Про судимість чи її відсутність кандидат у депутати має написати в автобіографії

Цього тижня парламент ухвалив рішення, що оживило виборців, які готуються у жовтні обирати місцеву владу. Верховна Рада скасувала раніше прописану у Виборчому кодексі вимогу до кандидатів у депутати подавати довідку про те, чи була в їхньому житті судимість. Дехто подумав: невже охочих потрапити у владу оберігають від згадок про неприємне минуле?

Потреби у такій довідці, вважають законо­давці, немає, бо про те, чи мали кандидати проблеми із законом, їм необхідно зазна­чити в автобіографії, яку разом з іншими доку­ментами подають у виборчі комісії. Дубляж недо­речний. Більше того, це ускладнює висуванцям передвиборче життя. Адже на підготовку такої довідки, яку видають територіальні сервісні цен­три МВС, відводять 30 днів — можна не встигнути зареєструватися. Більше того, бажання швидко розжитися на потрібний документ породжувало корупцію…

Аналітики вказували і на іншу проблему. Рані­ше не всі кандидати у депутати перебували в рів­них умовах. «Судову» довідку не треба було по­давати тим, хто балотувався до рад об’єднаних територіальних громад з населенням менше ніж 10 тис. осіб. А також кандидатам у голови сіль­ських, селищних, міських рад. Тепер цю «дискри­мінацію» скасували.

До речі…

За інформацією юридичних сайтів, послуга з оформлення за 4−5 робочих днів довідки про не­судимість обійдеться замовнику у 455 грн. Якщо довідка потрібна через три робочі дні, треба ви­класти 555 грн. Якщо ж через день-два — приго­туйте 685 грн. Про «дуже швидке» оформлення довідки про несудимість треба домовлятися те­лефоном. Очевидно, розцінки за таку послугу — космічні…

Коментар для «ВЗ»

Федір АЛЄЙНІКОВ, експерт з виборчого права

Довідка про несудимість була безкоштовною. Але коли її треба зробити у дуже корот­кі терміни, деякі особи, не се­крет, «стимулювали» чиновни­ків, які готують такий документ. Бо це доволі затяжна процеду­ра, для підготовки довідки тре­ба опрацювати великий масив інформації. Після скасування обов’язковості такої довідки у багатьох партіях, їхніх штабах зітхнули з полегшенням, адже зменшилися витрати на фінан­сування кандидатів.

Потреби у таких довідках не­має. На місцевих виборах кан­дидатів люди одне одного дуже добре знають. Політична сила, яка включить у свою команду особу з темним минулим, фак­тично поставить на собі хрест.

У виборчому законодавстві є й інші дрібні (але впливові!) недоречності, яких треба по­збутися, бо можуть завести у ступор членів виборчих ко­місій, призвести до судових процесів. Одна з таких «дріб­ниць» може дати про себе знати під час заповнення бю­летеня, який на місцевих ви­борах матиме зовсім іншу, ніж раніше, форму. У цих бюлете­нях треба буде вказати окре­мо партію, яку підтримує ви­борець, а також — одного з переліку вказаних кандидатів по тому чи іншому округу. А як бути, якщо виборець не вка­зав партію, якій симпатизує, а поставив позначку лише про­ти улюбленого кандидата? Чи навпаки? Цей бюлетень вва­жатиметься дійсним? Така дискусія може спричинити ба­гато проблем під час підра­хунку голосів…