Пережив кохану дружину на два місяці

Громада на колінах зустріча­ла полеглого бійця.

Про його життя й історію тра­гічного кохання кореспонден­ту «ВЗ» розповіла мама Тараса Кутного — пані Оксана.

«Тарас захищав Україну з 18 років, відколи закінчив школу, — каже пані Оксана. — Три роки був у зоні проведення АТО. Згодом навчався, працював, жив у Киє­ві. 2020 року у столиці Тарас по­знайомився з чарівною дівчин­кою Наталею із міста Калинівки, що на Вінниччині. Молоді люди довго зустрічалися, у них було велике й світле кохання. Та біда надійшла несподівано: у 2021 році Наталя почала непритомні­ти. Візит до лікаря шокував усіх страшним діагнозом — у дівчини виявили саркому!

Проте молодята не здава­лися. Наталя пройшла курс лі­кування у Швейцарії, де була разом із Тарасом. А 23 люто­го Тараса терміново виклика­ли до війська, й він із першого дня широкомасштабного втор­гнення московії пішов на за­хист України. Тарас захищав із побратимами Гостомель, Бучу. Воював на найважчих ділянках фронту.

Під час короткої відпустки у вересні Наталя і Тарас вирішили одружитися. А 17 жовтня не ста­ло нашої Наталочки. Хвороба здолала її молодий організм".

Тарас Кутний тим часом про­довжував битися з ворогами України у складі спеціального загону «Омега».

Після смерті дружини На­талі минуло два місяці. І саме 17 грудня 2022 року героїчно загинув і Тарас Кутний.

Це трапилося під Авдіївкою. Наші бійці виконували бойове завдання поблизу окопів оку­пантів. Одного з бійців «Омеги» — Романа — було поранено. Сол­дат лежав на відкритій місцині й потребував допомоги.

Рятуючи побратима, Тарас Кутний з іншими бійцями пішов йому на допомогу. Десятки ме­трів хлопці пробиралися лісо­смугою, в якій ще можна було заховатися від ворожих куль. А далі серед білого дня тре­ба було просуватися відкритою ділянкою. І Тарас кинувся під сильним обстрілом до поране­ного побратима й таки дістався до Романа. Але вороги все ба­чили зі своїх окопів. Коли Тарас намагався евакуювати поране­ного побратима з поля бою, то й сам отримав поранення. На жаль, ніхто з наших воїнів через сильний вогонь ворогів навіть близько не зміг підповзти до Та­раса й Романа. Наші бійці довго лежали на промерзлій україн­ській землі, за яку поклали своє молоде життя.

Лише у березні цього року тіла наших солдатів вдалося об­міняти у московитів.