«Закон про мобілізацію — єдиний спосіб виживання України»
При цьому до війська мають піти і політики, і колишні високопосадовці, переконаний колишній нардеп, міністр, генпрокурор Юрій Луценко
За словами президента, у найближчий час до ЗСУ треба набрати пів мільйона громадян. Порядок цього набору прописано у внесеному до Верховної Ради урядовому законопроєкті «Про удосконалення окремих питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби». Він викликав зливу відгуків у суспільстві.
Документ передбачає низку новацій, зокрема зниження віку осіб, які підлягають мобілізації, з 27 до 25 років; надсилання повісток через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста або на їхню електронну пошту; запровадження базової загальновійськової підготовки до трьох місяців для всіх громадян віком від 18 до 25 років при всіх навчальних закладах; скасування висновків військово-лікарських комісій про обмежену придатність до військової служби (або придатний, або непридатний). Зменшено категорії осіб, які матимуть відтермінування від мобілізації, зокрема, такого права буде позбавлено державних службовців, працівників Бюро економічної безпеки України, Державної виконавчої служби України та прокуратури.
Для ухилянтів у законопроєкті передбачено обмеження і покарання: пропонують вносити їх у реєстр боржників, не дозволяти брати банківські позики, отримувати соціальні допомоги, пільги, адмінпослуги від держави. Хто ігноруватиме повістку, той не отримає водійських прав, йому не дозволять керувати власним транспортом, купувати-продавати майно тощо.
Думками про цей резонансний законопроєкт ми попросили поділитися людину, яка у різні часи словом і ділом боронила Україну, мала відношення до захисту прав і свобод українців. Наш співрозмовник — відомий політик, колишній міністр внутрішніх справ, ексгенпрокурор України, учасник російсько-української війни, капітан ЗСУ у відставці Юрій Луценко.
«Відповідальність за мобілізацію має взяти на себе президент. Це його обов’язок!»
— Будь-хто, хто останнім часом був на цвинтарі і бачив могили наших воїнів, розуміє, що армія потребує поповнення, — каже Юрій Луценко. — Кількість цих могил тисне психологічно. Виникає питання: хто замінить десятки тисяч полеглих та важко поранених?
Закон про мобілізацію — вимога часу і єдиний спосіб виживання країни. Щораз нові злодіяння ворога показують, що ми не повинні мати жодних ілюзій: ідеться не про захоплення тієї чи іншої території, мета кремля — повністю знищити Україну і українців. Про це свідчать ракетні атаки по пологових будинках, житлових масивах, школах, дитсадках, а не тільки по військових об'єктах.
Кожна хвиля мобілізації, і це показали події початку війни 2014−2015−2016 років, має відбуватися за рішенням президента. У Конституції зазначено обов’язок глави держави взяти на себе цю відповідальність. У законі про мобілізацію розписано функції всіх державних органів із цього питання. І саме президент відповідає за «обсяги, кроки та порядок мобілізації». Тому зміни до закону про мобілізацію має вносити саме він. Бо функція Верховного головнокомандувача — це не роль на сцені. Це обов’язки, у тому числі такі важкі, як обсяги, термін та порядок нової хвилі мобілізації. Як людину, дотичну до юридичних питань, мене дивує небажання президента виконувати ці свої функції. Як і дивує його бажання перекинути питання мобілізації на Валерія Залужного, на Рустема Умєрова, на Кабінет Міністрів. На кого завгодно — лише б не взяти цю відповідальність на себе. Вважаю, мала би бути спільна заява про мобілізацію від президента, міністра оборони і Головнокомандувача Збройних сил України.
Про справедливість
Мобілізація має бути справедливою. Основна точка несправедливості - діяльність військово-лікарських комісій (ВЛК), які, з одного боку, продають фальшиві підстави для ухиляння, з іншого — не відпускають з армії додому справжніх інвалідів. Це значною мірою відповідальність міністра оборони і начальника Генштабу — мають провести дуже швидкі й публічні зміни у ВЛК. Тим паче, що новий командувач Медичних сил ЗСУ Анатолій Казмірчук, призначений півтора місяця тому, має високий авторитет серед військових медиків.
Певний відсоток працівників усіх правоохоронних структур має бути мобілізований. Бо якщо з поліції вже зняли бронь, то, наприклад, президентська охорона (Управління державної охорони) перебуває під бронею, Державне бюро розслідувань (ДБР) — теж. Так не має бути! Усі люди, які носять погони, мають у певній пропорції іти на фронт першою чергою. При цьому наратив, мовляв, «нехай поліцейські воюють, і цього достатньо» — брехливий. У МВС приблизно 400 тисяч працівників. 100 тисяч з них — це Нацгвардія, яка вся вже воює по-геройськи, починаючи від Третьої штурмової бригади, про яку знають усі, до менших підрозділів, але не менш героїчних.
У Національній поліції - 110 тисяч працівників. Приблизно третину з них може бути призвано. На їхнє місце законом треба передбачити можливість призову пенсіонерів МВС, які зуміють (я це точно знаю) виконати функції тих, хто піде на війну. У Нацполіції, СБУ, УДО, ДБР, БЕБ, НАБУ — у всіх цих органах є пенсіонери (які вийшли на пенсію у 45 років). Вони могли б достатньо ефективно замінити до 30% своїх молодих колег, можливо, навіть краще за них працювали би слідчими, операми, експертами, іншими фахівцями. У наш час це одне з рішень проблеми мобілізації…
У МВС є ще 170 тисяч представників Служби надзвичайних ситуацій. Їх, очевидно, не можна мобілізовувати з огляду на те, що, крім безпосередніх «мирних» обов’язків, вони ліквідовують наслідки ворожих атак. Є ще приблизно 60 тисяч прикордонників, але всі вони стоять на рубежах країни, на бойових лініях.
Коли говоримо про МВС, про так званих ментів, то з їх числа можна було би мобілізувати приблизно 35 тисяч осіб. Це чимало. Загалом, місяців зо два мобілізація може базуватися на силовиках. За цей час треба зробити третій важливий крок — провести на полігонах вишкіл цивільних осіб, яким набагато важче увійти у роль військової людини. За два-три місяці мобілізовані мають пройти злагодження і отримати конкретну військову спеціальність, відповідно до свого досвіду і здібностей.
Армія не повинна бути робітничо-селянською
Ще одну важливу річ треба негайно зробити — мобілізувати певну кількість політичних VIPів, тобто високих персон, колишніх і нинішніх. Армія не повинна бути робітничо-селянською. Таке розуміння було однією з причин того, чому я 24 лютого 2022 року подав заяву у Збройні сили. Присутність політиків на фронті не така вже й вирішальна для перемоги. Але вона вирішальна для відчуття спільності, єдності, справедливості й готовності інших боротися за свою країну. Наприклад, «95-й квартал» має хоча би згадати про легендарного співака Елвіса Преслі, який одягнув військову форму і поїхав на американську війну у В'єтнамі. Боїшся снайпера — бери гітару і піснею працюй в армії! Це там теж потрібно.
І депутати — не тільки колишні, а й нинішні - могли би бути на війні. Керівництво міністерств і відомств, яке має по 15 заступників, також мало би підлягати мобілізації (не все, звичайно, щоб не паралізувати роботу). Колишні прем'єри, міністри, екскерівники державних служб, а тим більше — силових відомств, мають першою чергою іти на фронт.
Якщо все це зробити, суспільство усвідомить, що це — наша спільна війна. Всі - від політиків до менш відомих людей — підлягають мобілізації. Тоді вони побачать, що силовики, які отримують надбавки, більш ранню пенсію, стають до зброї першими, даючи можливість підготувати менш готових.
І найголовніше, що потрібно нам для змобілізованості, — суспільство має побачити єдність президента і Головнокомандувача ЗСУ. Бо очевидне протистояння Зеленського із Залужним є найбільш небезпечним чинником не стільки у політиці (там усе зрозуміло), а саме у війні.
«У Києві і у Львові одне життя, у Бахмуті й у Мар'їнці - інше»
Приклади відповідального ставлення політиків до захисту своєї країни є. Колишній народний депутат України Олег Барна воював і загинув на фронті. Зараз у десантно-штурмових військах воює його молодший брат Степан, колишній голова Тернопільської облдержадміністрації. Воює в аеророзвідці колишній нардеп і журналіст Ігор Луценко. Із серпня 2022 року на фронті перебуває колишній нардеп Олег Ляшко. Нищить бронетехніку ворога з допомогою «Стугни» колишня депутатка Верховної Ради Тетяна Чорновол.
На фронті захищає Україну колишній начальник Національної поліції Сергій Князєв, генерал поліції І рангу — він в окопах під Авдіївкою. Колишній начальник поліції Києва, уродженець Горлівки Андрій Крищенко — під Мар'їнкою, зустрічалися з ним у Бахмуті. На фронті і колишній начальник поліції Закарпаття Павло Кононенко.
Загалом колишніх депутатів, керівників на фронті не так уже й багато, як хотілося б. Вважаю, цей перелік могли би доповнити екскерівники силових структур. Скажімо, є у нас лейтенант Баканов… Колишній прем'єр-міністр Гончарук просидів в Америці пів року, і тепер він уже в Наглядовій раді Укроборонпрому, яку сам же розвалив. А візьміть того ж Татарова, який носив погони за Януковича!
Водночас мене вражає низька компетентність деяких наших високопосадовців у питаннях війни — вони відірвані від реальності. Ось приклад. Мер одного з великих обласних центрів разом з іншими мерами приїхали до чинного прем'єра. Кажуть до глави уряду: ви у нас забрали ПДФО, але хочете, щоб ми знову купували безпілотники! При цьому мери поклали на стіл прем'єру величезний стос папок, де написано, що саме конкретне місто придбало для армії. Прем'єр листає і запитує: «А що це ви накупляли? Навіщо стільки дисплеїв? Навіщо ці планшети, якісь дроти? Навіщо телевізори для воїнів купуєте? Вони там що — кіно дивляться?». Мер тоді каже: «А ви хоч раз були на фронті? Ви розумієте, що вже навіть на взводному опорному пункті стоїть дисплей? І що при кожному безпілотнику має бути планшет! Все це зв’язано між собою — за інформацією, яка надходить, ухвалюють певні рішення…». Прикро, що на другому році війни прем'єр країни, яка воює, не знає елементарних речей.
2016 року багато хто казав: «Нехай воює Порошенко!». Зараз кажуть — «Нехай воює Зеленський — а ми не будемо воювати!». У Києві і у Львові одне життя, у Бахмуті й у Мар'їнці - інше. Воно знову перестало між собою з'єднуватися. Знову все лягло на плечі тисяч волонтерів, які допомагають фронту… А мали би бути плечі мільйонів.
Політики повинні піти на війну. Це закон будь-якої країни, що воює. Бо якщо політики і їхні діти не йдуть на війну, це означає, що вони служать іншій країні. А відповідно люди запитують: чи це моя війна?
Крайнощам треба поставити край
Надходять повідомлення про обмеження виїзду за кордон жінкам, які не стали на військовий облік, а також про проблеми виїзду багатодітних чоловіків.
Це класика нашого українського життя — кидатися у крайнощі. Наскільки знаю, закон не вимагає ставати на облік всім жінкам, але вимагає цього від медиків. Хочу наголосити: йдеться не про призов в армію, а про те, щоб стати на облік у ТЦК.
Щодо блокування виїзду багатодітних чоловіків — у мене були такі сигнали: батько їде до трьох своїх дітей за кордон. Або ж виникають проблеми у чоловіка, який супроводжує маму-інваліда. Маємо приклад того, як спочатку з кордону зробили діряву хвіртку за окрему плату, а тепер дурним «рвєнієм» хочуть компенсувати своє аморальне заробітчанство до того. Тут виникає питання про нормативну базу. Не можна вказівками через SMS керуватися у таких дуже важливих, чутливих питаннях. Має бути закон і відповідні нормативні акти до нього. У тому числі - про порядок проходження кордону, який регулюється постановою Кабміну.