«Не треба накручувати себе ні «зрадонькою», ні швидкою «переможенькою»…

19 листопада виповнилося 1000 днів повномасштабної війни, в якій росія намагається упокорити Україну. Світ із затамованим подихом спостерігає за цим нерівним поєдинком хижацької імперії проти молодої незалежної держави. З часів гітлерівського нашестя такого жахіття Європа не бачила. Тисячі смертей, переповнені госпіталі, сучасні катівні, діти-сироти, бранці, зруйновані міста і села, заміновані поля, знищена економіка, сплюндроване довкілля. Мільйони людських трагедій. Усе це принесла в Україну путінська росія. Щодня вона продовжує сіяти смерть. Іде планетарна екзистенційна боротьба зла і Добра. Два з половиною роки неймовірними зусиллями українці цю навалу стримують. 1000 днів- унікальна цифра, бо нам, згадайте, пророкували припинення спротиву за якихось три дні, від сили — за тиждень…

На російсько-українську війну, її розвиток і потенційне завершен­ня дивимося очима військово­го аналітика, кандидата політичних наук, полковника ЗСУ Петра Черника.

— Розпочнемо нашу розмову з найактуальніших новин. У медіа з’явилися повідомлення, що США, Велика Британія і Франція нарешті дозволили Україні бити в глиб росії далекобійними ракетами ATACMS, SCALP/Storm Shadow. Чи вплине це на воєнну ситуацію кардинально?

— Якщо згаданих ракет буде лише кілька десятків, це нічого не змінить. Їх потрібно сотні! Треба дочекатися, щоб вони запрацювали. Але є нюанс: амери­канськими ракетами можна бити лише по Курській області. Якщо так, тоді важ­ко буде говорити про якісь суттєві зміни у перебігу війни…

Зараз ми спостерігаємо велику геопо­літику: друга за потужністю держава кон­венційною зброєю не може впоратися із країною, військовий потенціал якої вва­жають у світі 16-им! Саме тому путін не­скінченно лякає нас ядерним жупелом…

Рано чи пізно ця війна завершить­ся. Великий переговорний процес про її згортання розпочався ще у червні поточ­ного року, на Глобальному саміті миру у Швейцарії. Це було не що інше, як сило­вий примус путіна до поступок. Чи при­мусять його? Як на мене — так! Думаю, наступного року гостру фазу бойових дій, найімовірніше, буде призупинено.

За нашими спинами нічого не відбу­ватиметься, ми теж будемо брати участь у переговорному процесі. Подивімося тверезо: наші партнери не дадуть нам стільки зброї, щоб відбити Донбас. Клас­ти пів мільйона наших людей за те, щоб повернути його? Хто у здоровому глузді це зробить?

Швидких перемог не буде. Але у певно­му сенсі ми вже перемогли! Попри те, що Україну хотіли ліквідувати як яви­ще, наша держава втрималася, вистояла. 50% військового потенціалу росії підірва­но. Скажімо, там без західних технологій не можуть розбудовувати свою стратегіч­ну авіацію — корпорація МіГ деградувала. У кремлі зробили останній істеричний ри­вок, щоб відновити імперію, бо, як казав колись їхній вождь лєнін, втратити Україну означає втратити голову.

— У москві нервово заявили, що до­звіл Заходу на удари далекобійними ракетами — крок до початку Третьої світової. І пригрозили жорсткою відпо­віддю. путін блефує чи справді може вдатися до надзвичайних кроків?

— Ніхто не може залізти у голову пу­тіна. Його дії на Заході прогнозують до­сить обережно. У конвенційній війні (без застосування ядерної зброї) він більше не має чим особливо відповідати. Усім, чим росія могла по нас вдарити, вже вда­рила. Її недавній недільний масований залп — 120 ракет. У серпні було за раз ви­пущено 127 ракет. На більший показник, думаю, у росії не вийдуть. Можливо, ро­сіяни вдадуться до тактичного ядерно­го удару, можливо, спробують застосу­вати хімічну або бактеріологічну зброю. Але чи зважаться вони на таке безглуздя — не знаю…

Країни НАТО мають чим відповісти. На їхніх складах є 5 тисяч ракет ATACMS, стільки ж — високоточних ракет AGM-158 з дальністю завдання ударів 900 км (F-16 бере дві такі ракети). Крилатих ра­кет «Томагавк» мають 7 тисяч одиниць. Є чим бити! А росіянам нема куди підніма­ти планку, вони перебувають на найви­щій точці бойових витрат…

— 1000 днів Україна стримує повно­масштабну російську агресію. Протя­гом 2024 року це дається нам важко — у новинах часто чуємо повідомлення про втрачені населені пункти…

— Питання про поразки — дискусійне. Нас часто захльостують емоції, які бе­руть гору над розумом. Але війна — це математика! За підсумками 2022 року москалі втратили 90 тисяч свого особо­вого складу. У 2023 році - вже 250 тисяч. А за підсумками цього року буде більш ніж 350 тисяч. То де тут поразки? Я під­рахував: за 90 днів літа росіяни втрати­ли понад 4,5 тисячі одиниць артилерії. За минулий тиждень у ворога зафіксова­но 11 тисяч 940 втрат живої сили. І це при тому, що під час десятирічної війни в Аф­ганістані радянський союз втратив уби­тими 15 тисяч воїнів!

— Чуємо теж про наші захоплені во­рогом території…

— Так, окуповані території є. Це прикро й гірко. Але кожен квадратний кілометр окупантам дається дуже дорого. Ці втра­ти пропорційні із часами Другої світової. Як казав колись багаторічний начальник Генерального штабу Королівства Прус­сія Гельмут фон Мольтке-старший, треба армію розбити — а території повернуть­ся самі.

москва впаде — впаде неминуче! А ми все своє повернемо до останнього мілі­метра. У цьому не маю сумніву.

Зараз дуже важливо всім нам не роз­хитати планку емоцій в котрийсь бік — «зрадоньки» або «переможеньки», яка ні­бито буде ось-ось. Дехто думає, що ми за кілька днів москву закидаємо «атакам­сами». А коли цього не станеться, знову почуємо про «зрадоньку»… Треба вміти володіти собою, навчитися тримати цю правильну золоту середину. Саме так ви­глядає обчислення війни у математично­му виразі.

— Чи є у нас ресурси, щоб перела­мати хід війни на свою користь?

— «Вундерваффен», окремої чудо-зброї, яка дала би небачений ефект, з до­помогою якої ми перемогли б, не існує. Усе в пакеті. Нам би 300 літаків F-16, ти­сячу ракет ATACMS, 500 «Томагавків», гі­гантську кількість засобів радіоелектрон­ної боротьби, кількадесят тисяч дронів — і ми могли б цю війну виграти! Але є голо­воломка. Ми ще не готові до класичної перемоги — повністю вибити окупантів і вийти на кордони 1991 року…

— На Заході багато хто втрачає віру, що Україна може здолати росію. А відтак натяками підштовхує нас до переговорів з путіним. Дехто пропо­нує в обмін на мир змиритися із втра­тою значної частини території, піти на інші поступки кремлю. Побутує дум­ка, що нас готують до капітуляції…

— Капітуляція — це російські танки в Ужгороді. Це виїзд з України мільйонів людей. Не можна таке слово вживати. Це злочин проти нас самих! Самі собі це негативне емоційне поле створюємо.

Ми, українці, досягли неймовірного: так довго тримаємося у конвенційній ві­йні проти такого сильного ворога. Проти другої армії світу! Проти ядерної країни! І ще — це рідкісний випадок у воєнній іс­торії, коли неядерна країна здійснює по­вноцінну воєнну операцію на території ядерної країни. Ми вже три місяці пере­буваємо на російській території. Це фе­номен!

Чому накручуємо себе тим, що хтось готує нас до капітуляції? Ні, не готують! — а шукають форму виходу з війни. По­ясню вашим читачам, чому так відбу­вається — бо ніхто не хоче розвалювати росію. І нічого тут не вдієш. Самостійно — без велетенської військової і фінансо­вої допомоги Заходу — виграти цю війну у росії ми, українці, не можемо. Нагадаю, 50% нашого бюджету формується за ра­хунок допомоги наших союзників і парт­нерів. Коли «наростимо м’ясо», побуду­ємо свій власний ракетний щит, будемо мати оптимальну кількість ракет і пус­кових установок — тоді буде зовсім інша розмова.

— Дональд Трамп, переможець президентських виборів у США, обі­цяв завершити російсько-українську війну за 24 години. Якими козирями він може оперувати для втілення цієї обіцянки?

— Не буде жодних 24 годин! Це все пе­редвиборча риторика. Те, що відбува­ється до виборів і після них — різні речі. Якщо наступної осені вийдуть на якусь там «формулу миру», вже буде добре… Ніхто не знає, чим завершаться ці по­шуки миру. Трамп — унікальне явище. Це єдиний несистемний президент у США, більше таких не було. Всі решта були системними політиками або військови­ками. Невідомо, куди поверне Трамп. Тут стільки варіантів розвитку подій, що я гублюся.

Уявімо, що Трамп розпочне торговель­ну війну з Китаєм, це цілком можливо. Якщо запровадить 60-відсоткове мито на товари китайського виробництва, то у межах року економіка Піднебесної «ляже». Уявляєте, що для планети Зем­ля означає китайська економіка, яка «ле­жить»? Це катастрофа для цілої низки ви­робництв, у тому числі - європейських. Наприклад, для того ж «Фольксваґена» чи інших фірм, які закупляють продукцію у Китаї. Нагадаю, весь наш внутрішній еко­номічний потенціал як явище, за винят­ком аграрної галузі, ІТ-сектору, атомної енергетики, «ліг» на початку цієї війни… Якщо ж «лягає» економіка Китаю, то ниж­че ніж 20 доларів за барель падають ціни на нафту. Економіка потребує пального. Нема економіки — воно не потрібне. А по кому це б'є найбільше?..

— По росії…

— Однозначно! На жаль, багато з нас на третьому році великої війни не навчи­лися мислити тверезо. Часто впадаємо у крайнощі: там десь хтось без нас про щось домовився, там підштовхують до капітуляції… А треба зважати на цілу купу складних моментів, вкладати їх у баланс, розуміти, як функціонуватиме ця склад­на система.

— Яким ви бачите сценарій розвитку подій у найближчі тижні?

— На жаль, і далі будуть ракетні удари росії. путін знову показуватиме, що грає поза правилами. На якісь реальні зміни можна буде сподіватися після 20 січня, коли Трамп вступить на посаду.