є загрозою для російського режиму Путіна.

— Я би сказала ширше: «Солідарність» стала першим кроком по падіння комунізму в Східній Європі. Майдан є другим кроком до формування справжньої української державності. Першим кроком до формування все ж таки була Помаранчева революція. Тоді українське суспільство усвідомило, що воно існує й має силу до опору. Прийшло усвідомлення, що ми не будемо мовчати. Щодо Росії, то Майдан справді здатен деконструювати імперські амбіції Кремля.

— Одним із найбільших досягнень польської «Солідарності» є формування нових політичних еліт. Чи здатен аналогічне завдання виконати Майдан?

— Еліти не народжуються, вони виховуються. Для того, щоб з’явився лідер, який поч­не розвивати країну, повинна зникнути «радянська радіація» — прагнення до уніфікації, страх, корупція. Україна де-факто відбулася як держава тільки взимку 2014 року. Коли суспільство зрозуміє, що ми є, що є наші національні інтереси — тільки тоді зможемо виховати справжні політичні еліти. Виховати нове покоління можна тільки за 25 років.

— Десять років тому україн­ське суспільство й світова спільнота покладали великі надії на Помаранчеву революцію, але сподівання не виправдали себе. Як не втратити здобутки Майдану-2014?

— Лідери Майдану обіцяли перезавантаження системи. Від цього не можна відступати. Громадськість має контролювати боротьбу з корупцією та вимагати зміни механізмів державної влади. Колись український історик Ярослав Грицак сказав, що Україну треба «зшивати» не другою мовою, а дешевими авіалініями. Коли кожен українець побачить, що економічні реформи діють, бажання роз’єднатися зникне.

Текст написано в межах Школи міжнародної журналістики «ЄС — Україна — Росія: що далі?», організатором якої була Школа журналістики Українського католицького університету за сприяння програми mymedia.org.ua.