Приватні детективи хочуть вийти з тіні

Персонал готелю, що в гірському селі Розлучі Турківського району Львівщини, даремно намагався вгадати, що за люди оселилися у них на вихідні. На звичних лижників кількадесят упевнених у собі чоловіків віком від сорока до п’ятдесяти років були не схожі. Насправді в одному з глухих куточків Карпат зібралися на свою конференцію члени Всеукраїнської асоціації приватних детективів — колишні офіцери міліції, співробітники спецслужб, розвідники, бійці загонів спецпризначення. Після відставки ці ще не старі чоловіки вирішили не нудьгувати, розводячи кролів, а заробляти гроші тим, що вміють найкраще, — наданням специфічних послуг. Разом із ними в Розлуч приїхали приватні детективи з Росії, Литви, Словаччини та інших країн.

Слово “ДЕТЕКТИВ” походить від латинського detego — розкриваю, викриваю. Цим і займаються представники цієї професії. “Закон “Про оперативно-розшукову діяльність” передбачає, що нею мають право займатися лише державні структури. Отож ніяких приватних детективів в Україні не існує”, — категорично заперечують саме існування приватних нишпорок представники силових структур. Насправді в Україні вже багато років діють чимало приватних детективів та детективних агенцій. Під час реєстрації у податкових органах вони посилаються на вітчизняний КВЕД (Класифікація видів економічної діяльності), де з 2010 року зазначено такий вид діяльності, як “проведення розслідувань”.

Законопроект з... орфографічними помилками

Всеукраїнська асоціація приватних детективів виникла кілька років тому у Хмельницькому. До асоціації приєдналося чимало детективів з усіх куточків України. Спільними зусиллями ці люди спробували “проштовхнути” до Верховної Ради проект закону, який би повністю легалізував професію приватного детектива. “Коли підходили з цим питанням до деяких законодавців, — згадує президент асоціації Ігор Цмінський, — натикалися на повне нерозуміння наших завдань. Чули у відповідь: “То ви будете за мною слідкувати, а потім розповідати в Інтернеті про всіх моїх коханок?..”.

Поки приватні детективи намагалися пояснити, чим насправді займаються, двоє депутатів зареєстрували у Верховній Раді законопроект “Про приватну детективну (розшукову) діяльність”. Ознайомившись з цим проектом, практикуючі детективи остовпіли: зареєстрований законопроект ряснів... орфографічними помилками. Ознайомившись з ним уважніше, детективи зрозуміли, що мають справу не з безграмотністю народних обранців чи їхніх референтів. Просто до Верховної Ради подали... електронний переклад російського закону про детективну діяльність, який у сусідній країні прийняли у 1993 році. Прийняття цього закону призвело до того, що в Росії більшість детективних агенцій через недосконалість законодавства перейшли “у тінь”. Порадившись, українські детективи вирішили не вигадувати ще одного велосипеда, а спробувати сформувати разом та внести у вже зареєстрований законопроект свої фахові доповнення. Для чого й зібралися разом у Карпатах.

«Встанови: вона б... чи порядна жінка?»

Колишні офіцери розвідки, міліцейські “топтуни”, контррозвідники доводять, що їм “западло” перейматися справами про жіночі чи чоловічі зради. Та один із одеських детективів зізнався, що найбільше заробляє саме на таких справах. “Ти встанови: вона б... чи порядна жінка”, — з такими замовленнями, — каже детектив, — до мене звертаються глави пристойних єврейських родин, діти яких надумали йти у РАГС зі своїми обраницями”.

Колишній працівник Головного бюро кримінальної поліції Литви Олегас Ріманас натомість каже, що швидкий та “чистий” прибуток воліє отримувати від виявлень в офісах фірм “клопів” та інших несанкціонованих “закладок”. В Україні для такого виду діяльності приватники наразі мають отримати ліцензію в СБУ. Неабиякі прибутки литовські нишпорки мають і завдяки використанню новітніх “шпигунських” технологій. Наприклад, закуплених в Ізраїлі наркотестів. Вартість одного пакунка наркотесту — близько 150 гривень. З клієнтів за його використання беруть близько тисячі гривень.

“Батьки, які підозрюють, що їхні діти вживають наркотики, — пояснює Олегас Ріманас, — бояться ранити підлітків своїми розпитуваннями, отож приходять до нас. Ми просимо їх принести будь-який предмет, якого торкався син, скажімо, ручку. Використовуючи ізраїльський тест, ми за лічені хвилини встановлюємо, чи вживав власник ручки наркотики, якщо вживав — які саме”.

Ще одне ноу-хау литовських детективів стало вважатися престижним подарунком у бізнесових колах. Це — “хитрі” чохли для мобільних телефонів, виготовлені зі спеціальної тканини, одного з білоруських підприємств. Якщо мобільник з таким чохлом кладуть в одну кишеню, він просто захищає власника мобілки від опромінювання. Поклав у другу — повністю блокує зв’язок з мобільним оператором, отож місцезнаходження власника мобілки та “хитрого” чохла неможливо вирахувати.

Хоча приватні детективи не люблять згадувати про такі послуги, як фіксація подружніх зрад, саме цей напрям діяльності приносить чималі прибутки. “Ми фіксуємо чоловіка, коли перебуває з коханкою в ресторані, на вулиці, в інших громадських місцях, де не можна розраховувати на охорону приватного життя”, — пояснює легальність такої діяльності Ріманас.

Найбільше замовлень на фіксацію подружніх зрад українським детективам надходить від громадян країн, законодавство яких передбачає певні бонуси при розподілі майна для тих, хто довів, що причиною розлучення стала подружня зрада. До однієї зі столичних детективних агенцій, скажімо, з таким замовленням звернулася громадянка США — українка за походженням. У Штатах вона отримала відповідний дозвіл суду на збір доказів подружньої зради чоловіка, який мав бізнес і в Києві. Незабаром столичні детективи переслали у США з сотню фотографій, на яких американець був знятий в компанії київських повій.

Екс-убозівець — проти дитячого рекету

Першими клієнтами приватного детектива Ігоря Давиденка стали батьки, які помітили, що діти приходять зі школи пригніченими, іноді з синцями. Та на запитання дорослих підлітки не відповідали. “Не підуть же батьки лише зі своїми підозрами до дільничного чи у карний розшук? Там з них лише посміються, — зазначає Ігор Давиденко. — А я в змозі встановити і зафіксувати, що під школою у десятикласника Петра щоранку вимагає гроші місцевий хуліган Василь. Можу й пояснити цьому хуліганові, що займатися рекетом — погано. Причому пояснити так, щоб він у бік Петра більше навіть не дивився”. У подальшому, якщо закон про приватну детективну діяльність приймуть, Ігор Давиденко планує займатися перш за все розшуком зниклих безвісти людей. Вважає, що у нього це краще виходитиме, ніж у заваленого справами “по саме не можу” опера із райвідділу.

Сьогодні, вважають приватні детективи, в Україні їхня професія — одна з найбільш затребуваних. Значна частина населення, доводить статистика, державним правоохоронним структурам не довіряє. Не розкривається і чимало злочинів. То чому б для їх розкриття не задіяти приватних детективів? Вони, зрозуміло, за “дякую” не працюватимуть. Та хіба у державних структурах пересічним громадянам не доводиться “дякувати” грошовими купюрами, не отримуючи взамін жодних гарантій? Чи не краще офіційно найняти приватного детектива, який перейматиметься не десятками справ, а лише вашою?