Волинь: «геноцид» чи «військовий злочин»?
Українські та польські історики наразі не можуть знайти спільної правди про події 70-річної давнини та не здатні переконати одне одного
У Львові й Києві у книгарнях «Є» під гострі дискусії презентували український переклад книги польського історика Гжегожа Мотики «Від волинської різанини до операції «Вісла». Водночас у Польщі презентували переклад книги на тему Волині українського історика Ігоря Ільюшина. Як зазначили на презентації перекладу Мотики, чи не вперше до 70 роковин трагедії на Волині та чверті століття дебатів про неї, версію українського історика видали у Польщі. І навпаки. Та чи не кращими для пошуку істини були би версії істориків, без огляду на національність, а не українська та польська правда, — запитав на презентації один із істориків...
Прикро, що історики не могли впоратися з емоціями, — викрикували з місця, перебивали... Почути іншу думку ніхто не намагався, лише нав’язував свою. Зауваження виглядали іноді логічно, а іноді абсурдно. Наприклад, наші історики кажуть, що провід ОУН не видав наказу про акцію проти поляків, лише попереджав їх, аби їхали геть із цих територій під загрозою смерті, тобто щось планував. Чи, наприклад, думка Гжегожа Мотики, що не має значення, чому, з якої причини, УПА вбивала мирне польське населення — отже, це геноцид. Натомість, за його словами, вбивство мирного українського населення, яке чинила Армія Крайова (АК), — це «військовий злочин, а не геноцид, бо це було з помсти». Але ж відомо, що УПА теж чинила із помсти — за пацифікацію... То має значення причина вбивства мирного населення чи ні? Якщо так, то був це взаємний геноцид, а якщо ні, то чи були це взаємні військові злочини?
Історик Ярослав Сватко розповів, як 7 вересня 1943-го жителів села його батька на Волині знищив підрозділ АК поручника «Корда». Хто не втік — усіх вбили, включно з малими дітьми. Вони вбивали українців за те, що ті були українцями. Чому акція командира «Кордо» не є геноцидом? Відповідаючи, Гжегож Мотика сказав, що у цьому випадку була сліпа помста, і це був «військовий злочин». Мовляв, у таких випадках локальні польові командири АК вважали, що винними у тому, що сталося з поляками, були всі цивільні українці. Після такого тлумачення Ярослав Сватко послався на визначення «геноциду», яке дав сам польський історик: «Ви самі сказали, що геноцид — вбивство за етнічною ознакою. Українців вбивали за те, що вони українці». Тоді Мотика сказав, що це його суб’єктивне бачення цих подій і що вони, радше, «не переконають одне одного».
«Вважаю злочини АК проти українців — військовими злочинами. Щодо деяких українських сіл, то слід замислитися, чи не було щодо них вчинено акту геноциду... Тоді була українсько-польська територіальна суперечка. І поляки, і західні українці мріяли про свої незалежні держави. Жодна зі сторін не уявляла, аби в цій державі не було Львова. Усі непорозуміння між поляками і українцями виникали, коли доходило до питання про кордон. Конфлікту було не уникнути. Нічого дивуватися, що польські та українські партизани воювали між собою. Але це не виправдовує рішень, аби зброю направити проти беззбройних цивільних і в такий спосіб вирішити це питання», — сказав пан Мотика.
«Польські історики вважають, що не можна поставити знак рівності між діями (злочинами) УПА та польського підпілля», — сказав Мотика. Із цим категорично не погодилися українські колеги. Українські історики закидали, що, мовляв, поляки завищують у рази кількість польських жертв і занижують українських. Тобто були претензії до підрахунків і звинувачення у маніпуляціях. Мотика це заперечував. Українські історики казали, що немає документів, які засвідчують організовану акцію УПА проти поляків, а поляки, мовляв, посилаються на фальсифіковані свідчення, які дав НКВД один із керівників українського підпілля. Мотика вважає, що польський уряд в еміграції у Лондоні знав, що буде акція УПА, але не сприйняв її серйозно. Українські кажуть, що уряд в еміграції знав, але навмисне, з незрозумілих причин, нічого не вчинив...
«Намагався бути максимально об’єктивним. У мене враження, що мій опис у книзі не є ані польським, ані українським. Якщо до опису в загальних спільних рисах (подій на Волині) має колись дійти, то для цього потрібно ще багато спільних конференцій, книг і наукових праць», — резюмував Мотика. Усі погодилися, що діалог на цю тему має тривати, і, може, колись обидва народи зможуть наблизитися до спільного знаменника.
Довідка «ВЗ»
Гжегож Мотика — польський історик, що спеціалізується на польсько-українській історії, професор Інституту політичних досліджень Польської академії наук, викладач Ягеллонського університету, член Ради польського Інституту національної пам’яті. Автор книг, присвячених польсько-українській історії у ХХ ст. Презентована книга — підсумок багаторічних досліджень автора і є спробою знайти відповідь на запитання, що сталося у 1943-1947 роках між поляками і українцями.
