«Блекаут» для художників

Нещодавно культурологічна спільнота Львова тішилася із зустрічі з чудовими роботами народного художника України Петра Сипняка. У Національному музеї імені Митрополита Андрея Шептицького відкрили його ювілейну виставку «Земля свята». Яке ж було наше здивування, коли Петро Михайлович повідомив нам, як по-особливому «привітали» його з днем народження працівники «Львівобленерго»: влаштували йому «блекаут»! Митця попередили, що… відключать світло у його художній майстерні.

Все почалося з візиту до май­стерні двох контролерок з «Львівобленерго». Їхню увагу приверну­ли численні картини художника. «О, то ви продаєте картини! Тобто здійснюєте комерційну діяльність! Тоді мусите пла­тити за електроенергію за комерційним тарифом!». Про це, казали, йдеться в останній постанові НКРЕКП…

Художник намагався пояснити жіноч­кам, що працює творчо, а не «здійснює комерційну діяльність», але марно. Вони стояли на своєму: виписали акт про по­рушення, де йдеться, що «електрична енергія на об'єкті побутового споживача використовується на непобутові потре­би, а для незалежної професійної діяль­ності». Прописали переукласти договір з ЛОЕ на оплату на комерційній основі, інакше відключать світло. А також ска­зали прийти на комісію в ЛОЕ, мовляв, там він зможе викласти свою позицію, і, можливо, його почують…

«У Львові є тисяча художників, чому платити за комерційним тарифом маю саме я?», — виникло природне питання у Петра Сипняка. «О, то дайте нам адре­си цих художників! Ми підемо до них і теж перевіримо!» — стрепенулися жіноч­ки. Отакої! Ще й «стукачем» хотіли його зробити!

Голова правління Львівської об­ласної організації Національної спілки художників України Ігор Гав­ришкевич написав звернення до ке­рівника ПрАТ «Львівобленерго». У доку­менті йдеться: «Згідно із Законом „Про професійних творчих працівників і твор­чі спілки“, діяльність художників, членів НСХУ, і зокрема Петра Сипняка, не має жодного відношення до комерції… Чле­нам творчої спілки для забезпечення умов для творчої діяльності надається окрема кімната (майстерня), що оплачу­ється в одинарному розмірі… Дія будь-якої постанови або підзаконного акта не може змінювати норми закону. Тому змі­на комунальних тарифів для художни­ків за їхні творчі майстерні на комерцій­ні суперечить даному закону і не може стосуватися творчих майстерень і, зо­крема, майстерні народного художника України Петра Сипняка».

На запит «ВЗ» до «Львівобленер­го» пресслужба відповіла, що «художня майстерня чи інші офіси спілок — це при­міщення, де здійснюється певна профе­сійна діяльність, а не живуть люди. Від­повідно оплачувати електроенергію такі споживачі повинні за непобутовим та­рифом, а не таким, як для населення».

Тим часом на Петра Сипняка чекала «екзекуція» на комісії ЛОЕ. Він сподівав­ся, що зможе там довести свою правоту. Натомість йому просто повідомили, що він мав прийти до них вже із переукла­деним договором на комерційну оплату. Аби не опинитися у «блекауті», художник від безвиході подав документи на пе­реукладення договору на комерційній основі. Там документи прийняли, але сказали, що будуть оформляти їх… три тижні. А за цей час… відключать світло! Ба більше! — коли оформлять йому но­вий договір, він ще мусить оплатити по­вторне підключення світла, а там чимала сума. Це нагадує енергетичний рекет?

Юристи, до яких зверталася по ко­ментар авторка цих рядків, кажуть, що формально енергетики праві. Спожи­вачів ділять на дві категорії - побутові і непобутові. Побутові - коли сидиш вдо­ма і світиш світло. Тоді платиш за тари­фом — 2,64 гривні за кіловат. Непобуто­ві - всі решта, платять за «комерційним тарифом» — від 4 до 7 «з копійками» кі­ловат (залежно від класу напруги та ін­ших нюансів).

Можливо, юридично вони і пра­ві… Але є буква закону, а є дух зако­ну. Творчу діяльність аж ніяк не можна дорівнювати до комерційної. Худож­ники — небагаті люди. Лише одиниці з них заробляють на своїх картинах при житті. Більшість із тих, кого ми сьогод­ні вважаємо геніями у мистецтві, става­ли знаними і «продаваними» вже після своєї смерті. Тому було б логічно і спра­ведливо для творчих людей в таких ви­падках робити винятки або ж особливі умови…

Тим більше скрутно митцям у ниніш­ній, воєнний час. Попри все, вони дають собі раду. Організовують аукціони, де продають твори мистецтва, а виручку донатять на ЗСУ. Міністерство культури, творчі спілки мають захищати інтереси митців. Бо мистецтво — це також зброя у боротьбі з ворогом. Недарма рашисти так прагнуть знищити українську іден­тичність, нашу культуру. А тут виходить, «не так тії вороги, як добрії люди…».