«Мого діда енкаведисти поселяли у барак зі скорпіонами і зміями…»

У неділю, 18 травня, минає 70 років з того часу, як за інспірованим звинуваченняму співпраці з німецькими фашистами каральні органи радянської влади брутально депортували кримських татар з їхньої історичної батьківщини.

За даними істориків, лише протягом двох днів 32 тисячі озброєних енкаведистів під примусом вислали у Середню Азію, на Урал, у Костромута інші «места не столь отдаленные» майже 190 тисяч представників цього народу. В тому числі, 9 тисяч татар-фронтовиків, які проливали кров у лавах Червоної армії. Під час етапування у поїздах-товарняках і на новому місці від куль сталінських опричників, через нелюдські умови утримання загинуло до 46% переселенців. У світі ценазивають актом геноцид.

Справедливість щодо кримських татар колишній СРСР частково відновив у пік горбачовської перебудови, коли депортованих реабілітували і певній їх частині дозволили повернутися у рідні місця. Нині кримські татари переживають черговий іспит долі. Нова хвиля репресій проти них прокотилася після російської анексії української території…

Про минуле і теперішнє кримськота-тарського народу розмовляємо із заступником голови Меджлісу, викладачем історії і правознавства у Сімферопольській міжнародній школі Наріманом Джелялом.

— Що ви знаєте про трагічні події 70-річної давності з уст своїх рідних, яких НКВС примусово виселило в Узбекистан?

— У шість років мій батько пережив цю трагедію. Ще жива моя бабуся, якій ці події не забудуться ніколи. Їм тяжко було перенести цю депортацію, адже жодної провини за собою не відчували. Під час окупації мій дід був головою колгоспу, бабуся перед війною пережила «розкуркулення». Тож усі «прєлєсті» радянської влади, німецької окупації моя родина відчула на собі сповна.

Навчаючись у школі, в університеті, займаючись суспільно-політичною діяльністю, я дізнався ще більше про те, як відбувалося це жахіття. Фільм «Хайтарма» реально відтворює ті події. Наших людей рано-вранці 18 травня 1944 року виривали зі сну, саджали у машини і збирали біля кладовищ. Довкола стояли кулемети, люди боялися, що їх будуть розстрілювати. Але їх знову садили на автомобілі, везли до ешелонів, вантажили у вагони- «скотовози». Кілька днів бранці залишалася без їжі, без медичної допомоги. Мою сім’ю депортували у центральний Узбекистан.

Дідусь згодом розповідав: «Нас привезли на місце, показали напівзруйновані бараки, де мали жити. Коли вже хотіли зайти у це приміщення, якийсь сердобольний узбек вигукнув: «Зачекайте, не йдіть туди!». Приніс якусь отруту і кинув усередину. Ми побачили, як звідти почали вилазити отруйні скорпіони, змії та інша чортівня. Після цього узбек сказав: «А тепер заходьте! Якщо зайшли б раніше, отримали б смертельні укуси і не вижили б...».

Дуже багато моїх співвітчизників загинуло на місці від всіля-ких хвороб, зокрема дизентерії, тифу. За документами радянської влади, кримських татар забезпечили всім необхідним — продуктами, ліками. Насправді нічого цього не було…

— Як і де кримські татари відзначатимуть цей сумний ювілей?

— Раніше, ще до окупації, ми планували широкі заходи.Але зважаючи на останні події в Криму, про які говорить весь світ, плани дещо змінили. Нова кримська влада до останнього вагалася, чи дозволяти нам проведення масових заходів. Ми змогли переконати, що буде гірше і їй, і нам, якщо цього відзначення не відбудеться. Сьогодні досягнуто певного порозуміння. Відзначення трагічних подій 70-річної давності відбудеться за сценарієм Меджлісу.

18 травня пройде траурний мітинг у пам’ять про жертви геноциду. А перед тим увечері проведемо дійство «Запали вогник у своєму серці» — молодь викладе із запалених свічок силует півострова, наш герб — тарак-тамгу і напис Nogenocide! Все це супроводжуватиметься сумними патріотичними піснями кримськота-тарського народу.

Як завжди, відбуватимуться локальні мітинги навколо Сімферополя, чотири колони рухатимуться через місто на центральну площу, де о 13-й годині розпочнеться всекримський мітинг-реквієм. Відбудеться Хвилина жалоби і пам’яті, коли всі присутні замруть у молитвах і сумних спогадах про жертви депортації. Виступатимуть муфтій мусульман Криму Еміралі Аблаєв, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров…

— А чи прибуде на цю подію ваш національний лідер, народний депутат України Мустафа Джемілєв, якого з початку окупації у Крим не пускають? Чи не подавали ви відповідного клопотання до теперішньої кримської адміністрації?

— Ми дуже хочемо бачити у Сімферополі Мустафу Джемілєва. Намагаємося все вирішити так, щоб перепон його приїзду не чинили. Але надій на це мало. Тож є інша ідея: у Херсонській і Запорізькій областях проживає багато наших співвітчизників, можливо, у себе вони проведуть свій мітинг, і Мустафа Джемілєв приїде туди.

Зрештою, це вирішуватиме вінсам. А можливо, попередньо запишемо його відеозвернення і покажемо його по телебаченню, на великих моніторах підчас мітингу.

— Це правда, що окупаційна влада заборонила на вашому мітингу-реквіємі українську символіку?

— Проблем зі символікою справді було багато. Проросійськи налаштовані представники кримських татар, які раніше дуже любили президента Януковича, кажуть: як це так, урочистий захід — і без державної символіки?! Вони хотіли, щоб на нашому мітингу були російські прапори. Однак багато кримських татар хотіли би прийти сюди з українськими стягами. Тож, виходячи з міркувань безпеки, остерігаючись провокацій, ми запропонували владі, щоб на мітингу не було триколорів. Нам відповіли: тоді не повинно бути і українських прапорів.

Обрали «золоту середину»: на мітингу буде винятково кримськотатарська символіка. Хоча, ходять чутки, наша молодь шукає інші форми прояву українського патріотизму: можливо, дехто прийде у футболках жовтого і синього кольорів…

— Чи не боїтеся зумисних провокацій з боку російських спецслужб? Як будете запобігати їм?

— Кримська влада каже, що в жодному разі не зацікавлена у провокаціях. Ми просимо, щоб для охорони порядку було створено всі умови. Поруч взагалі не повинно бути загонів так званої кримської самооборони — лише представники правоохоронних органів. Зазвичай охоронну службу несли представники кримськотатарського народу у МВС. Зараз багато з них звільнено з лав поліції…

Питання безпеки і порядку обговорюємо з місцевими і регіональними меджлісами. Однак гарантувати на 100 відсотків, що жодних НП не буде, не можемо…

— Як ваші співвітчизники сприйняли указ російського президента про реабілітацію кримських татар?

— Він нас не задовольняє. Там немає того, чого б нам хотілося, зате багато помилок. Втім, у нас більше питань не до змісту цього документа, а до того, як його будуть втілювати. Аналогічні укази українських президентів зовні були непоганими, але з того, про що там писали, реалізовано дуже мало…

— За два місяці російського правління на півострові чи бачите ви кроки назустріч кримським татарам? Чи є випадки кричущої дискримінації корінного населення Криму?

— Дискримінація є. Особливо, коли йдеться про роботу кримських татар в органах влади. Піднявся рівень ксенофобії у школах, в інших установах, у транспорті, взагалі у громадській сфері. Це викликає обурення. Ставимо це до відома української і російської влади, міжнародних організацій.