З вогнем, та без меча

Перед розмовою з активісткою криворізького Євромайдану, редактором газети «Кривой Рог вечерний» Інною Іванченко переглянула криворізькі інтернет-сайти. Що пишуть про майданівські події, які настрої у бізнесвотчині Рината Ахметова, як реагує на протести місцева влада? У стрічках новин наштовхнулася на заголовки про вибух під будівлею міськвиконкому (27 січня), до якого причетний «терорист №1», «екстреміст» (саме так це звучало у повідомленнях) Сергій Іванченко. Тут же нагадували, що це той самий Іванченко, якого 2001 року засудили до 15 років ув’язнення, звинувативши у замаху на кандидата у президенти (на виборах 99-го) Наталію Вітренко.

О ?півдні 27 січня до будівлі Криворізького міськвиконкому під’їхав легковик. З нього вибігли двоє чоловіків і кинули у бік будівлі каністру з легкозаймистою сумішшю, підпаливши вхідні двері. На місці події були затримані четверо чоловіків. Під час затримання постраждали четверо співробітників міліції (серед травм — перелом руки, струс мозку та опіки). При огляді автомобіля було вилучено 80 пляшок із запалювальною сумішшю, два армійські і мотоциклетний шоломи, дві сумки з респіраторами, металева палиця, бита, ніж і в’язана шапка-маска. Так звучить офіційна версія, оприлюднена на сайті Дніпропетровської обласної міліції. Під повідомленням — кількасекундне відео (зйомку вели з будівлі міськвиконкому) з кадрами займання вхідних дверей. Тільки не від каністри, як відзвітували у міліцейських зведеннях, а від пляшки з «коктейлем Молотова».

В Інтернеті ми знайшли детальніше відео з місця подій. На ньому видно, як від «вибухової» пляшки, яку жбурнув один з чоловіків, зайнявся шмат асфальту перед будівлею виконкому. Далі у кадрі — інший чоловік (як з’ясувалося, це і був Сергій Іванченко), який щось хлюпає з каністри на вогонь, полум’я спалахує, чоловік падає у вогнище, піднімається, збиває руками вогонь з куртки і біжить до машини, де за мить його повалили на землю, гамселячи кийками, міліціонери.

Що ж відбулося під стінами міськвиконкому? У міліції заявляють про спробу підпалу будівлі (проти затриманих порушили кримінальну справу за організацію масових заворушень і посягання на життя правоохоронців). Дружина Сергія Іванченка, пані Інна, озвучила іншу версію. Про неї розповіла в інтерв’ю «ВЗ».

— Навіть не наважуюся переглядати те, що пишуть на криворізьких сайтах. Всі вони в основному належать депутатам від Партії регіонів, ось і розмножують коментарі, в яких називають Сергія терористом, екстремістом, згадуючи ще й події 15-річної давності (справу про вибух у жовтні 99-го, під час зустрічі Вітренко з виборцями. — «ВЗ»), — каже Інна Іванченко. — Сергій вже 10 років вдома (після п’яти років за ґратами і президентського помилування, про яке клопотала дружина, вийшов на волю, своєї вини не визнав, називаючи справу сфальшованою. — «ВЗ»). У нас — шестеро дітей, п’ятеро онуків. Фермерське господарство, підприємство, яке займається тваринництвом. Сергій — директор.

Ми зі Сергієм — з перших днів на Майданах. Я — у Кривому Розі. Сергій (його обрали начальником Штабу спротиву у Кривому Розі) постійно і сам до Києва їздив, і людей возив. Збирали теплі речі, медикаменти, на київський Майдан відправляли.

Коли 19 січня люди пішли на Грушевського, Сергій з хлопцями були напівшляху з Києва до Кривого Рогу. Повернулися додому, а вже 20-го зібралися активом і вирішили, що треба їхати до столиці на підмогу. І ввечері поїхали. Я місця собі не знаходила. Передзвонювала Сергію, казала: «Ти ж тільки на передову не лізь, вже не в тому віці» (йому — 57). Він заспокоював, казав, що стоїть на охороні барикад. Розповідав, що побудував для хлопців на Грушевського вісім рогаток. Ту, що перед цим змайстрували, «беркутівці» розгромили.

Під час штурму Українського дому, з 25 на 26 січня, Сергій був поблизу. Біля нього розірвалася світло-шумова граната. Сказав, що його контузило, у руці позастрягали пластмасові уламки. 26-го ввечері Сергій повернувся додому. Був у такому стані, наче з війни повернувся. І Сергій, і хлопці, які з ним їздили до Києва, говорили, що на Майдані почуваються у безпеці. Коли ж повертаються до Кривого Рогу — ні. Тут «тітушок» повиводили. Вчорашні бандити, які у 90-их очолювали бригади «бігунів» (озброєні арматурою, кастетами «бігуни» громили усе на своєму шляху — вітрини, автомобілі, перехожих. — «ВЗ»), потім стали бізнесменами, а, коли прийшов Янукович, вся ця банда ще й посади отримала. У цих бандитів — спортивні клуби, з яких «тітушок» постачають.

Наступного ранку після повернення Сергія з Києва повезла дітей до школи. Два тижні тому ми переїхали за місто, у нас там будинок на присадибній ділянці. Виїхали, бо у місті почали полювання на активістів. Били машини, колеса різали. Ми вирішили, що за містом безпечніше. Я поїхала з дітьми до школи, Сергій залишився на господарці. Коли повернулася з міста, його вже не було. О 12-ій мала бути акція протесту біля міськ­виконкому. А о пів на 12-ту ми дізналися, що сталося. Як мені сказали, Сергій обливав себе бензином, наче збирався самоспалення вчинити. Те ж Сергій потім й адвокату казав. На відео видно, що ніякого вибуху не було, і Сергій нічого нікуди не кидав. Підбіг з каністрою, від полум’я вона загорілася у нього в руках. Він впав у вогонь.

Вчинок здається безглуздим. Я бачила, з яким настроєм люди повертаються з Києва. Ті, хто був у цьому пеклі, повертаючись додому, часто не усвідомлюють, що це вже не Майдан і не Грушевського. Я цей вчинок лише одним пояснюю: людину «накрило» — у стані відчаю.

Найприкріше те, що вчорашні соратники, які добре знають і мене, і Сергія, відвернулися (не всі — є люди, які поставилися з розумінням). Наступного дня після того, що трапилося, партія «УДАР», місцева організація, від нас відхрестилася. Зробили заяву, що ми не члени партії, що засуджують наші дії. При тому, що у мене є партійний квиток і ніхто мене з партії не виключав. Заявили навіть, що Сергій не начальник Штабу спротиву, хоча є протоколи, коли його призначали.

— У міліції — інша версія того, що відбувалося біля виконкому. Припускаєте, що це міг бути саме підпал? У машині ж було кілька людей.

— Не знаю людей, які були зі Сергієм. Чула, що вони ніби теж з Кривого Рогу, але познайомилися у Києві. Сергій не був прихильником радикальних дій. Молодим хлопцям з гарячими головами казав: «Зупиніться. Ви у тюрмі не сиділи, не знаєте, що це таке». Хоча говорив, що революція у білих рукавичках теж не робиться.

— Після всього, що сталося, ви з чоловіком не бачилися?

— Він в ізоляторі, у Кривому Розі. При затриманні його побили, у нього була вивихнута щелепа, розбита голова. Медичної допомоги не надали. Як запобіжний захід призначили тримання під вартою на два місяці. Зв’язку зі Сергієм у мене немає. Єдине, що мені сказав адвокат, це те, що Сергій притримується показів про спробу самоспалення.

Запитала Інну Іванченко про настрої криворожців у світлі революційних подій, про те, хто виходить на криворізький Євромайдан і як реагує на нього місцева влада (мером у Кривому Розі — Юрій Вілкул, батько в.о. віце-прем’єра Олександра Вілкула, якого називають «людиною Ахметова»).

— З точки зору громадянської позиції Кривий Ріг ніколи не був активним, — каже Інна Іванівна. — Люди бояться втратити роботу. Робоча сила у місті на

70 відсотків зосереджена на гірничо-збагачувальних комбінатах, шахтах. А це підприємства, які належать Ахметову.

— Хто ж тоді на місцевому Майдані стоїть?

— Середній клас, підприємці, які незалежні від підприємств Ахметова, представники дрібного бізнесу. Є журналісти, студенти (які не бояться, що їх виженуть, бо вчаться не на бюджетному, а на платному). Приходять молоді пенсіонери (на шахтах люди вже у 50 років на пенсію виходять).

Влада робить вигляд, що не помічає Майдан. Зате активно відправляла людей на Антимайдан.

Коли 26 січня на протестний мітинг у Кривому Розі вийшло близько двох тисяч людей (для нашого міста — це багато), влада подумала, що там 500-600 чоловік з Галичини. Це наш депутат від Дніпропетровщини Олег Царьов розповідає байки про «галицький десант», про загрозу західноукраїнських екстремістів, які буцімто приїхали на Дніпропетровщину і будуть тут безчинствувати. Влада сама себе залякала. У Дніпропетровській обладміністрації колючий дріт натягнули, бетонні блоки на вході встановили. У кожній адміністрації — посилена охорона. Це все — від страху.

Думаєте, великий бізнес у захваті? 30 відсотків від прибутку треба віддавати на Сім’ю. Та ще й з власної кишені, за рахунок підприємств, спонсорувати поїздки до Києва «тітушок» і бюджетників на Антимайдан.