«Не можу дивитися по телевізору на те, що влада робить з людьми...»

Щодня зі Львова на Київ, аби підтримати революційний Майдан, виїжджають близько 25 автобусів! Тільки зі штабу Координаційної ради львівського Євромайдану щодня відправляються близько 800 людей: половина — автобусами, половина — приватними автівками. У п’ятницю у колоні мітингувальників було 11 автобусів і 60 автомобілів.

У штабі Координаційної ради при Львівській облраді (у приміщенні відділу роботи зі зверненнями громадян) кипить робота. Охочих поїхати на вихідні до Києва дуже багато. Двері приймальні не зачиняються. Ті, які зареєструвались, чекають на вулиці, інші — розпитують, що зі собою брати, чи є ще місця в автобусі на певну годину. Від штабу автобуси відправляються о 18.00, 20.00 і 22.00, до них доєднуються приватні автівки, які підбирають по кілька людей.

Ті львів’яни, які з певних причин не можуть їхати до Києва, підтримують продуктами, теп­лим одягом. В одному кутку штабу бачу велику купу чорних пакетів з кожухами, шкарпетками, рукавицями, яка ледь не сягає стелі. Волонтери кажуть, що теплого одягу вже не потрібно — його вдосталь. Іншу стіну «підпирає» ряд білих, добре наповнених мішків із сухими харчами. На них невеликі наліпки з друкованим написом: «Поки ми разом — нас не здолати» і з закликом боротися. До волонтерів підходить молода жінка з чоловіком, в руках тримає невеликий зав’язаний пакет. Питає, де можна залишити продукти. На столі бачу скриньку для пожертв — на пальне. За словами волонтерів, 15% тих, які реєструвалися вдень, не приходять, тому складають додаткові списки.

Чоловіче товариство мітингувальників (студентів практично не було), які прийшли реєструватися на шосту годину чи пізніше, “розбавляє” жінка років п’ятдесяти. Пані Стефанія — з-під Городка — чекає, що і її зареєструють. Коли ж координатори доносять до неї вказівку начальника штабу — дітей і жінок не реєструвати, жінка все ж не втрачає надії. То підходить до приватних автівок, то комусь телефонує. «Я вже сиділа в автомобілі, мене вже брали, але в останній момент передумали, — каже пані Стефанія. — Але я все одно поїду, не можу дивитися по телевізору на те, що влада робить з людьми. У Києві на Майдані моя донька, вона мене чекає».

Жінка два тижні протестувала на Майдані під час Помаранчевої революції.

Не можуть залишатись байдужими до подій у Києві і студентки Європейського університету. Та їм у реєстрації теж відмовили. «Сьогодні я була на львівському Євромайдані. Стало на душі якось боляче, що не беру участі в київських протестах. Нарешті мій народ об’єднався — це така подія! Ніколи собі не пробачу, що не взяла в цьому участі», — ділиться емоціями студентка Соломія.

«У нас є проблеми з перевіз­никами. Багато відмовляються їхати в столицю, посилаючись на погоду. Але в нас є інформація, що з ними попередньо про це поговорили, — розповідає координатор Марта Пивоваренко. — Тому в п’ятницю були змушені частину людей відправити потягом. А нещодавно з Києва приїхали три порожні автобуси — не привезли людей назад, як було домовлено». За словами Марти, є і дуже відповідальні водії, які підтримують людей. Один з них, розповідає Марта, мало не кожної ночі приходить до штабу з готовністю їхати, в той час як деякі думають, як на цьому якнайбільше заробити. Водій автобуса, який мав відправлятись о 18.00, розповів, що до Києва везе людей вже вшосте. «Даішники не тільки зупиняють автобуси, а й виловлюють водіїв по хатах. Вони приходять до нас додому і пояснюють, що не потрібно везти людей на київський Майдан, — розповідає водій. — Мною зацікавилась міліція, телефонували вже двічі...».