Ті, хто творить Майдан…
Кореспондент «ВЗ» відшукала найактивніших та найяскравіших протестувальників
м. Київ
Євромайдан живе уже 28 днів. За цей час на головній площі України побували мільйони небайдужих українців. Кореспондент «ВЗ» поспілкувалася з майданівцями, які зробили Майдан яскравим, неповторним і, дивлячись на яких, розумієш — Майдан стоятиме до перемоги. Це звичайні українці, але їхній патріотизм, стійкість, героїзм мають стати натхненним прикладом для кожного з нас.
Іван Козар, отаман Хмельницького крайового козацького товариства ім. Богдана Хмельницького
— Я тут із самого початку. Ми козаки, і ми повинні захищати народ на передніх рубежах. В інцидентах із «космонавтами» («беркутівцями». — Авт.) брали активну участь. Не кожен день така війна у нас буває. Та як для чоловіків, як для козаків — це звичайна рідна стихія.
Головно живемо у наметах, інколи перепочиваємо у Будинку профспілок, де нам виділили спеціальне місце. Об’єктивно оцінюючи ситуацію, не скажу, що ми повні оптимізму. Але народ український має обстояти свої права.
Так уже сталося, що несвідомий народ обрав собі таку владу — зграю вовків, які по-живому роздирають Україну. Зараз маємо унікальний шанс скинути цю владу і почати розбудовувати сильну самодостатню Україну. Будемо стояти до переможного кінця.
Брати Роман і Юрій Дорожівські, підприємці з Івано-Франківська. Кухарі головної польової кухні Євромайдану
— На Майдан приїхали 30 листопада. Походили, подивилися, який тут безлад: їсти немає що, лишень чай та канапки. Підійшли, запропонували свої послуги, сказали, що є можливість організувати польову кухню. Відразу ж з Франківська доставили сюди величезні казани — один 320 літрів, чотири — по 120 літрів. Меню складаємо, виходячи з наявних продуктів. Завдання — у короткий термін приготувати максимальну кількість страв, щоб нагодувати якомога більше людей. Як це робимо — кухарська таємниця. Головне — вчасно засипати, вчасно помішати, щоб не пригоріло, приправити. На день готуємо 3 тонни їжі. На 320-літровий казан борщу йде 100 кг продуктів.
Варимо з 6-ї ранку до 10-ї вечора. Звісно, втомлюємося: м’язи болять, очі від диму печуть. Рідні кличуть додому. Та як можемо поїхати? Щодня годуємо десятки тисяч майданівців! Якось до нас підійшов старенький дідусь, приніс півбуханця сірого хліба і кілька шматочків ковбаси, сказав: «Дітки, це вам». Аж плакати захотілося...
Євгенія Пашко, 21 рік, киянка, репетитор. Волонтер Євромайдану
— На Майдані з першого дня. Ще до розгону біля стели розливала чай. Коли вранці почула про розгін, відразу кинулася на Михайлівську площу, потім прийшла у КМДА. Мене поставили розбирати і роздавати теплі речі. Згодом організували гуманітарний відділ. Працюємо, хто скільки може. Вже другу добу поспіль працюю. Втоми не відчуваю, додому не хочеться. Коли йду з Майдану, щось шкребе на душі. Зараз головне — не здаватися, не втрачати віри. Робота поки зачекає. Здобудемо перемогу — буде і робота, і гідні зарплати, і гарне життя.
— Приїхала на Майдан три тижні тому. Коли побачила, як «беркутівці» розігнали мирних людей. Вирішила для себе — стоятиму до кінця. Мене взяли до себе на квартиру добрі люди. Лишень у них ночую, бо зранку до ночі на Майдані. Ходжу між людей, спілкуюся, співаю, кричу гасла — аж захрипла. 1-го грудня була під час сутички біля Адміністрації президента.
Дочка каже, щоб я вже їхала додому. Кажу їй: «Як я не буду — то хто буде?!». Хочу, щоб мої діти, онуки жили у демократичній країні. От зараз переможемо — може, і я трохи відчую, що таке нормальне життя. Зараз для мене не існує президента як такого. Це людина, яка не чує свій народ, зубами тримається за владу. На мені атрибутика ще з Помаранчевої революції. Тоді українці домоглися свого. На жаль, вийшло трохи по-іншому. Цього разу — перемога буде за народом.
Михайло Гаврилюк, 34 роки, с. Ярівка, Хотинський район, Чернівецька обл. Комендант чернівецького намету
— Я на Майдані з 30 листопада. Відразу поїхав до Києва, коли «беркутівці» побили людей. На той момент у мене не було грошей навіть на дорогу. Позичив у друзів 200 гривень. Чернівчани обрали комендантом намету. Моє завдання — створити нормальні умови землякам-революціонерам. Та головне завдання — стояти на барикадах. Брав участь у всіх заворушеннях: під Адміністрацією президента, Верховною Радою, у ніч штурму стояв у шерензі на Інститутській. Коли стояв у тилу Верховної Ради, обморозив ноги. Досі п’яти печуть вогнем. З домашніми пересварився, кличуть додому. Як я можу поїхати з Майдану?! Що скажу 12-річному синові? Що постояв і втік, як пес?! Буду тут, доки не відчую перемоги.
Олександр Ананіч, 17 років, студент ЛНУ ім. І. Франка. Жертва розгону Євромайдану
— Я на Євромайдані від 23 листопада. Приїхав до Києва, бо хочу жити у цивілізованій державі, де є повага до людини і де не гроші вирішують твою долю, а справедливість. Ця ідея — не від політиків, це мрія простої людини. Ніч 30 листопада стала найжахливішою у моєму житті. З хлопцями охороняв штаб біля стели. Беркутівці прорвалися до нас, почув жіночі крики… «Беркутівці» по-звірячому били всіх: чоловіків, 17-18-річних студентів, жінок, дівчат. Та раптом побачив, як спецпризначенці кинули на землю вагітну жінку, яка працювала у нас волонтером, і почали гамселити її ногами! Коли хтось падав або намагався допомогти комусь, кидали на землю і топтали. Побоїще тривало у дві хвилі. Спочатку нас витіснили з Майдану, а потім уже за його межами доганяли, виловлювали і добивали на ходу. Звіряча зачистка Євромайдану тривала 10 хвилин. За цей час бійці «Беркута» встигли попробивати людям голови, поламати ребра, руки і ноги…
Після тих жахливих подій вже думав повертатися до Львова. Та не зміг. Не зміг покинути Майдан, облишити свою мрію у краще майбутнє. Я тут до перемоги!
Артур Герасим’юк, 14 років, учень 8-го класу, м.Чернівці
— На Майдан приїхав зі старшим братом 1 грудня. У ніч штурму — з 10-го на 11 грудня — три години стояв на Банківській на барикаді. Стримували натиск «беркутівців». Трохи страшно було! «Беркутівці» мені казали: «Йди звідси, малий!». Ніколи не стану міліціонером... Зі школою якось розберуся. Головне — перемога. Маю свої обов’язки: стою на барикадах, дрова ношу, топлю, допомагаю готувати їжу. Зазвичай ночую у наметі, кілька разів їздив на квартиру до киян, які запрошували до себе.
