Акція «Вставай, Україно!»: здобутки і помилки

Олександр ПАЛІЙ, історик, політолог

Єдиним умовним «позитивом» для влади під час подій 18 травня стала демонстрація того, що в неї є багато грошей. Все інше їй пішло «в мінус». Це яскравий приклад того, як можна безглуздо загубити навіть величезні бюджети. Коли гроші не зароблені, їх часто витрачають бездумно…

Увесь мітинг Партії регіонів від початку до кінця робився для телевізора. Іншої мети не було. І що ми побачили? Із 40 тисяч заявлених владою учасників до події добрела заледве четверта частина. Решта були настільки низько мотивовані, що розбрелися роздивлятися Київ і пішли пити пиво у дворах...

Партія регіонів своїми «антифашистами» нагадала всьому світові і країні, як починався справжній фашизм. Серії фотографій з подій за участю бритоголових показували, хто більше схожий на спадкоємців Гітлера… У наших українських умовах фашизм — це більшовизм. Це — повне нехтування людськими правами, традиційними цінностями, зневага до природних прав людини. До речі, радянський режим убив десь учетверо більше українців, ніж Гітлер. А більшовики, нинішні комуністи — є прямими союзниками Партії регіонів. Крім того, фашизм традиційно — це союз силових структур і потужного монополістичного капіталу…

Щодо опозиції, то мітинг за її участю був масштабним (багато киян згадували, що не бачили таких з 2004 року). Водночас опозиція мала би зважати на «телевізійну» специфіку і бути більш креативною у своїх виступах. Але, з іншого боку, влада дуже допомогла опозиції. Характерні фізіономії «антифашистів», які побили до крові журналістів, стали «фішкою» регіонального мітингу. Партія влади, по суті, зай-мається не чим іншим, як пропагандою фашизму. Якщо опозиція замість бабусиного кота розмістить фото цих нелюдів, кращої агітації проти ПР годі й винайти…

Сергій ТАРАН, директор Міжнародного інституту демократій

18 травня ми побачили дві різні політичні події. Опозиція намагалася мобілізувати громадян навколо якоїсь програми. З боку влади політичної акції не було, це була пародія на неї. За останні три роки Партія регіонів не організувала жодного мітингу на підтримку будь-якої ініціа-тиви Януковича чи Азарова. Вона постійно воює з кимось — чи то з попередниками, чи то з «фашистами», яких в Україні немає…

Дехто каже про невиразність, неакцентованість, розмитість гасел акції опозиції щодо першого і другого туру президентських виборів. Кажуть, люди чекали начебто більшої конкретики. Але ж невідомо, за якими правилами відбуватимуться вибори президента! Не треба перебільшувати вад опозиції. І в тому, що у суботу не оголосили єдиного кандидата у президенти, немає нічого страшного. Опозиції можна порадити, щоб, закінчивши цю акцію, вона не йшла у «відпустку», а продовжувала мобілізовувати людей, створювала осередки на свою підтримку серед студентства, професійних незалежних спілок, за участю лідерів громад. У середині самих партійних структур теж мали би відбутися зміни. Від «польової» роботи залежать подальші успіхи опозиції...

Володимир ФЕСЕНКО, керівник Аналітичного центру «Пента»

Акцію опозиції і «альтернативний», «антифашистський» мітинг влади слід розглядати як репетицію протиборчих сил перед майбутніми президентськими виборами, відпрацювання політтехнологій, у тому числі брудних, які застосовуватимуть під час кампанії 2015-го. З обох боків така активність виглядала дещо передчасною, до певної міри як фальстарт.

Влада через підозрілих молодчиків пробувала спровокувати опозицію на силову відповідь. Вона демонструвала, що готова зупинити рішучі дії опозиції. Прикро, що таке протистояння відбувалося на тлі підготовки до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Європа уважно стежить за українськими подіями, тому, якщо наші політики прагнуть підписання цього документа, то не повинні створювати штучну напругу і давати європейським партнерам підстав для занепокоєння…

Оприлюднену домовленість лідерів трьох опозиційних партій висунути єдиного кандидата на президентські вибори позитивно сприй-няв їхній електорат. Але навряд чи легко буде домовитися про цього «єдиного», адже досі не визначилися з єдиним кандидатом на вибори київського мера…

Вадим КАРАСЬОВ, директор Інституту глобальних стратегій

Влада показала здатність активно протистояти акціям опозиції. Тим самим продемонструвала суспільству, що вулиці, майдани опозиції вона не віддасть. Що «вуличну» політику вона теж може контролювати і не збирається допустити переваги опонентів у цьому компоненті української політики. Влада показала, що теж може використовувати позапарламентські методи політичної боротьби і в такий спосіб стримувати опозицію. Саме таке завдання Банкова і ставила.

Опозиція домоглася масовості. Але чи завоювала вона розуміння у своїх виборців — питання. З уст деяких її промовців звучала войовнича, надто емоційна риторика, яка може злякати українських громадян. Деякі уривки цих виступів із задоволенням згодом прокрутять провладні канали — щоб їхній виборець, який голосує за «стабільність, поміркованість, прагматизм», жахнувся. У політиці не треба говорити таких речей, що начебто війна формує націю. Сьогодні націю формують толерантність, консолідованість, позитивний, проєвропейський сенс. А виглядало так, що деякі спікери опозиції несли антиєвропейський дух. А в цей час спікери провладного мітингу (часто фальшиво) говорили про європейський напрям України, необхідність сконцентрувати проєвропейські сили.

Щодо заяв про єдиного кандидата. Мені не хотілося б, щоб опозиція потрапила у певну тактичну пастку. А вона така: якщо обрана модель з першим-другим туром працюватиме далі, то чи не вийде так, що у другий тур потраплять Янукович і Тягнибок. І тоді решта опозиціонерів, які скріпили домовленість підписами, вимушені будуть підтримувати радикала. Але чи погодяться підтримувати Тягнибока виборці Яценюка, Кличка? Якщо майбутня виборча кампанія опозиції супроводжуватиметься більше емоційними, ніж політичними виступами, опозиційний кандидат може опинитися у непростому становищі. Треба знайти розумну альтернативу нинішній владі… Якщо домінуватимуть радикали — Україна програє.

Олексій ГАРАНЬ, політолог

Акція опозиції була не просто політичною, вона була спрямована насамперед на те, щоб Україна зробила європейський вибір. І те, що у цей день влада почала робити безглуздий «антифашистський» мітинг, виглядало як провокація. Ми побачили брудні технології зразка 2004 року, які можуть розколювати країну. Істерію нагнітали на рівному місці. Ну про який фашизм можна говорити? Видно, відпрацьовували сценарій, який запустять напередодні президентських виборів 2015 року.

Декларація опозиції про скоординовані дії сприйнялася позитивно. Але виникає запитання: скільки ж опозиційних кандидатів буде у першому турі?